«Своїм терпінням і смертю на Хресті Христос надав нового змісту стражданню: віднині воно може уподібнити нас до Нього і з’єднати нас із Його спасенними Страстями» (ККЦ, 1505).
Покутні страждання — це вчення Церкви про те, що людські страждання можна прийняти та поєднати зі Страстями Христовими, щоб пом’якшити покарання за гріхи.
Жертовні душі — це ті, кого Господь особливим чином обрав для участі у цих Страстях. Вони терплять більше страждань, ніж більшість людей протягом їхнього життя.
Основа для поняття жертовної душі вперше з’являється у Посланні апостола Павла до колосян: «Тепер я радію стражданнями за вас і доповняю на моїм тілі те, чого ще бракує скорботам Христовим для його тіла, що ним є Церква» (Кол 1, 24).
Святий Йоан Павло ІІ також говорив про важливість покутних страждань та побожну традицію жертовних душ у своєму Апостольському листі Salvifici doloris:
«Відкупитель постраждав замість людини і за людину. Кожна людина має свою власну частку у Його відкупленні. Кожен також покликаний брати участь у Страстях, через які відбулося відкуплення людства. Кожен покликаний до участі у стражданнях, якими також були відкуплені всі людські страждання. Здійснюючи відкуплення через страждання, Христос також підніс людські страждання до рівня відкупительної Жертви. Таким чином, кожна людина у своїх стражданнях може брати участь у спасенних Страстях Господніх».
Читайте також: Жертовний Агнець і цап-відбувайло: чи кожне страждання — святе?
Формально Церква не проголошує нікого «жертовною душею». Ця традиція походить зі спостереження за людьми, які зазнавали покутних страждань. Не існує також і вимоги вірити у отримані з приватних об’явлень твердження про те, що хтось є жертовною душею.
Ось кілька відомих прикладів тих, хто, ймовірно, належав до обраних Богом жертовних душ.
Блаженна Марія від Божественного Серця (1863-1899), настоятелька монастиря Сестер Доброго Пастиря у Порту (Португалія). У своїй автобіографії вона написала: «Я принесла себе у жертву Богові як жертву заради святості священників. Я знаю, що Господь прийняв мої страждання».
Свята Джемма Ґалґані (1878-1903). Згідно з її автобіографією, сам Ісус сказав їй: «Мені потрібні душі, які своїми стражданнями, випробуваннями та жертвами відшкодують провини грішників та їхню невдячність».
Блаженна Александріна з Балазара (1904-1955), біографія якої свідчить, що вона бачила своє життєве покликання у тому, щоб заохочувати інших до навернення та «давати живе свідчення Христових страждань, сприяючи відкупленню людства».
Свята Фаустина Ковальська (1905-1938), яка написала у своєму щоденнику, що Христос обрав її як жертву, і вона добровільно прийняла цю роль.
фінансово.
Щиро дякуємо!
