Я офіційно приєдналася до Католицької Церкви у 24 роки. Мій пошук Бога був болісним і непростим. Я ніколи не вважала себе атеїсткою, радше зараховувала себе до агностиків, оскільки завжди була переконана в тому, що «щось там десь там є». Але що це і де воно — на це у мене не було відповіді.
Не можу сказати, що моя спрага віри була пов’язана з якоюсь певною подією. Просто так склалося життя. Певної миті в ньому просто накопичилася критична маса непорозумінь, травм та образ із минулого, які не вдавалося відпустити, актуальних проблем, яким я не могла знайти розв’язання, й туманних і невиразних перспектив майбутнього. Протягом юності я перескакувала зі стежки на стежку, аж доки зрештою не опинилася в суцільному тумані, у якому більше не бачила ніякого шляху. І однієї ночі в чаші моєї душі опинилося надто багато отрути, яка більше не дозволяла мені дихати.
Тоді я ще не знала, що таке «темна ніч душі», описана святим Йоаном від Хреста, але стан, який я тоді пережила, був дуже до неї подібний. Я почувалася крихітною, самотньою і заблукалою посеред величезного темного світу, в якому не було видно ні початку, ні кінця, — і я у відчаї звернулася до Того, про Кого нічого не знала і в Кого не вірила. Певно, це була перша в моєму житті свідома та щира молитва. Я не користувалася жодними текстами готових молитов, а просто стояла навколішках і повторювала: «Господи, якщо Ти є, — почуй мене! Я хочу в Тебе повірити, я хочу Тебе любити, але я не знаю, як! Будь ласка, допоможи мені, бо я більше не можу так жити! Я втомилася і заблукала, допоможи мені знайти Тебе». Я визнала свою поразку, свою слабкість та нездарність і, зламавши хребет своїй гордині, схилила голову перед Богом.
Одні люди скептично ставляться до сновидінь, вважаючи, що це не більше ніж результат обробки мозком отриманої інформації. Інші навпаки — надають їм надмірно великого значення, намагаючись постійно шукати в них містичних знамень. У своєму житті я завжди намагалася дотримуватися «золотої середини». Але сон, який я побачила після тієї ночі, не можу пояснити нічим окрім прояву Божої доброти, нагадування, що я — Його дитина, хоч би якою слабкою, грішною та маловірною я була у той момент. Я покликала Його на допомогу — і Він прийшов до мене, дав відповідь, якої я потребувала.
Я досі пам’ятаю той сон так чітко, що можу відтворити в пам’яті кожну його деталь. Мені наснилося, що духовні шукання завели мене до церкви. Увійшовши всередину, я побачила великий розлам у стіні, крізь який лилося сліпуче біле світло. Воно не викликало ні страху, ні тривоги — лише відчуття миру і спокою. Коли я підійшла ближче, то побачила у центрі світла жінку в довгому білому одязі, в оточенні білих квітів. Вона не говорила нічого — лише мовчки дивилася на мене і лагідно всміхалася. Внутрішнім відчуттям я зрозуміла, що переді мною — Богородиця, Діва Марія, і мені хотілося просто бути з Нею поруч, бо я відчувала, як у Її присутності мої внутрішні рани немов почали загоюватися.
Коли я прокинулася, моя свідомість чітко зафіксувала образ Марії, побачений уві сні, як «католицький» — суто на рівні обізнаності з католицькою естетикою через масову культуру. Але саме через це у моїй голові виникла чітка думка, що пульсувала всередині, не даючи спокою: «Піди до католицького храму. Це не просто так. Не зволікай, не думай, а просто візьми й піди».
І я зробила, мабуть, найважливіше рішення у своєму житті. Я повірила думці про те, що саме в Католицькій Церкві можу знайти відповіді на всі запитання, які мене мучили. Прокинувшись рано-вранці, я сіла в один із перших поїздів метро і поїхала на ранкову Месу до храму, навмисно обравши той, що далі від мого дому — немов підсвідомо бажаючи перетворити цю буденну поїздку міським транспортом на маленьке особисте паломництво. Вперше в житті переступивши поріг католицького храму, я побачила перед собою статую Богородиці… і заклякла на місці, впізнавши Її — лагідну жінку в білому одязі з мого сну. На той момент я не знала нічого про об’явлення Богородиці у Фатімі, і побачений образ не говорив мені нічого конкретного. Але вже згодом, почавши активно цікавитися історією, теологією та вченням Католицької Церкви, я дізналася, що в мій сон приходила саме вона — Фатімська Божа Мати.
«Вдома». Саме це слово спало мені на думку, коли я сиділа в напівтемному храмі поруч з абсолютно не знайомими людьми. Я почувалась як людина, що пройшла довгий шлях пішки, збила ноги до крові, вкрилася пилом, залишилася без їжі та води, й от нарешті переступила поріг свого дому. І нехай попереду на мене ще чекав період розпізнання, сумнівів та внутрішніх суперечок — у глибині серця я знала, що вже не зійду з цього шляху.
День мого Першого Причастя випав на 13 травня. З причин, абсолютно від мене не залежних, — просто тому, що так вирішив настоятель моєї парафії, — саме у свято Фатімської Божої Матері я вперше прийняла Ісуса у Євхаристії. Чи могла я отримати більший знак від Господа? Чи могла сподіватися на ще чіткіше підтвердження того, що той сон, у якому я побачила Марію, був відповіддю на відчайдушне прохання до Бога вказати мені шлях?
«Через Марію — до Ісуса». Такий шлях пропонував людям святий Людовик де Монфор. Історія мого навернення — це жива ілюстрація того, як чудово цей шлях може працювати у житті.