День, коли Католицька Церква вшановує св. Йосифа-робітника — 1 травня, — цьогоріч припав на ІІІ Великодню неділю. В цей день відбулося ІІ Всеукраїнське паломництво чоловіків до санктуарію св. Йосифа, що у Гнівані на Вінниччині.
Цього року його гаслом стали слова: «Із Йосифом в тіні Христового хреста». Зі зрозумілих причин кількість тих, хто взяв у ньому участь, була меншою, ніж минулого року. Тим не менш, чоловіки приїхали і з близьких, і з віддалених міст і селищ. Не тільки вбранням, але й активною участю в усьому, що відбувалося, серед учасників виділялися члени спільнот Лицарів Колумба і Лицарів Йоана Павла ІІ.
«Щоби говорити про значення цього паломництва, — сказав для CREDO ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії єпископ Леон Дубравський, — потрібно згадати, ким був св. Йосиф. Точніше — ту місію, яку йому доручив Небесний Отець. Йосиф був земним опікуном Ісуса Христа і Обручником Діви Марії. На сторінках Святого Письма ми бачимо його тихим, смиренним і покірним. Він нічого не говорить, але багато робить. Бог на його прикладі показує нам, що зовсім не обов’язково багато говорити — адже слова без діл нічого не варті, — але що навіть нічого не говорячи, можна жити й виконувати те, до чого Бог покликав.
На прикладі св. Йосифа Небесний Отець показує, яким повинен бути земний батько для своїх дітей, яким повинен бути чоловік для своєї дружини, як чоловік повинен піклуватися про свою сім’ю. Тому такі зустрічі вкрай потрібні. Адже ми потребуємо заступництва святих, особливо в цей нелегкий час; а як можна чекати їхнього заступництва і не наслідувати їхній приклад? Зрештою, чи часто ми до них звертаємось? Так, є Літанія до всіх святих; але її навіть не всі знають. А з тих, що знають, не всі моляться. На таких зустрічах, тут, у цьому санктуарії, св. Йосиф допомагає нам наблизитися до святих, щоб наслідувати їхній приклад».
На адорації чоловіки молилися Малі годинки до св. Йосифа та інші молитви, які провадив священник гніванської парафії о. Лукаш Майдан ОМІ.
Перед Святою Месою, яку очолив єпископ-ординарій, настоятель Делегатури Місіонерів Облатів в Україні о. Віталій Подолян ОМІ зазначив:
— Святий Йосиф, дізнавшись, що Марія вагітна, вирішив покинути Її, втікати. Сьогодні наша країна переживає дуже нелегкі часи, і тому інколи в чоловіків народжується думка: втікати, залишити, ховатися.
Отець Віталій попросив ординарія звершити Святу Месу, «випрошуючи мужності, передусім — для чоловіків нашої країни, щоб вони не боялися брати відповідальність за свою країну, свої родини, за майбутнє своїх парафій і всієї Церкви».
Його Преосвященство єпископ Леон звернувся до згромаджених у храмі:
— Сьогодні ми зібрались тут, 1 травня, в День робітника. Ми згадуємо тих робітників, які працюють заради того, щоб утримати свої родини. Це обов’язок кожного чоловіка. А сьогодні нашими робітниками є воїни, які обороняють нашу країну. Вони теж там працюють, під кулями, для того щоби зберегти країну. За те, щоб ми могли жити у злагоді, в спокої, в мирі, вони віддають життя. Адже немає більшої любові, ніж коли віддаєш своє життя за інших! Сьогодні вони є справжніми свідками віри, і віра допомагає їм долати труднощі. Просімо Господа за них за заступництвом Пресвятої Діви Марії і св. Йосифа. Просімо також Пресвяту Діву Марію, щоб Вона своїм материнським плащем закрила небо над Україною.
З єпископом-ординарієм співслужили єпископ-помічник Кам’янець-Подільської дієцезії Радослав Змітрович і численна група священників з різних парафій та згромаджень. Владика Радослав проголосив проповідь, розпочавши її словами:
— Сьогодні нас менше, ніж минулого року; і зрозуміло, чому. І це означає, що ще щирішою має бути наша молитва — за тих, хто не зміг приїхати, і за тих, хто загинув за Україну. […] Перед початком цієї Служби я завагався, чи вдягати хрест поверх орнату, на якому є зображення св. Йосифа. Але потім прийшла думка, що життя св. Йосифа, все, що він зробив, його віра, його молитва, його терпеливість, його страждання, його смерть, — усе це не мало би сенсу, якби не було хреста, якби не було цієї любові.
Посилаючись на літургійні читання ІІІ Великодньої неділі, Його Преосвященство продовжив:
— У Першому читанні апостоли проповідують Христа розп’ятого і воскреслого, і ніхто й ніщо не може їх зупинити. Ні зневаги, ні погрози, ні бичування, ні сміх людей — ніщо не може їх зупинити. Бо є дуже глибокою правдою, що без воскреслого Христа, без цієї смерті Ісуса з Назарета і без Його воскресіння життя не має сенсу. Без смерті й воскресіння Ісуса Христа який би сенс мали життя і смерть св. Йосифа? І твоє життя, і твоє страждання, твої проблеми, твої турботи — який би мали сенс, якщо все закінчується смертю? Апостоли зрозуміли, що життя смертю не закінчується, що є Хтось, сильніший від смерті. І як не свідчити про Нього, як не проголошувати цю Добру Новину про подію, що змінює дійсність усього людства, кожної сім’ї, кожної людини?
Євангеліє дня містило такі слова: «Воістину, воістину кажу тобі: коли ти був молодший, то підперізувався сам і ходив, куди хотів; коли ж постарієш, простягнеш свої руки й інший тебе підпереже та поведе, куди ти не захочеш. Він сказав це, зазначаючи, якою смертю той прославить Бога» (Йн 21, 18-19). Посилаючись на це читання, єпископ Радослав сказав:
— Смерть чекає на кожного з нас. Але важливо, якою вона буде. Чи ми цією смертю прославимо Бога, чи злого духа? Вмирати можна по-різному. Ісус каже це також і тому, що Він бачив, як помирав св. Йосиф. Бачив, що смертю можна прославляти Бога. І це теж давало Ісусові мужність прийняти смерть, яку Небесний Отець Йому передбачив. Ми знаємо, що Його смерть — це спасіння для нас усіх. Це спасіння для нашого життя і для нашої смерті. Якщо в цю мить хтось помирає з любові до своєї сім’ї, до своєї Батьківщини, — то болісно, що він відходить із життя; але цією смертю він прославляє Бога, прийнявши Божий заклик пожертвувати собою.
Ця смерть має велику цінність, особливо для його дітей, для його сина чи дочки. Це втрата, це біль; але цей батько живе. Натомість моральна смерть відбувається тоді, коли чоловік залишає свою сім’ю, зраджує своїй сім’ї, коли не знаходить часу для своїх дітей — він наче живе, але він мертвий. Його життя може проходити з друзями в гаражі або на риболовлі, або ще десь далеко. […] Тому нам — кожному чоловікові — потрібно просити заступництва св. Йосифа, щоб ми своєю смертю прославили Бога, щоби наша смерть була свідченням того, що є вічне життя. Ми всі отримуємо в Церкві цей величезний дар: можливість своєю смертю прославити Бога.
Наприкінці проповіді єпископ Радослав навів старозавітний приклад Товита, який, посилаючи в далеку дорогу свого сина Товію, віддав його під опіку архангела Рафаїла. Єпископ сказав: «Батьки, не бійтеся віддати своїх синів під опіку святого Йосифа!»
Перед кінцевим благословенням Меси до зібраних звернувся єпископ-ординарій. Нагадавши, що місяць травень присвячений Діві Марії, він заохотив щодня молитися Літанію до Матері Божої та підкреслив необхідність відродження традицій, які завжди сприяли переказуванню віри дітям. «Якщо ми не передамо віру дітям, — сказав єпископ Леон, — буде так, як на сході України». Він розповів про жінку, яка зробила шість абортів і тепер, втікаючи від війни, усвідомила, що всі нещастя — це наслідки наших гріхів.
— Передавати віру треба зараз, бо як тут будуть їздити російські танки, то вже треба буде втікати. Тому треба молитися зараз, щоб вони сюди не прийшли. […] Якщо хочемо, щоб війна закінчилася, щоб не почалася ІІІ Світова війна, ми повинні молитися. Сьогодні наша хлопці віддають із любові своє життя. Чим ми можемо їх підтримати? Тільки молитвою.
Владика Леон не приховував свого обурення поведінкою як тих, хто легковажно ставиться до Таїнств («тут виставлені Пресвяті Дари, а вони ходять біля храму і розмовляють!»), так і тих, які живуть заради власного задоволення, не звертаючи уваги на те, що в країні триває війна і гинуть люди. «Я був біля китайського кордону, коли мало не почалась війна. Я знаю, що це таке, і знаю, як пахне порох. Тому беру це близько до серця і не можу дивитись на таку байдужість. Потім, коли їх торкнеться, вони питають: “Де був Бог?” А Бог був з нами, тільки ми не були з Богом».
Повторивши прохання молитися, Його Преосвященство сказав: «Ми можемо допомогти Ісусу врятувати світ і збудувати цивілізацію любові».
Продовженням урочистості стала євхаристійна процесія навколо храму, під час якої її учасники молилися Розарій. Роздуми і молитовні наміри кожної таємниці Славної частини виголошував єпископ-ординарій. Другу таємницю, польською мовою, молилися за добродіїв, за тих, хто в цей важкий час допомагає Україні. Молячись третю таємницю, просили про дар Святого Духа, особливо — для керівників держав; для Росії — щоб росіяни, як сказав єпископ Леон, «усвідомили, що не можна жити брехнею»; для керівників нашої держави і особисто Президента; для Церкви, щоби Святий Дух пробудив нові покликання до священства, чернецтва і місіонерства, щоб «не забракло тих, хто буде нас сповідати, хрестити».
Намір молитися за Росію єпископ пояснив так: «Брехня — це наркотик, вони живуть цим наркотиком і вірять у це. Вірять у те, що ми самі себе вбиваємо, а не вони нас убивають. […] Брехнею, як кажуть, туди поїдеш, а назад не вернешся. І вони залишаються тут, а назад уже не повернуться, тому що живуть неправдою».
Молячись четверту таємницю, учасники процесії звернулись до Пресвятої Діви Марії, щоб Вона випросила у свого Божественного Сина ті благодаті, які найбільше необхідні нашій країні. І зовсім несподіваними стало те, що після закінчення молитви п’ятої таємниці Його Преосвященство запропонував помолитися «шостий десяток за душі в чистилищі й за тих, хто загинув на війні».
На закінчення заходу батько чотирьох дітей, вінничанин Євген Шапаренко поділився свідченням дії Бога і заступництва св. Йосифа в його житті і в житті його родини.
фінансово.
Щиро дякуємо!
