У четвер 28 квітня 2022 р. в Кам’янці-Подільському побувала Перша леді Польщі — дружина президента, п. Аґата Корнгаузер-Дуда.
«Сьогодні ми відчули, наскільки сильною, щирою і безпрецедентною є підтримка від Польщі в такий нелегкий для нашої країни час», — написав міський голова Михайло Посітко на своїй ФБ-сторінці. — «Саме сьогодні — коли над кожним нашим містом є небезпека ракетного удару, коли не знаєш, чого і де чекати від путінської росії».
Пані Аґата зустрілася з представниками міської та обласної влади, разом із мером поклала квіти до Меморіалу пам’яті Героїв АТО, відвідала монастир паулінів (який у Кам’янці досі називають Домініканським) і поспілкувалася з переселенцями, яких парафія св. Миколая прийняла під опіку. Також гостя з Польщі мала дружню розмову з єпископом Кам’янець-Подільської дієцезії Леоном Дубравським, відзначає сторінка Кам’янець-Подільської міської ради.
«Її приїзд — це візит великої поваги до нашої країни. Агата Корнгаузер-Дуда наголосила: Польща й надалі підтримуватиме українців, допомагатиме гуманітарною допомогою, прийматиме наших громадян на території своєї держави. Адже Україна зараз захищає весь світ!»
Про те, як відбувся цей візит, і про життя Подільської Церкви у воєнний час для CREDO розповів єпископ Леон.
— Я під великим враженням від особистості дружини президента Республіки Польща, це найперше, що можу сказати, — зазначив владика. — Вчора вона поклала квіти біля меморіалу нашим загиблим воїнам, а в мерії відбулася розмова про допомогу Україні в різних сферах: матеріальній, духовній, фізичній, медичній… Пані Аґата сказала, що її чоловік, президент Польщі, щоденно спілкується з нашим Президентом, вони розмовляють про хід справ.
Яка велика допомога сьогодні йде з Польщі!!! На мою думку, це найліпша країна, яка сьогодні надає Україні найбільшу допомогу. Приймає наших біженців, причому погляньте, не десь там створивши для них табір, а як чудово їх прийняли — по родинах, по парафіях, де тільки було можна. Поляки старалися створити для наших біженців родинні умови: щоб вони, приїхавши, опинилися не в якомусь немовби концтаборі, а в сімейній атмосфері. Подивіться: діти навчаються, одні онлайн, другі ходять до школи, з ними працюють психологи, наші волонтери теж допомагають, з України, їх там дуже багато… Для українських біженців є Євхаристія. Скажімо, коли я був на Ясній Гурі, там о 14.00 служив Месу для українців. Якщо для них влаштували спеціальне богослужіння — то видно, як Польща огорнула їх великою материнською опікою! Я зазначив під час зустрічі в мерії, що колись ми втратили брата — але ось сьогодні знайшли сестру, яка найбільше опікується нами.
На цій зустрічі промовляли різні посадовці, а потім п. Аґаті ставили запитання, і в людей від неї дуже хороше враження. Потім ми поїхали до отців-паулінів, де перебувають біженці. І ось маленька деталь, яка багато свідчить: крім різної гуманітарної допомоги, п. Аґата привезла дітям подарунки, і вони не були якось офіційно «вручені» — ні, діти могли вибирати саме таку іграшку, яка кожному з них сподобалася! Це дуже людяний жест.
Гуманітарної допомоги п. Аґата привезла 20 тонн. Її розподіляли серед потребуючих. Вона розмовляла з біженцями, старалася їх підтримувати, говорила про милосердя. У православних недавно був Великдень, а в нас неділя Божого Милосердя, і дружина президента старалася їм це наблизити: що милосердя ми маємо не тільки отримувати, але й самі чинити.
Після зустрічі з біженцями у паулінів п. Аґата Корнгаузер-Дуда прийшла до курії Кам’янець-Подільської дієцезії, і в нас тут теж відбулася зустріч. Із різних регіонів прибули представники численних польських спільнот Поділля. Вони поділилися своїми враженнями і переживаннями. Пані Аґата найбільше наголошувала, що Польща старається зробити для України все, що лиш можливе, для допомоги. Вона вірить у нашу перемогу! Говорила про злочини, які російські окупанти творять над цивільним населенням. Із її слів можна було зрозуміти, що вона спілкується з нашим Президентом і дуже багато справ нашого життя знає. Можна сказати, вона дуже чітко орієнтується в нашій ситуації.
Ми з п. Агатою кілька разів розмовляли по телефону. А тепер ось вона захотіла приїхати. Її особисте рішення — побувати в Кам’янці. Не про саму тільки зустріч із біженцями йшлося, бо і в Польщі вона часто буває там, де є наші переселенці, спілкується з ними, вона відкрита. Вже дуже добре розуміє по-українськи, хоча сама ще не розмовляє; але розуміє вона вже дуже добре — їй вже, як то кажуть, «не продаси» і не обманеш.
Вона спілкувалася і з охоронцями, і з поліцією, і з людом — вона чудово спілкується, людина безпосередня, «тепла». Те, що має всередині, тим ділиться і назовні. Вона не надумана, не театральна, в неї цілком природна поведінка, нічого надуманого. Жива людина, яка просто прийшла до людей. Розповідала про себе і чоловіка, подарувала альбом про них. І сказала, що буде допомагати далі, що це не кінець її візиту. Вони працюють з різними спонсорами та організаціями, які мають змогу допомагати, і п. Аґата сказала, яка саме допомога буде: хто, що де конкретно, хто де чого потребує. Щоб не було так, як ото інколи буває: навезли, накидали у склади, а воно там лежить і невідомо куди розходиться. Адресна допомога конкретним потребуючим — те, що дуже важливо, я це бачив, коли на Великдень був в армії з допомогою…
— Перепрошую, владико, а про що мова? Ви «були в армії»?
— На Великдень ми молилися Коронку до Божого Милосердя з нашими воїнами. Тут, у Кам’янці, добровольці готуються на фронт. У Старій фортеці була зустріч у Велику П’ятницю: спочатку з представниками влади, я з ними розмовляв, потім ми разом молилися. А після розмови з ними я ще спілкувався з тими, хто тут готується складати воїнську присягу. Хлопці-добровольці, які йдуть на передову. А у Великодню неділю спеціально після Святої Меси начальник частини мене просив під’їхати до них на місце і помолитися. Ті добровольці ще навіть не були переодягнені у форму, всі були хто в чому прибув, а я привіз їм крашанок, пасок, поділився ще різним, що ми могли їм дати… Але насамперед, звісно, я старався поділитися з ними вірою, поділитися з ними Христом Воскреслим, поділитися з ними тим милосердям, яке Господь проявив щодо нас, до кожного з нас. І я старався до них це донести, щоб вони теж зрозуміли, що Бог не дав заповіді вбивати! Бог дав заповідь любити Його всім серцем і душею, а ближнього — як самого себе. Ми маємо навчитися любити Бога і ближнього, і це переможе! Бо переможе Любов, а не те, що сьогодні стосовно нас роблять загарбники. Я кажу: як хтось не бачив диявола, то нехай сьогодні подивиться на те, що вони коять. Сьогодні видно диявола в образі людини, який хоче знищити все, що в людини є: надію, віру, любов. Те, що вони коять, — не Боже! Але ми повинні проявити і до них максимум милосердя. А Бог побачить, що ми захищаємо свою країну і не хочемо нікому завдати шкоди. Ми бажаємо людям добра, і цим маємо ділитися. Таким буде наше свідчення перед Богом і людьми. Подивіться: які проблемні історичні події були у нас із Польщею! Скільки всього нас ділило! Різне було… Але поляки сьогодні відкрили і серце, і душу, згідно з заповіддю Божою. Вони являють любов до Бога, бо любов до Бога проявляється в ділі, в учинках, а не на словах. Любити Бога вчинком — це дати, допомогти, спілкуватися. Можна також і дати, і на тому край, іди собі! Ні, повна любов це вчинок і спілкування, допомога і співчуття. Це важливо, бо люди цього потребують: різноманітної підтримки, на всіх рівнях. Якщо ми будемо це багатство мати — а Україна його має, — то по нашій стороні Бог. Бо Він завжди зі скривдженими, поневоленими. Бог — з нами, а вони прийшли до нас як загарбники. Ми віддаємо свої життя, обороняючи свою країну, свої родини, а вони віддають життя невідомо за що. Вони прийшли не з любов’ю і благословення мати не будуть.
— Яку ще допомогу біженцям і потребуючим надає Церква, якою Ви керуєте як пастир?
— В отців-паулінів перебувають близько 60-70 біженців, у христусовців на Нігинському шосе теж чоловік 70. Але ми не тільки біженцями опікуємося. Ми також готуємо продуктові набори, кожен пакований у целофанову торбинку, і відсилаємо транспорти з цими харчами до війська. Я саме вчора був на Нігинському шосе і дивився, як ті волонтери працюють. Як жінки, чиї чоловіки воюють, із великою любов’ю це все збирають і пакують. Це не просто якась закордонна допомога, яку перепаковують, — це свої старання і зусилля, домашні закрутки, цибулька, грибочки, хто що приніс! Це вражає. Готують суху їжу, яку потім можна просто розпакувати і залити гарячою водою, і воно вже готове, можна споживати. І енергетичні пайки, такі щоб можна було цілий день не бути голодним.
Під час зустрічі з п. Аґатою Корнгаузер-Дудою о. Юстин Міщенко, настоятель парафії св. Миколая, говорив про плани відкриття реабілітаційного центру. Отці-пауліни будуть його робити на базі свого монастиря.
Натомість дієцезія має плани на облаштування свого реабілітаційного центру. Він у Кам’янці-Подільському буде в будинку колишньої семінарії, який стоїть обік катедри. Там колись була міська друкарня. Це приміщення в Церкви забрали ще за царя, а тепер його нам повернули. Проєктна організація готує для дієцезії документи, щоб там був духовно-реабілітаційний центр. Можливо, він матиме ім’я Йоана Павла ІІ, можливо, св. Альберта. Це буде один із найбільших реабілітаційних центрів в Україні, він постане за співпраці з Червоним Хрестом. Другий реабілітаційний центр постане в комплексі формаційного центру, який будується біля Хмельницького. Війна несе багато лиха, реабілітації та психологічної допомоги потребуватимуть багато людей — чоловіків, жінок, дітей… Усе це буде потрібним.
— Дякую за розмову, Екселенціє!
Фото: Кам’янець-Подільська міська рада
фінансово.
Щиро дякуємо!
