Хіба в перші роки існування Церкви св. Павло не переслідував релігію з більшим завзяттям, ніж Тіто, Сталін чи Гітлер? Мабуть, тисячі християн бажали тоді, щоб Бог послав Павлові коронарний тромбоз і позбавив його життя!
Про це пише в книжці «Комунізм і совість Заходу» видатний католицький священник, філософ і апологет, архієпископ Фултон Шін.
У ній американський ієрарх пояснював, як заперечення християнського фундаменту нашого святу вплинуло на розквіт комунізму в його повних насильства і примусу формах. Автор нагадує про брутальні наслідки боротьби з Церквою, що точиться і в наші дні.
Познайомтеся з уривком із книжки «Комунізм і совість Заходу».
Ненависть нічого не змінить
Багато суперечок і непорозумінь викликає спроба відповісти на запитання, що мають робити народи й суспільства, щоб перемогти комунізм. Мені відразу спадають на думку чотири речі, яких робити не варто. Насамперед, реакцією на комунізм не можуть бути наклепи, образи та ненависть до конкретних людей.
Бо ненависть росте, як зерно. Ненавидячи комуністів, ми підтримуємо комунізм, тому що це ідеологія, яка розвивається в атмосфері незгоди так само, як хвороба розвивається в бруді. Папа Пій ХІІ у різдвяному посланні 1940 р. зазначав, що одна з перемог, за яку ми маємо боротися передусім, — це «перемога над ненавистю, що ділить народи». Комунізм — це ідеологія, а це означає, що він за своєю природою недобрий; але комуністи — це люди, створені на образ і подобу Божу, тому ми маємо бути до них доброзичливими і милосердними, щоб ми могли виявитися гідними дітьми свого небесного Батька. Немає такої заблукалої душі, якій було б відмовлено у доступі до скарбів відкуплення. Ненависть до гріха виникає саме з любові до грішника. «Вже те, що ми ненавидимо в браті провину і брак праведності, є доказом любові до нього; бо бажати комусь добра і ненавидіти в ньому зло — те ж саме». Навіть перед комуністичним насильством християнський закон не може втратити силу. Навпаки — тим більше його треба дотримуватися […].
Не можна виправдовувати напади на комунізм тим, що ця ідеологія суперечить капіталістичному монополізму, бо з суто економічного погляду жоден із цих устроїв не задовільний. Це системи споріднені, оскільки і одна, і друга випливають із концепції першості економіки й визнають людину економічною твариною. Також обидві виходять із припущення, що людна має досягти в житті виключно цілей економічного характеру, причому в монополістичному капіталізмі життєва мета людини — це отримання прибутку, а в комуністичному устрої — усуспільнення процесу виробництва. Як капіталізм, так і комунізм позбавляють Бога найвищої влади. У першому устрої абсолютним власником власності стає індивід, а в другому — бюрократичний колектив.
Світ, інфікований гріхом
Позиція щодо комунізму в жодному разі не може спиратися на помилкове припущення, що комуністичний лад був би ліквідований, якби економічні умови покращилися. Комунізм — це не лише економічна система; комунізм — це життєва філософія. У райському саду були дуже добрі умови, але саме там Люцифер розпочав свій бунт. Погана економічна ситуація — це не причина виникнення комунізму, а лише одна з умов його існування. Нехай жоден християнин не піддається ілюзії, ніби він може усунути загрозу комунізму, ототожнюючи Боже Царство з колективними структурами. Основний принцип комунізму полягає в тому, що будь-яка форма примирення капіталу і праці, щоб трудитися задля миру і добробуту, означає зраду комунізму.
І нарешті, не можна думати, що ми покликані до безжалісного суду над комуністами в ім’я Бога. Натомість ми маємо бачити, що весь світ погруз у гріху. При інфікуванні організму його причина зазвичай локалізується не в одному місці, і щоб її усунути, недостатньо перелити чверть літра крові під час хірургічної операції. Інфекція поширюється по всьому тілу, тому треба рятувати все тіло. Так само й зі злом, яке поширилося по всьому світу: комунізм — це лише один із його головних проявів. З християнського погляду, кожен має розглядати себе як елемент інфікованого світу. Насправді що більше ми невинні, то чіткіше маємо відчувати провину, оскільки тоді ми більше усвідомлюємо, що становимо єдність із ближніми. Наш Господь, Ісус Христос, був невинним, але взяв на себе гріхи усього світу. Як ми маємо носити тягарі інших — до чого заохочує Святе Письмо, — якщо не усвідомлюємо, що, торкаючись кола людства в одному моменті, торкаємося всіх людей? Наша місія полягає не тільки в тому, щоб виступати проти зла матеріалістичної цивілізації. Ми не зобов’язані лише заперечувати її припущення чи навіть пом’якшувати її проблеми. Натомість маємо до певної міри почуватися громадянами грішного світу. Провина має суспільний характер так само, як і особистий, оскільки людина створена для спільноти.
Під час нинішньої кризи немає кориснішої думки, ніж констатувати, що вона значною мірою є результатом невиконання нами християнських обов’язків. Зберігати смирення щодо зла, наявного у світі, чудово закликав у своїй інавгураційні промові Авраам Лінкольн: «Всемогутній має свої плани. “Горе світові через його провини!” Якщо ми погодимося, що рабство в Америці — це єдина річ, яка привела нас на недобру дорогу і якої з Божої волі ми мали зазнати, але зараз, коли минув визначений Ним час, Він має волю усунути його і дає Півночі й Півдню цю страшну війну як покарання для винних у цьому, — то чи зуміємо ми розпізнати в рабстві відступництво від Божих якостей, що їх віруючи люди завжди приписують живому Богу? Маймо глибоку надію і ревно молімося, щоб ця страшна трагедія війни швидко скінчилася. Але якщо буде Божа воля, щоб вона тривала, поки не буде поглинуте все багатство, накопичене за 250 років неоплаченої праці рабів, і поки кожна крапля крові, пролита батогом, не буде оплачена краплею, пролитою мечем, нам треба буде повторити сказане три тисячі років тому: “Суди Господні — правда: всі вони — справедливі”».
Навернення Росії можливе?
Найбільша сила цієї ненависті — в усіх її проявах — полягає в тому, що завдяки їй люди, розчаровані та пригнічені, можуть поєднувати найвищі суспільні ідеали з презирливою зневагою до особистого розвитку. Вони не могли стати християнами, хоча в глибині душі прагнуть саме цього, тому що християнство вимагало б від них особистої праведності. Натомість у комунізмі вони можуть мати видиме почуття власної справедливості, яке дає ненависть щодо вад інших людей. Але воно не пов’язане з обов’язком змінити своє життя. Якщо люди, які справді знають комунізм, хочуть насправді успішно з ним боротися, то спочатку вони мусять прийняти припущення, що розчаровані й пригнічені індивіди в цілому не так далеко від Божого Царства, як може здаватися. Насправді вони можуть бути ближче до нього, ніж ті байдужі люди, які не відчувають ані ненависті, ані любові.
Ці розчаровані душі часто висувають до суспільства найбільш законні докори, але в своєму ревному прагненні вилікувати дитину від кашлюку вони погоджуються лікувати її методом відтинання голови. Коли вони зрозуміють, що об’єкт їхньої ненависті — не засоби виробництва, а гріх, а об’єкт їхніх прагнень — це Бог, а не їхній гідний жалю атеїзм, який робить богом кожну людину, а кожного ближнього — «атеїстом», то опиняться при дверях, що ведуть до почуття спокою. При дверях, які їм може відчинити тільки Христос.
Потрібно відрізняти ідеологію від людини, комунізм від комуністів. Ми маємо ненавидіти комуністичну ідеологію так, як лікар ненавидить пневмонію у хворої дитини. Натомість комуністи — потенційно Божі діти і їх треба любити, як люблять хвору дитину. Християнин, який припускає, що комуністів потрібно ліквідувати або вислати до концентраційних таборів — тобто приготувати їм таку долю, як вони точно приготували б нам, — недостойний імені Христа. Метою наших дій має бути не їхня ліквідація, а їхня переміна. Хіба Бог ненавидить нас, бо ми грішники? Хіба в перші роки існування Церкви Павло не переслідував релігію з більшим завзяттям, ніж Тіто, Сталін чи Гітлер? Звісно, тоді тисячі християн бажали, щоб Бог послав Павлові артеріальний тромбоз і позбавив його життя. До Бога возносили численні молитви, просячи, щоб Він послав когось, хто подолав би цього запеклого ворога. Щоб Небеса зіслали нам того, хто дасть відсіч Павлові! Ну що ж, Бог вислухав ці молитви і послав Павла — щоб відповів Павлові. Божа сила об’явилася в наверненні, а не у знищенні, оскільки Бог знає, що найкращий матеріал для святих — це найгірші вороги, а не брати і сестри зі слабкою волею, які ненавидять комунізм, коли його засуджують газетні статті, і люблять, коли газети його прославляють. Аж до часів новітньої Росії найбільше переслідувала релігію Римська імперія — і саме Рим став центром християнського життя. Дай Боже, щоб Він так перемінив Росію, щоб одного дня з неї вийшло світло, яке відновить віру в Європі й поширить її аж до Азії!
фінансово.
Щиро дякуємо!
