Роздуми

Бог посеред війни і людських страждань

06 Квітня 2022, 19:42 1770 Петро Балог ОР

Коли дивишся на безжально вбитих мешканців київських передмість, то запитуєш, якщо ти віруючий (та й невіруючі теж питають): чому Бог це допустив?

Де Він у той час, коли мордують невинних? Чому не зупиняє цього звірства, чому допускає це нелюдське ставлення до жінок, дітей, старших, всіх інших? Адже Бог — Всемогутній, Бог є Любов, Бог є Добро. Чому Його Провидіння допускає стільки нелюбові і зла?..

Дехто з проповідників, говорячи про злочини в Бучі, Ірпені та інших місцевостях, казали: «Дякуймо Богу, що вберіг нас від цього». Що це значить? Що тих інших не вберіг, що на тих людей лихо зіслав? Варто втриматися від спрощеного бачення того, що відбувається під час злодіянь людей. Ісус Христос чітко сказав — відповідаючи, щоправда, на підозри Його слухачів у якійсь гріховності постраждалих, що нібито це була кара Божа: «Гадаєте, що ті галілеяни, тому що таке постраждали, були більші грішники, ніж усі галілеяни? Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само. Або ті вісімнадцять, що на них упала башта Силоамська й їх забила, гадаєте, що були більш винні від усіх мешканців Єрусалиму? Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само» (Лк 13, 2‑5).

Іншими словами: це не так, що одні під Божим благословенням, а інші — втратили благословення і Його опіку. Христос, власне, говорячи про Бога, свого Отця, навіть не натякає, що зло, якого зазнали ті галілеяни чи ті вісімнадцятеро, це якась Божа кара, а відповідно, ті, які цього не зазнали, отримали Божу милість. Христос, у випадку морального зла, називає виконавця цього зла, конкретну людину, а саме — Пілата, який розправився з тими галілеянами. Кожне моральне зло на Землі, кожний вчинок має свого людського автора і має чиюсь за це відповідальність. Бог, однак, як слушно скаже хтось, допускає це; і якщо такий злий вчинок трапляється, то це значить, що Бог не стає рішуче цьому на перешкоді. Попри усильні благання і молитви до Нього.

Може, в такому разі взагалі краще про це все мовчати духовним особам чи віруючим? Дехто з проповідників саме до цього й закликає. Але постає запитання: чому мовчати? Щоб Бога у це все не «впаскудити»? Або, вважаючи Його за це відповідальним, перестати Його «захищати»? Чи, може, тому, що це «таємниця зла», і тому існування Бога поряд із таким виразним жахіттям і людиновбивствами неможливо зіставити разом? Так, дуже багато запитань; проте мовчати про Бога, на мою скромну думку, не можна, хоч би яким жахливим і потворним було зло, що твориться в цьому Божому світі. Так само, як варто пам’ятати, що немає простих відповідей на складні запитання. Хоча, з іншого боку, це правда: повної і вичерпної відповіді на те, чому Бог допускає страждання, — немає, особливо для дуже релігійної людини.

Передусім, Бог не створює страждань ані бажає їх. Це не є Його волею. Хай би як по-людськи звучали деякі слова зі Святого Письма, особливо зі сторінок Старого Завіту, де Бог інколи зображений як Той, хто «закликає до воєн» чи «спонукає до насилля або помсти», — всі ці слова Писання мають таку а не іншу людську «обгортку», людські уявлення, ментальність, історичність чи антропоморфність. Це уявлення про «Бога Сильного» в людському розумінні сили. Тому й потрібно не лише читати Святе Письмо, але й розуміти його, вміти відділити в ньому людське від Божого.

Насправді, Всемогутність Бога — це не сила чи тим паче не насильство, як це часто є в людському світі, коли сильніший чинить насильство над слабшим. Божа Всемогутність ніколи не може піти проти Його любові. Тієї, з якої Він створив світ, і передусім людину. І дав цій людині можливість у свободі полюбити Його, а також своїх братів і сестер, тобто інших людей. Бог Отець ніколи не змушує своїх дітей полюбити Його чи ближнього насильно, лише прагне, щоб це був свобідний і щирий вибір його дитяти. У цьому і є головна ознака Його Всемогутності, така відмінна від людського розуміння, що таке «всемогутність»: дарувати своїм дітям вільний вибір любити свого Отця і Творця.

Деякі Його діти замість творити добро — до чого наш Отець постійно закликає нас, своїх дітей, — вибирають творити зло. І це проявляється по-різному: від чогось простого, повсякденного і ніби на перший погляд невинного — до масштабних злочинів проти людства. Люблячий Отець тоді відразу стоїть по стороні добра, по стороні тих, які страждають, ба більше — ототожнюється з ними (див. Мт 25, 35-45). Коли страждають люди, особливо невинні, і особливо коли хтось зазнає смерті від страждань і злочинів, Бог як би плаче разом з тими всіма жертвами — бо ті, кому Отець наказав «любити ближнього як самого себе», щоби так уподібнитися до свого Отця, вибрали абсолютно протилежний шлях: шлях зла, коєння болю і вбивств, шлях, який майже повністю стирає подібність до люблячого Отця. Це трагедія самого Бога. Але ще не поразка!

Бог посеред війни не полишає своїй дітей, даючи їм надію. Саме про цю Його присутність серед нас і надію для нас просимо передусім у молитвах. Але також просимо про силу духа, про стійкість, щоб ми могли захистити добро, щоб ворог, який несе зло, не знищив його. Добро нищиться не там лише, де є зло, але також там, де ніхто нічого не робить. Бог закликає нас до дії, до протиставлення злу, Він нищить зло нашими руками, нашою сильною волею і мужністю. Додає нам цих чеснот. І про це теж молимося до Нього у такі важкі часи. Власне, Бог просить нас, людей, простягнути руку допомоги стражденним, захистити тих, яких убивають чи прагнуть убити, визволити полонених, лікувати поранених, прийняти біженців. «Усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших, — ви Мені зробили» (Мт 25, 40).

Немає такого зла, на яке не було би справедливості. Це у світі людей сильніші, які приносять війни і смерть слабшим, часто уникають покарання. Але з Богом так не вийде. Зрештою, людина, яка стала на стежку зла, яка зробила такий вибір, сама таким чином, свідомо і добровільно, вибрала собі покарання. Сама заперечила Бога, який є Правдою, Дорогою і Життям (Йн 14, 6), вибравши Неправду, Безвихідь і Смерть. Бог скеровував і радив вибрати перше; людина у своїй гордині не послухала і вибрала друге. Бог до самого кінця відвертає злого від його злої стежки, але не зробить цього замість нього самого. Не може змусити полюбити — чи то себе, чи ближнього. Це завжди вибір. І за злий вибір належить узяти відповідальність.

На жаль, зло приносить сльози, втрати, смерті близьких. Інколи також розпач і зневіру. Зрештою, до цього всього зло (а конкретно — вороги) прагнуло довести також і Сина Божого, кидаючи Його на муки і страшну смерть на хресті. Навіть у Святому Писанні, власне, зодягненому в людську мову, говорилося інколи, що це була «кара Божа», кара Отця, яку прийняв на себе Син замість грішників. Це теж антропоморфізм, який випливає з уявлення про людську судову систему: за злочини є кара. Так, зазвичай, якщо хтось невинний страждає з приводу іншої людини, то це наслідок чиїхось злочинів, чийогось вибору. Вибору, щоб коїти зло, щоб по-диявольськи замінювати добро на зло, замінювати життя на смерть.

Бог не понад цим усім, це не Його кара невинним людям, що завдається руками злих людей. Бог є посеред цього, причому по стороні тих, хто страждає. Це саме Йому — крім невинних людей, жінок, дітей, старших, — саме Йому завдають страждань, Його грабують, Його ґвалтують, калічать і вбивають. «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, ви Мені зробили» (Мт 25, 40). Саме тому такі вчинки — це, крім злочину та гріха, ще й святотатство. Саме тому людське життя святе: бо Бог його дарував і підтримує, і коли життю загрожує небезпека з боку інших, люблячий Отець відразу стає пліч-о-пліч із цими своїми дітьми; але також усіма можливими способами — чи то через совість, чи через інших людей, чи то через якусь інформацію, що несе правду, чи через пригадування і напоумлення, але також руками відважних захисників — старається відвернути грішника і злочинця від його злочинів, заради того, щоб той «навернувся і жив».

Ніхто не має права перетворювати життя інших на пекло. Хто так чинить, будує основи власного пекла, яке в тому й полягає, щоб відвернутися від Бога, зненавидіти інших, у своїй гордині не перейматися життям інших, лише прямувати дорогою зла і смерті. І нехай наша довіра і надія на Бога у ці важкі випробування стає ще міцнішою, Його натхнення нас підтримує і надихає боротися зі злом — аж до перемоги, а наші молитви про скорішу перемогу та утвердження справедливого миру сповняться, згідно з Його волею.

Петро Балог ОР

Фото: РАР/ЕРА/Stanislav Kozliuk

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: