Закон Божий для віруючих записаний у їхніх серцях і підтверджений у Декалозі, а для невіруючих теж записаний у їхніх серцях, хоч вони і не знають Декалогу.
То якраз серце (сумлінне) є тим найпершим «регулятором», який нам каже, що є добрим, а що поганим, і повчає нас, щоб ми не переплутали життєві шляхи. Наша людська історія після первородного гріха показує трагедію, коли люди вибирали зло з житті особистому, суспільному, в міжнародних стосунках, — а щастя мали з вибраного добра. Історія це вчителька життя, каже прислів’я, і тому пригадаймо певні факти новітньої історії, хоч би в деяких країнах Європи, щоб побачити відмінності. Достатньо буде окинути поглядом кілька останніх десятиліть, щоби дійти відповідних висновків.
У Польщі, по довгих роках радянської ідеології, з її якнайбільш атеїстичними коренями, приходила надія на зміну — не тільки в ідеологічному сенсі, але і як зміну мислення, а з часом і поліпшення матеріального буття, спочатку в 1956 і 1976, але нічого не вийшло. Серйозні зміни почалися з 16 жовтня 1978 року, коли Главою Вселенської Церкви став кардинал Войтила, ординарій краківський, нині святий Йоан Павло ІІ. Радість була така велика, що розворушила серця мільйонів поляків і принесла надію не тільки на оновлення життя вірою, але й на глибше розуміння істинної ціни свободи, яку в нас відібрав тоталітаризм.
Історія поточилася далі і можна сказати, що охопила позитивним впливом Західну Європу, коли було повалено Берлінську стіну, а також Східну, в Радянському Союзі. Настала так звана перестройка, в серпні 1991 р. був початок кінця могутньої Радянської імперії, а 26 грудня — її похорон. Тоді також Україна здобула свободу і, як знаємо, боротьба за це триває донині.
В Польщі настала так звана демократія і країна вступила до НАТО (1999) і ЄС (2004). Однак це не було входженням у Євросоюз, бо Польща від Європи не «відходила», вона була нею від початку. Після вступу до ЄС поляки почулися вільними, але чи це так насправді донині? Й чи інші мешканці Євросоюзу це люди вільні і щасливі?
Наприклад, у Європі, яка своїм постанням завдячує християнству, Йоан Павло ІІ нагадував, що справжня свобода людини зроджується з любові Бога до людей, насамперед із занурення в пасхальну таємницю Ісуса, тобто Його хрест і воскресіння, яке звершується у християнах у момент хрещення. Тому Папа запитував французів у травні 1980 року: «Франціє, Старша дочко Церкви, чи ти вірна обітницям свого хрещення?»
До Європарламенту від сказав у 1988 році:
«Послання Церкви стосується Бога і остаточного призначення людини, а отже — справ, якими європейська культура просякнута до глибин. Чи ж можна уявити Європу, позбавлену цього трансцендентного виміру? (…) То Європа, уже майже дві тисячі років, надає вельми знаменний приклад культурної плідності християнства, яке з огляду на саму свою природу не може бути спихнуте до приватної сфери. Покликання християнства — це публічне визнавання віри і чинна присутність в усіх сферах життя».
У польському сеймі та сенаті він 1999 року нагадував:
«…Церква застерігає від редукції бачення об’єднаної Європи виключно до її економічних, політичних аспектів і від безкритичного ставлення до споживацької моделі життя. Нову єдність Європи, якщо хочемо, щоб вона була тривалою, ми повинні будувати на тих духовних цінностях, які її колись утворили, беручи до уваги багатство й різнорідність культур і традицій окремих народів. Це ж бо має бути велика Європейська Спільнота Духа. Також і тут я поновлюю свій заклик, скерований до Старого континенту: Європо, відчини двері для Христа!»
А потім Папа сказав у Києві 2001 року:
«З Києва узяв початок розквіт християнського життя, яке Євангеліє збудило насамперед на старих землях тодішньої Русі, потім на обширі східної Європи, а пізніше за Уралом, на територіях Азії. Отож Київ відіграв у певному сенсі роль “предтечі Господнього” серед численних народів, до яких послання дісталося саме звідси».
А до молоді у Львові:
«Бо мірою справжньої цивілізації є не тільки економічний розвиток, але насамперед прогрес цього народу на площині людській, моральній і духовній».
Я переконаний, що подібно як перший візит Йоана Павла ІІ до Польщі приніс підйом «Солідарності» й переміни, які тривають донині, так плодом візиту Наступника св. Петра в Україну була не тільки Помаранчева революція, головною причиною якої стало фальшування Януковичем президентських виборів. Також ним були перевибори, коли президентом став Віктор Ющенко. Справжньою зміною мало бути не тільки входження до Євросоюзу, але, що важливіше, — переміна людських сердець і повернення до віри.
Я працював в Україні 20 років як душпастир і реколекціоніст, отож міг зблизька пізнати, як пересічні люди борються з труднощами, як тяжко вони працюють і як їм платять. Слова Юлії Тимошенко, сказані 2005 року, що «Україна ніколи не підведеться з колін, якщо не схилить коліна перед Богом», видалися мені пророчими. Я подумав, що український народ узяв до серця слова Йоана Павла ІІ «про потребу поступу народу на людській, моральній і духовній площині». Київська Русь має тисячолітню історію, і вже навіть більше, бо зерно християнського життя було засіяне хрещенням у 988 році, коли правив київський князь Володимир. То не комунізм приніс визволення, але Христос, який нас провадить до справжньої цивілізації, будованої на Праві Божому, і цей заклик прийняли вірні, і деякі політики також.
Через дев’ять років після Помаранчевої революції почався новий підйом, названий Революцією Гідності, або просто Майданом. Причиною стало заблокування курсу в бік європейської інтеграції, противником якої був президент Віктор Янукович. Було 100 убитих, нових героїв України, які наважилися нагадати про основоположне покликання людини і кожного народу — до свободи і вибору своїх доріг незалежними від різних ідеологій. Майдан був такий небезпечний для російськи можновладців, що очільникам Революції Гідності намагалися нав’язати невідповідну їм та Україні домовленість, залякуючи смертю. Ці домовленості були вигідні Росії, бо, не вразовуючи певні поступки, російська імперія без жодних докорів совісті утворила з двох областей на сході України дві «незалежні народні республіки», Донецьку і Луганську, а також приєднала Крим до Російської Федерації — що не було визнано більшістю держав.
Нинішню ситуацію в Україні всі знають. Уже три місяці триває неустанне бомбардування не тільки воєнних і стратегічних цілей, але й будинків, шкіл, лікарень, загинули десятки тисяч людей. Зло знову об’явило вражаючу міць смерті. Мільйони українців мусили втікати зі своєї батьківщини, зокрема — понад 3 мільйони до Польщі. В цій історії найсумніше те, що багато країн, включно з європейськими, досі не бачать проблеми, що зло можна перемогти добром. Це означає потребу називати зло на ім’я і радикально відмежуватися від допомоги злу через спонсорування засобів для ведення війни Російською Федерацією. Але ситуація в Україні, як бачимо, попри жахіття війни, не та, що в усій Європі, і попри рани, руїни, смерті солдатів і цивільних цей народ живе. Це має примусити замислитися також і Євросоюз.
Бог нагадує, що відхід від Його Закону, записаного також і в наших серцях, приносить смерть. Тому подивімося, що не тільки тепер проявилося зло на сході, але також і до польських дверей воно стукає у вигляді красивої ідеї законності, про яку особливо зараз часто говориться в ЄС і не тільки. Що ж означає цей розхвалений правопорядок? Найкоротше кажучи, це пошанування закону. І дуже добре! — але ми повинні запитати, якого саме закону? Чи того, що записаний у нашому серці і в Декалозі, чи того, що походить від людей, від ідеологій, тоталітарних систем чи тиранів, якими були Гітлер і Сталін, а нині є Путін?
Легко перевірити, що в дотриманні законності будує життя індивідуума, суспільства, народів, а що їх нищить. Чи є правовим людиновбивство, брехня, крадіжки, несправедливість, завдання кривди? Напевно ні! А вбивати ненароджених дітей, хворих, старих, і брехні, нині модно звані фейками, несправедливість — коли, наприклад, Польщу карають за не скоєні злочини, і багато іншого.
Євросоюз творили Роберт Шуман, Альчіде де Ґаспері й Конрад Аденауер — як Європу батьківщин, де підставою для існування будуть християнські корені. На чолі іншої групи був Альтьєро Спінеллі та інші федералісти, які були прихильниками створення федерації держав об’єднаної Європи на взірець Сполучених Штатів Америки. На погляди Спінеллі мали вплив твори Карла Маркса. Сьогодні не бракує прихильників не просто федерації, але лівацької ідеології, де на узбіччя викидається будь-яке віднесення до Божого Закону або християнської моральності. Євросоюз напевно має корисні закони, але головним «злочином», насмілюся так назвати, було свідоме відкинення у преамбулі Конституції ЄС посилання на Бога як на єдиний Фундамент єдиного Закону, а також випущення згадки, що Європа мала християнські корені. Замість цього було підкреслено вплив Французької революції на формування ліберальних принципів Євросоюзу. Політики, або очільники народів, які знають історію, повинні добре бачити, що провадить їхніх громадян до щасливого життя, а що цьому суперечить. Інакше вони виявляться немудрими, коли скерують людей до катастрофи.
о. Генрик Дзядош SJ
Повний текст статті опублікований за посиланням: wPolityce
фінансово.
Щиро дякуємо!
