Ватикан

Папа до священників: представляти людям ніжного Бога

18 Лютого 2022, 13:52 1481

Із довірою відповідати на вимоги дійсності, ґрунтуючись на мудрій і живій Традиції Церкви, усвідомлюючи, що Христос є Господом історії — такою була одна з порад, яку Папа дав священникам на міжнародному богословському симпозіумі.

Святіший Отець запропонував їм замислитися над важливістю бути близькими до Бога, до єпископів, до інших священиків та до Божого люду, пише Vatican News.

У четвер, 17 лютого 2022 р., Папа Франциск прийняв на аудієнції учасників міжнародного богословського симпозіуму на тему «До фундаментальної теології священства». Він триває у Ватикані від 17 до 19 лютого з ініціативи кардинала Марка Уелле, префекта Конгрегації у справах єпископів, у співпраці з Центром досліджень і антропології покликань.

Папа запропонував присутнім свої роздуми, що випливають із його понад 50-річного досвіду священства. В основу він поклав свідчення священників, які у своїй душпастирській місії проявили надзвичайну силу, радість і надію, а також досвід тих, кого він сам підтримував своїм супроводом, бо вони втратили первісне полум’я покликання.

Про священство, як підкреслив Папа, можна багато говорити і теоретизувати, тому він вирішив запропонувати лише деякі напрямні, які назвав «маленьким урожаєм», «щоб кожен священик, хоч би який період він переживав», міг відчути мир і життєдайну силу, які дарує Святий Дух. «Я не знаю, чи ці роздуми є “лебединою піснею” мого священницького життя, — додав він, — але можу запевнити, що вони випливають із мого досвіду».

 

Ставлення до змін — розпізнавання Божої волі

Єпископ Рима вказав насамперед на важливість бути відкритими на зміни і пояснив, що це означає з перспективи Євангелія. Люди, сказав Папа, по-різному реагують на зміни. Дехто прагне «усталених способів діяння», які «гарантують» свого роду захист від ризиків, шукаючи притулку в світі чи суспільстві, якого більше не існує (якщо воно колись існувало), так нібито цей встановлений порядок може вгамувати конфлікти, які ставить перед нами історія. Іншою реакцією на зміни може бути перебільшений оптимізм, який також ігнорує біль, завданий перемінами, і «не приймає напруженості, складності і двозначності сьогодення, сприймаючи кожну новизну як остаточну дійсність і, тим самим, відкидаючи мудрість років». Ці два способи, як підкреслив Папа, є втечею від дійсності: втечею або в минуле, або в майбутнє, — і вони не приводять до зрілих рішень.

 

 

Здатність розпізнавати Божу волю та криза покликань

Із довірою відповідати на вимоги дійсності, ґрунтуючись на мудрій і живій Традиції Церкви, усвідомлюючи, що Христос є Господом історії — такою, за словами Святішого Отця, повинна бути реакція на зміни. «Наше спасіння, — підкреслив він, — це не антисептик, отриманий у лабораторії, або спасіння через безтілесний спіритуалізм. Завжди є спокуса агностицизму. Розпізнавати Божу волю означає навчитися інтерпретувати дійсність очима Господа, без потреби втікати від того, що відбувається з нашими людьми там, де вони живуть, і без тривожності, що спонукає шукати швидкого та заспокійливого виходу, керуючись черговою ідеологією чи готовою відповіддю, жодна з яких не здатна взяти на себе відповідальність за найважчі й навіть найтемніші моменти нашої історії».

З труднощами, які виникають у контексті цих викликів, пов’язана й криза священницьких покликань у різних спільнотах світу. Але, з іншого боку, підкреслив Святіший Отець, ця криза виникає також внаслідок відсутності у спільнотах апостольського ентузіазму. «Там, де є життя, запал, бажання нести Христа іншим, — наголосив він, — там виникають справжні покликання».

 

Священство — відповідь на покликання до святості

Кожне покликання, включно з покликанням до рукоположеного служіння, є сповненням хрещення. Тому священник не повинен забувати про своє перше покликання — покликання до святості, яке ми виконуємо тоді, «коли намагаємося любити так, як любив Христос».

«Отже, кожен, — сказав Папа, — дивлячись на свої людські сторони, на свою історію і темперамент, не повинен запитувати себе, чи те або інше покликання є вигідним, але в сумлінні запитувати себе про те, чи це покликання розкриває в ньому той потенціал Любові, який ми отримали в день нашого хрещення».

Папа Франциск зазначив, що в контексті перемін, які переживає суспільство, для священика важливо мати «міцний фундамент», що тримається на чотирьох колонах: близькості до Бога, до єпископа, до співбратів священиків та до Божого люду. 

 

Близькість до Бога — джерело милосердя і мужності

«Я виноградна лоза, ви — гілки. Хто перебуває в мені, а Я в ньому, — той плід приносить щедро» (Йн 15, 5). Посилаючись на ці Христові слова, Єпископ Рима зауважив, що зі стосунків із Богом священник може черпати всі необхідні сили для свого служіння. «Близькість до Ісуса, зустріч із Його словом, — пояснив Папа, — дає змогу порівнювати своє життя з Його життям і навчитися не спокушатися нічим, що з нами відбувається, та захищатися від “скандалів”». Франциск додав, що, подібно до свого Учителя, священники переживатимуть хвилини радості, «чудес і зцілень», «помноження хлібів і відпочинку»; будуть часи, коли їх хвалитимуть, але будуть також і «години невдячності, неприйняття, сумнівів і самотності», аж до моменту, подібного до того, що пережив Христос, коли промовив: «Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?» (Мт 27, 46). «Близькість до Христа, — наголосив Папа, — заохочує нас не боятися жодного з цих моментів, але не тому, що ми сильні, а тому, що споглядаємо Його, міцно тримаємося за Нього, просячи: “Господи, не дозволь мені впасти у спокусу! Допоможи мені зрозуміти, що я переживаю важливий період у моєму житті і що Ти є зі мною для того, щоб випробувати мою віру і мою любов”».

 

 

Причина кризи — слабка молитва

Святіший Отець зауважив: багато криз, що їх зазнають священники, походять, власне, від ослаблення молитовного життя й відсутності близькості з Господом.

«Я пам’ятаю важливі моменти свого життя, — поділився він, — коли ця близькість до Господа була для мене вирішальною, вона підтримала мене у темні періоди. Без особистої молитви, духовного життя, конкретної близькості до Бога через слухання Його слова, Євхаристійне Богослужіння, тишу адорації, без уповання на Марію, мудрого супроводу провідника, Таїнства Примирення — без цих конкретних “близькостей” священник є, так би мовити, просто втомленим працівником, який не користується привілеями Господніх друзів».

 

Не втікати від тиші

Для плекання молитви важливо знаходити простір для тиші. Папа зазначив, що людям часто важко відмовитися від метушні, бо коли вони зупиняються, то спочатку в серце приходить не спокій, а спустошення; і тоді, щоб уникнути цього відчуття, вони ніяк не хочуть зупинитися. «Але саме коли приймаєш спустошення, яке відчуваємо в мовчанні, в утриманні від дій та слів, маючи мужність чесно проаналізувати себе, — пояснив Франциск, – все наповнюється світлом і спокоєм, які більше не тримаються на наших власних силах та здібностях».

Близькість до Бога, підкреслив Папа, вчить священика розуміти біль людського серця, приймати його і бути чутливим до болю тих, хто страждає, здатним звіщати «світанок Божої благодаті, що виявляється саме в цьому болі».

У молитві, за словами Святішого Отця, ми почуваємось великими в очах Бога, і тому священики, близькі до Бога, не переймаються, що можуть бути маленькими в очах світу. «Саме в цій близькості більше не страшно уподібнюватися до Розп’ятого Христа, бо про це нагадує обряд священницького рукоположення», — додав він.

 

 

Близькість до єпископа

У Церкві послух часто тлумачили й тлумачать у спосіб, «далекий від Євангелія», зазначив Папа. «Послух — це не дисциплінарний атрибут, а найсильніша характеристика зв’язків, що нас єднають у сопричасті», — пояснив він. Виявляти послух єпископові «означає навчитися слухати і пам’ятати, що ніхто не може претендувати на те, щоб бути носієм Божої волі, і про те, що її можна зрозуміти лише через розпізнавання». Отже, послух — це слухання Божої волі, яку розпізнаємо саме у взаємостосунках.

З іншого боку, Святіший Отець наголосив, що «єпископ — не шкільний наглядач, він не сторож, а батько», який повинен по-батьківськи ставитися до священиків, а не відштовхувати їх чи підпускати до себе лише амбітних. «Єпископ, хоч би ким він був, — наголосив Папа, — залишається для кожного священника і для кожної окремої Церкви тим взаємозв’язком, який допомагає розпізнавати Божу волю. Але ми не повинні забувати, що єпископ може бути знаряддям цього розпізнавання лише тоді, коли він теж прислухається до дійсності своїх священників і довіреного йому святого Божого люду».

Єпископ Рима наголосив, що «зв’язки священика з конкретною Церквою, зі згромадженням, до якого він належить, і з єпископом робить священницьке життя надійним». Послух — «це рішення приймати тих, хто поставлений перед нами як конкретний знак того загального таїнства спасіння, яким є Церква». Цей послух іноді може стати обговоренням, слуханням і, в деяких випадках, напруженням; але він не руйнується. В цьому аспекті Святіший Отець підкреслив, що священники повинні молитися за єпископів та вчитися висловлювати свою думку з пошаною, мужністю і щирістю. А від єпископів це вимагає смирення, вміння слухати, а також самокритики.

 

Братерська любов між священиками

Наступник святого Петра процитував слова Ісуса «Де двоє чи троє зібрані в Ім’я Моє, там Я серед них» (Мт 18, 20). «Братерство, як і послух, не може бути зовнішнім моральним нав’язуванням», — підкреслив він, пояснюючи, що братство означає «свідомо намагатися бути святими разом з іншими, а не поодинці». Папа нагадав африканське прислів’я: «Якщо хочеш іти швидко, йди сам; а якщо хочеш іти далеко, йди з іншими». «Іноді здається, що Церква повільна, — зауважив він, — і це правда. Але хочу вірити, що це повільність тих, які прямують вперед у братерстві».

Далі Єпископ Рима пояснив деякі характеристики братерської любові, подані у 13-му розділі Першого послання апостола Павла до коринтян. Треба навчитися, насамперед, бути терпеливими, що означає бути готовими брати відповідальність за інших та носити їхні тягарі. Протилежністю до терпеливості є байдужість — дистанція, яку ставимо між собою та іншими і яка нам заважає радіти за них.

Так зароджується й заздрість. Священик, «якщо і має чим похвалитися, то лише милосердям Господа», бо він усвідомлює свою гріховність і обмеження, але розуміє також, що там, де збільшився гріх, там перевершила благодать (пор. Рим 5, 20); і це його найперша проповідь. «Священник, який це усвідомив, — не заздрісний; він не може заздрити», — наголосив Святіший Отець.

Інші характеристики любові, на які вказав Папа, це те, що вона «не шукає свого і не залишає місця для гніву та образ»; справжня любов радіє правді і вважає тяжким гріхом зазіхати на правду й гідність інших через наклеп чи плітки.

 

 

Не утопія, а пророцтво для сучасного світу

Вселенський архієрей наголосив, що братерську любов не можна вважати утопією чи заспокійливою розмовою. Вона, натомість, є «великим пророцтвом», яким ми повинні жити в цьому суспільстві відкинення. «Сьогодні пророцтво братерства ще живе і потребує проповідників, — додав він, — потребує людей, які усвідомлюють свої обмеження, труднощі й дозволяють, щоб до них доторкнулися та зворушили їх Господні слова: “З того усі пізнають, що Мої ви учні, коли любов взаємну будете мати” (Йн 13, 35)».

Папа Франциск зазначив також, що там, де між священниками є братерство і справжня дружба, там також можна легше переживати целібат. «Целібат — це дар, який зберігає Латинська Церква, — підкреслив він, — але це дар, який для того, щоб бути освяченням, потребує здорових стосунків, стосунків справжньої пошани та справжнього добра, які мають своє коріння у Христі. Без друзів і без молитви целібат може стати непосильним тягарем й антисвідченням самої краси священства».

 

Близькість до людей

Папа Франциск підкреслив, що для пресвітерів любов до святого Божого люду — «це не обов’язок, а благодать», тому місце кожного священника — серед людей. «Місія, — підкреслив він, — це любов до Христа, але й водночас любов до Його люду». Щоб усвідомити суть священства, потрібно перебувати у тісному зв’язку з реальним життям людей, втілюючи Божий стиль, що є «стилем близькості, співчуття й ніжності». Для цього треба ставитися до людей не як суддя, а «як Добрий самарянин, який бачить рани свого народу, страждання, прожиті в мовчанні, самозречення та жертви багатьох батьків і матерів заради того, щоби зберегти свої сім’ї, а також наслідки насильства, корупції та байдужості, яка на своєму шляху намагається заглушити всяку надію».

 

Сприяти почуттю приналежності

Єпископ Рима зауважив, що сучасне суспільство, з одного боку, характеризується численними «мережами», але, з іншого, в ньому поширене почуття самотності. Попри те, що люди «сполучені» з усіма та з усім через мережі, їм бракує досвіду приналежності. І саме душпастир може збирати спільноту та сприяти зростанню почуття приналежності «до вірного святого Божого люду, який покликаний бути знаком присутності Божого Царства в сучасній історії».

Папа вкотре застеріг священиків від клерикалізму, який називає справжнім збоченням. Він додав, що впасти у клерикалізм ризикують також миряни, які створюють навколо священника невелику групу так званої «еліти».

 

 

Близькість до Бога і близькість до людей

Єпископ Рима наголосив на тісному взаємозв’язкові між близькістю до Божого люду та близькістю до Бога. «Коли душпастир молиться, — пояснив Папа, — він несе на собі знаки ран і радощів свого народу, які мовчки представляє Господу, щоб Він помазав їх даром Святого Духа. Це надія душпастиря, який довіряє і бореться за те, щоб Господь благословив його люд».

 

Іспит сумління для священиків та єпископів

Папа Франциск зазначив, що для єпископів і священиків було б корисно замислитися над тим, як вони живуть цими чотирма вимірами священницького життя: близькістю до Бога, до єпископів, до інших священиків та до Божого люду, — які допомагають відповідати на їхні щоденні виклики. Святіший Отець побажав, щоб вони відчули близькість Господа «через молитву, через єпископів, через своїх братів-пресвітерів і свій люд», щоби Він «порушив рутину і трохи потривожив, розбудив неспокій, як у часи першого кохання, і щоб запустив у дію всі здібності, аби люд наш мав життя і життя у повноті (пор. Йн 10, 10)».

 

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Папа Франциск

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity z-lib books Pizzeria Palokka on blogi ruoasta, puutarhanhoidosta ja tee-se-itse -projekteista, jossa jaetaan reseptejä, puutarhavinkkejä ja luovia ideoita.