Поради

5 причин піти до сповіді (крім відпущення гріхів)

26 Квітня 2022, 15:49 4430

Коли фарисеї скаржилися Ісусові на Його учнів, які зривали колосся у суботу, що суперечило юдейському Закону, Він відказав: «Суботу установлено для людини, а не людину для суботи» (Мк 2, 27).

Хоча Четверта заповідь вимагала віддати Богові — Боже, вона також стосувалася і потреб людини. Це була божественна вказівка, яка відповідала людській природі. Це ж саме можна сказати й про Таїнство покаяння і примирення.

Визнання своїх гріхів перед священником — це одна з «католицьких особливостей», захист якої складає значну частину католицької апологетики. Протестанти часто кажуть, що сповідь — це черговий «римський» винахід, який ускладнює просту справу спасіння. У вас є гріхи? Просто покайтеся у них перед Богом! Вам не потрібен посередник у особі священника, так само, як Марія, святі, Папа, або маленькі шматочки хліба.

Справді, важливо розуміти й пояснювати іншим, що Таїнство примирення встановив Ісус, що це можна довести за допомогою Святого Письма, і що Католицька Церква належним чином підтримує встановлене Ним Таїнство. Але важливо також і знати, що сповідь, як і дотримання суботи, потрібна не тільки для виконання Божого наказу, а й для служіння природним людським потребам.

 

1.Сповідь дає нам об’єктивну впевненість у прощенні

«І я тебе розрішаю з усіх гріхів твоїх…». Слова священника не тільки служать виразом Божого прощення — вони оселяються у наших вухах і нашому мозку, позбавляючи нас сумнівів. Більшість із нас, звертаючись безпосередньо до Бога, не отримує такої відчутної і негайної реакції. Це чутне підтвердження того, що ми отримали прощення, яке надає нам сил, викликає вдячність до Господа та рішучість любити Його і служити Йому краще.

Той факт, що формула розрішення давня, універсальна і систематична, — і я, і священник дотримуємося цієї формули, і вона діє, — додає ще один шар упевненості. Нам не потрібно замислюватися над тим, чи була наша приватна внутрішня сповідь перед Богом точною чи достатньо щирою, чи достатньо у нас віри, чи думали ми у правильному напрямку. 

 

2.Сповідь спонукає до відповідальності перед собою

Справа не тільки в тому, що визнання своїх гріхів безпосередньо перед Богом не дає відчутних гарантій. Це також ризикує перетворитися на переговори або на вправу з самовиправдання. «Ну, ти ж знаєш, чому я це зробив, Господи… Я зробив це лише пару разів, але це було несерйозно, а крім того — я впав у спокусу… Те, що той, інший, зробив зі мною, було набагато гіршим… Дякую за розуміння, Ісусе, ми чудово провели час разом».

Сповідь відрізає можливість такої нісенітниці. Ми повинні вимовити свої гріхи вголос, почути, як вони лунають у наших власних вухах, знати, що їх почула інша людина. Хороший сповідник не дозволить нам робити будь-які егоїстичні речі. Ми повинні усвідомити, скільки разів ми згрішили, скільки часу минуло з попереднього разу та інші деталі, які в іншому випадку ми могли би поховати у своїй совісті. Ісус краще ніж будь-хто знав людську психологію. І для цього Він запровадив саме такі засоби прощення.

 

3.Сповідь змушує нас до іспиту совісті

Хтось може сказати, що для того, щоб замислитися над своїми гріхами та недоліками, не обов’язково йти до конфесіоналу.

Гаразд. То коли востаннє ви це робили?

Я знав кількох особливо святих людей, які щовечора перед сном проводили іспит совісті. Але більшості з нас сповідь дає необхідні підказки. У наш час морального терапевтичного деїзму, де почуття гріха вважається неприйнятним тягарем для нашого доброго настрою, цей вимушений похід до самосвідомості може стати майже таким самим духовним засобом, як і відпущення гріхів.

Чим я завинив перед Богом, ближніми і самим собою? Де я не зміг вчинити по-доброму? У яких сферах я найбільше потребую Божої благодаті? Відповіді на ці питання — це шлях до того, щоби стати цілісною, повністю живою людиною. Іншими словами — святою.

 

4.Сповідь також може бути приводом для швидкої (!) духовної консультації 

Г. К. Честертон жартома казав, що «психоаналіз — це конфесіонал без гарантій відпущення». У своїй типовій манері він підмітив, що багато сучасних популярних захоплень — не що інше, як неповноцінні, розмиті імітації здорових християнських практик минулих століть.

Але тут потрібно розібратися детальніше: конфесіонал — не місце для духовного керівництва чи розмови. Це підтвердить будь-хто, кому доводилося, стоячи у черзі до конфесіоналу, поглядати на годинник, міркуючи, чи встигне він увійти до того, як на Месі пролунає останнє «Амінь». Сповідник — це насамперед провідник Христового прощення, а не психіатр. 

Попри це, ми можемо бути занадто або недостатньо суворими до себе. Можливо, наш сповідник помітив у наших гріхах певну закономірність і має пропозицію, як її подолати. У таких випадках навіть звичайна сповідь може стати для нас часом, необхідним для того, щоб почути такі потрібні слова виправлення, підбадьорення або підтримки.

 

5.Сповідь — шлях до взірцевості та солідарності 

Ще одна перевага, яку дає нам сповідь, — це її вплив на наші стосунки з нашими співбратами-християнами.

Сама сповідь, звичайно, справа приватна: я, Бог і священник, через якого діє Бог. Наші гріхи належать нам і тільки нам. Однак у Таїнстві присутній подвійний аспект. По-перше — приклад, який ми можемо показати іншим. У першу чергу це помітно в сім’ях, коли дитина бачить, як її батьки входять до конфесіоналу, чоловік бачить, як це робить його дружина або навпаки, а брати і сестри бачать приклад одне одного. Це може бути заохоченням до того, щоб самому приступити до Таїнства. Але це працює також і поза сім’єю: на роботі або в університетському гуртожитку. Приклад наших братів і сестер у Христі підбадьорює нас, заохочує, а часом навіть і м’яко присоромлює. Звернення напряму до Бога цього не робить.

По-друге, досвід спільної участі у Таїнстві сприяє творенню радісної солідарності. Ми разом стоїмо у черзі до конфесіоналу, принижені своїми помилками та визнаючи свою грішність — кожен окремо, але разом із тим і у спільноті, де всі інші людські поділи між нами відкинуті. Ми нагадуємо один одному та собі, що понад усе нам потрібен Спаситель.

Переклад CREDO за: Тодд Альялоро, Catholic Answers

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: