Питання: чи думати, що моє життя не вдалося, — це смертельний гріх?
Відповідь:
Роздумувати над своїм життям — це ознака зрілості. Людина має здатність мислити з надією або зі страхом про своє майбутнє, виражати радість або смуток через те, що відбувається зараз, та згадувати й оцінювати те, що відбулося раніше. Спогади часто приводять нас до задоволення своїм життям або до розчарування, яке ми висловлюємо різними способами. Один зі способів такого невдоволення — це бажання повернути час і прожити його ще раз. Але людина не може повернути час. Вона не може пережити якийсь етап свого життя повторно. Тому не дивно, що багато хто впадає в розпач, роблячи іспит совісті зі свого життя, яке може безжально оцінити як невдале. Мало того, що небажані спогади й оцінка свого життя засмучують, то ще може з’явитися думка про смертний гріх через невдоволення своїм життям.
У цей момент варто згадати, що то за вид гріха, який може стати для когось непотрібною причиною страху, коли людина оцінює своє життя як невдале. Важкий, або смертний гріх нищить в людському серці Божу силу любові, без якої неможливо радіти вічному життю. Той, хто чинить смертний гріх, розриває зв’язок із Богом. Тоді як легкий гріх лише обтяжує наші стосунки з Богом, смертельний гріх розлучає нас із Богом, який є Любов (пор. ККЦ 1852-1861, 1874). Зверніть увагу: я навмисне написав вище, що думка про смертний гріх може стати непотрібним приводом для страху, оскільки сама думка про ненавмисну втрату контакту з Богом, про ненавмисне відлучення від Божої любові — це вже спасенна благодать. Також із Божої благодаті ми маємо здатність роздумувати над своїм життям, хай би яким воно було і хай би що у ньому відбувалося. Богословською мовою такі роздуми над життям називаються іспитом совісті. Наша совість нагадує нам, що людина створена на Божий образ і подобу, постійно тужить за Джерелом Любові, Джерелом свого існування, і прагне цілковито припасти до Нього. Саме з цієї таємничої туги з’являється в іспиті совісті «сором» перед зустріччю з Богом. Тому такий порядок речей не повинен підживлювати розчарування в момент оцінювання свого життя, а навпаки!
Людина не може повернути час назад, але може по-новому подивитися на своє минуле. Вчителі духовного життя підказують, як роздумувати над своїм життям. Добре дивитися на все своє життя за допомогою щоденного чи хоча б частого іспиту совісті. Святий Ігнатій Лойола казав, що не можна починати такий іспит інакше, ніж із подяки Богу за те, що ми отримали завдяки Його благодаті. Йдеться про те, щоб насамперед захоплюватися добром, яке ми пізнали, й тільки потім замислитися над тими ситуаціями, коли ми не відповідали життям на Божу любов або щось пішло не так. Цей принцип щоденного іспиту совісті варто перенести на оцінку свого життя — ніколи не дратуючись тим, що не вдалося не з нашої волі, без попередніх роздумів, а що було добре і вдалося. Може виявитися, що саме брак вдячності й прославлення Бога за життя і добро призвів до оцінки свого життя як невдалого і розчарування ним. Іноді людина так сильно себе «накручує» всім, що не вдалося, не вийшло, аж не бачить великої кількості добра, яке отримала, — того, чим може втішатися.
Кажуть, що ми живемо лише раз, а це означає, що життя кожної людини — неповторне. Кожен із нас — унікальний. Коли ми усвідомимо свою неповторність і в глибині серця відчуємо, що живемо тільки раз, то почнемо сприймати своє життя насамперед як добре і вдале. Про таке життя у певному сенсі свідчить запитання, яке стоїть у заголовку. Бажання уникнути смертного гріха — це Божа благодать.
фінансово.
Щиро дякуємо!
