Свята Меса в укритті
Минув уже місяць від повномасштабного російського вторгнення та 8 років від початку війни. Вранці 24 лютого російські війська розпочали широкомасштабне вторгнення в Україну. Одним із ключових напрямків ударів окупантів став Харків.
Росіяни завдають ракетно-бомбових ударів по адміністративних будівлях у центрі міста, вони методично знищують житлові квартали спальних районів і вбивають харків’ян. Від початку вторгнення окупанти вже застосували проти жителів Харкова та Харківської області крилаті ракети, балістичні ракети «Іскандер», вакуумні бомби й касетні боєприпаси.
Отець Микола Бєлічєв MIC служить вікарієм у харківській парафії Святого Сімейства та є головним редактором журналу «Слово між нами».
Про те, як живе парафія і місто у воєнний час, священник розповів CREDO:
Про працю, обов’язки
«Якщо говорити про себе, то 24 лютого я був у шоці, наступного дня переживав злість і роздратування, а третього дня почав працювати. Найголовнішим завданням перших десяти днів було заспокоїти мешканців. Разом з нами у домі отців-маріянів проживає ще 10 парафіян, які не змогли виїхати. Більшість із них — жінки, наймолодшій з яких 54 роки. Обов’язки залишилися незмінними: уділення таїнств, спільна молитва, проголошення проповідей. Хоча зараз постійно робимо прямі трансляції молитов та Божих Служб.
Війна не припинила роботу над журналом “Слово між нами”, лише значно ускладнила діяльність. Редакція готує великодній випуск, хоча невідомо яким чином будемо його видавати.»
Про Харків та волонтерів
«До Харкова підкрадається гуманітарна криза. По-перше, зменшуються можливості міста; є райони, де немає магазинів, де знищено майже все. По-друге, у людей вичерпуються запаси харчів. По-третє, багато людей, яким потрібно цю гуманітарну допомогу довозити, бо вони елементарно не дійдуть за їжею. Якщо зараз є можливість довезти гуманітарну допомогу до Харкова, то є проблеми з тим, щоб її розповсюдити. Хоча волонтери працюють дуже добре. До прикладу, настоятель попросив волонтерів принести хліба — ми отримали 50 батонів, які потім роздавали сусіднім мешканцям. Пізніше отримали мішок із петрушкою і ще один із кропом — знову роздавали.
Є такі волонтери, які — дивно, що не вірять у Бога, оскільки вони є рукою Його милосердя.
Більшість із тих, хто залишився в Харкові, це незахищена група населення. Усі безперервно перебувають під обстрілами. Є багато прикладів, де люди вийшли з дому до магазину чи за питною водою, а в них влучили снаряди…»
Про онлайн-служіння
Майже від початку повномасштабного вторгнення о. Микола постійно проводить трансляції Літургії, спільних молитов. Окрім цього, він також публікує власні роздуми про війну, обставини довкола, ділиться пережиттям ситуацій, роздумами над Словом Божим.
«Деякі слова мені страшно говорити і писати, але я вірю, що це Господь проголошує їх. Господь закликає думати про майбутнє, але я й сам не знаю, чи доживемо до завтра. Маю переконання, що проголошую так, як Бог хоче, щоб моє слово звучало.
Проблеми — це заклик до діяльності. Коли люди, наприклад, усвідомили ситуацію з нестачею ліків — почали, кожен у свій спосіб, закликати на допомогу, почали діяти, докладати максимальних зусиль, і катастрофа не настала».
У чому зараз проявляється довіра Богові
«Наша довіра спочатку проявляється у словах: “Господи, хай діється Твоя воля”, а після цього має йти запитання: “Боже, що я сьогодні повинен робити?” Бог покаже, а нам лише потрібно робити. Багато людей затримуються на одному бездіяльному переживанні, а це глухий кут для нас.
У Євангелії бачимо, як Йосиф спочатку довіряє Богові, а наступного дня одружується з Марією. Довіряє Богові, слухає Слово Боже, а далі вирушає з Марією та ще дитиною Ісусом у Єгипет. Марія також довіряє Богові, говорить своє найголовніше “так”, а далі починає діяти — вирушає до Єлизавети. Ми повинні робити свою справу, а Бог, зі свого боку, виконає свою.
Хтось нехай працює як волонтер, а хтось нехай відкриває підприємства, адже нам також потрібно дбати також про економіку. Нехай сьогоднішня ситуація мотивує нас працювати краще.»
Про страх
«Зовнішню ситуацію ми не можемо відкинути, тому страх є і буде. Але страх потрібний не для того, щоб постійно думати про ці зовнішні обставини, але для того, щоби контактувати з реальністю — якщо є обстріли, то потрібно ховатися.
На фото — машина, в якій згоріла ціла родина. Люди виїхали з дому, щоб дістатися до магазину; по-людськи — це безнадія. Як Одіссей, що опинився між Сціллою та Харібдою: з одного боку — небезпека, що уб’є снаряд, а з іншого — якщо безперервно сидіти у підвалі, нас може вбити запалення легенів, інсульт, інфаркт або зневоднення. Якогось конкретного правила встановити у таких обставинах неможливо; саме тому потрібно, щоби нами керував Бог, який усе знає.»
Про боротьбу зі злом у час війни
«Боротьба з окупантами — частина боротьби із силами злого духа, цього не розділити. Це час випробування. Ми з парафіянами молимося за загиблих ворогів, щоб ненависть не оселилася в наших серцях. Молимося також за наших захисників, щоб вони добре вбивали окупантів, але при цьому ми не беремо на себе роль судді. Довіряємо їх Божому милосердю, нехай Господь сам вирішує їхню долю. Нам потрібно молитися за зрадників України, які працюють коректувальниками вогню, які здають інформацію про війська та важливі об’єкти, які поширюють дезінформацію. Молитися за тих, хто підтримує “рускій мір”.
Почуття ненависті до цих людей є адекватним, але треба молитися, щоб воно не переросло у позицію. Гнів є добрим, бо це реакція на несправедливість; і ненависть є також доброю, адже вона відділяє нас від зла. Ці почуття є добрими, коли залишаються лише реакціями і не переростають у свідомий вибір. Потрібно боротися за те, щоб наша воля була скерована на виконання Божого Слова.
Наше завдання сьогодні — молитися і закликати до навернення тих, хто ховається, хто сьогодні не хоче йти в армію, працювати чи бути волонтером, сьогодні ми повинні об’єднуватися і перемагати.»
Про війну та Бога у ній
«Закликаю всіх: довіряючи Богові, звільнятися від страху та скеровувати свій розум, руки, ноги до конструктивної діяльності. Потрібно будувати завтрашній день, майбутнє. Замість того, щоб боятися та скиглити, потрібно йти вперед, просто прямо. Бо Бог хоче, щоб ми це пройшли.
Хрест Ісуса — це трагедія. Але Ісус не сприймає це так, тому що у Гетсиманії Він прийняв цю чашу. Прийняв і пішов вперед, спираючись на слово Отця.
Війна, цей напад, — це також трагедія; багато людей гине і ще загине, але потрібно пройти через цю долину темряви. Чому — ми зрозуміємо потім. Але для мене очевидна річ: Бог хоче, щоб ми йшли. Я пам’ятаю, як у 2014 році єпископ Станіслав Широкорадюк роздумував над тим, як Марія дивиться на ситуацію на Донбасі. Він тоді казав, що Марія разом з нами це переживає. За весь цей час люди, що мають досвід, бачать і розуміють, що Бог нас не залишає — Він іде разом із нами, з нами страждає, з нами помирає, з нами голодує, з нами ховається у підвалах. Це не трагедія, а частина історії спасіння. Господь з нами!»
Бог не виїхав з України,
Він сьогодні із нами є
Кожне серце для Нього — цінне
Сил, терпіння ще додає
До останньої навіть битви,
Буде поруч… не відійде
Чує кожну просту молитву
Поміч наша — Ім’я Святе
Залікує народу рани,
Відбудуються знов мости
Вірю: спокій і мир настане,
Зможе Бог всіх людей спасти
Ворогів відведе далеко,
Не допустить Вкраїні зла
Прилетить до гнізда лелека
Інші вернуться до села
Заспіває ще хор солов’їний,
Ще настане прекрасний час
Бог не виїхав з України,
Він ніколи не лишить нас
Наталія Мартинюк
05.03.2022
фінансово.
Щиро дякуємо!
