З першого дня війни у Карітас Коломия волонтерить ціла сім’я Сончаків – чоловік Богдан, дружина Наталія і їхня донька Ірина. Син Максим знайшов себе в Єдиному волонтерському центрі м. Коломия.
Важко виловити паузу в роботі Наталі, бо вона безперервно відповідає на постійні дзвінки вимушено переселених осіб. Люди у великій потребі: комусь потрібна їжа, комусь — підгузки, комусь — медикаменти. Наталя робить все, що потрібно, і називає себе «універсальним волонтером», що синонімічне поняттю «старший, куди пошлють».
У мирний час Наталя вчителька молодших класів у Католицькій школі св.Івана Павла ІІ. Зараз вона веде третій клас. «Я постійно контактую зі своїми дітками у Viber-групі: даю їм завдання з математики, української мови. Діти, і ми всі, мусимо триматися в тонусі, в тонусі нормального життя. Освіта має тривати», — розказує Наталя. За останні 11 днів вона мала 2 вихідних, які витратила на підготовку матеріалів для дітей, завантаження електронних художніх книжок, тому що діти її класу дуже люблять читати. Раніше вони часто ходили до бібліотеки. Зараз такої можливості немає, але в пригоді стають електронні книги, яких, на щастя, зараз є достатньо.
Богдан Сончак на постійному підхваті – когось чи щось привезти. На ньому також будь-яка силова робота. Розказує, що як тільки його сім’я почула про початок війни, то, звісно, була у великому шоці. Але вони всі швидко зорієнтувалися, що треба щось робити. «Тут, у Карітасі, в постійній роботі легше пережити нашу теперішню українську дійсність. Тут люди дуже згуртовані, кожен хоче вкласти себе і не стояти осторонь, — ділиться пан Богдан. – Я взагалі не розумію людей, в яких зараз ноги на дивані, а очі в телевізорі».
Ірина, донька Наталі і Богдана – на сортуванні продуктів та засобів особистої гігієни. «Я вже так вправно можу все пакувати, що якби працювала в «Бедронці» (мережа польських супермаркетів), то була би працівником року». Ірині сімнадцять і вона студентка першого курсу Краківського педагогічного університету. Дівчина вже має певний досвід волонтерства, вона збирала разом із фундацією «Pomożemy» кошти для лікування важкохворих дітей. Польські друзі пропонували їй знайти безпечний прихисток у Кракові, проте Іра вирішила, що найкраще зараз бути вкупі з сім’єю. На запитання, що зробить, як закінчиться війна, волонтерка відповіла: «Я хочу просто спокійно прогулятися по вулиці і нічого не боятися».
фінансово.
Щиро дякуємо!
