Коментарі

Літургія Тіла і чотири поцілунки, які кладе священник під час Меси

27 Травня 2022, 16:12 1801

Тіло бере участь у літургії нарівні з розумом та емоціями. Важко уявити, що Євхаристія, в центрі якої ми чуємо: «Це є Тіло Моє», могла би проігнорувати нашу тілесність в усій її повноті.

 

Літургія тіла

Літургія Святої Меси залучає нас цілковито. Участь у ній полягає не лише в інтелектуальному засвоєнні змісту молитов і читань зі Святого Письма. Важливою та невід’ємною частиною літургії є також жести й постави, які ми приймаємо.

Загальний вступ до Римського Месалу у п. 42 каже: «Жести і постави тіла як священника, диякона та служителів, так і вірних, мають бути спрямовані на те, щоб усе богослужіння відзначалося красою і шляхетною простотою; щоб значення його окремих частин було повністю ясним, і участь усіх ставала легшою».

Тіло бере участь у літургії нарівні з розумом та емоціями. Якщо замислитися над цим трохи довше, то дійдемо висновку, що це якнайбільш логічно. Важко уявити, що Євхаристія, в центрі якої ми чуємо: «Це є Тіло Моє», могла б ігнорувати нашу тілесність у всій її повноті.

 

Три, навіть чотири поцілунки

Стояння, сидіння, клякання, знаки хреста; інші жести, слова, спів; іконографія, що привертає увагу зору; іноді запах кадила. Все це насамперед стосується відчуттів нашого тіла. І тільки за відчуттями йде слідом емоційний, інтелектуальний і духовний зміст.

Серед багатьох знаків, із яких зіткана наша літургія, є також поцілунки… У нинішній формі літургії їх три, а то й чотири.

 

Перший — поцілунок молодих

На початку священник, який відправляє Месу, цілує вівтар. Це відбувається на самому початку літургії, відразу після того, як він підходить до вівтаря. Власне, ще до початку самої Меси. Це не лише знак поваги й пошани, але й знак близькості та ніжності, що властиві стосункам, побудованим на любові.

Цей поцілунок розповідає нам про те, що саме ми будемо відзначати: це зустріч двох закоханих — Бога і нас. Священник, який цілує вівтар на початку літургії, водночас є знаком Церкви — Нареченої Христа, яка через цей жест усвідомлює, що прийшла зустрітися з Коханим і живити Його любов’ю; а також є знаком Христа, який цілує уста своєї Нареченої, хоча сама вона схильна вважати, що її місце — щонайбільше біля Його ніг.

 

Другий — подячний

Другий поцілунок священник або диякон робить на книзі, з якої щойно читав Євангеліє, відразу після слів: «Це Слово Господнє». Цілуючи книгу, він також тихо промовляє: «Нехай слова Євангелія знищать наші гріхи».

Це символічний поцілунок. Бо якби священник хотів поцілувати Боже Слово, Євангеліє, то насправді мав би в цей момент цілувати вуха зібраних у храмі… Отже, він символічно цілує книгу, висловлюючи таким чином вдячність за те, що Господь до нас промовляє; що Його Слово супроводжує нас у кожній життєвій ситуації; що воно має силу, яка очищує нас і перемінює; що «Богові вгодно було спасти віруючих глупотою проповіді» (1 Кор 1, 21).

 

Третій — для всіх!

Третій поцілунок буває рідко, з культурних причин. Багато апостольських листів закінчуються закликом «вітайте один одного святим цілунком» (1 Кор 16, 20; Рим 16, 16; 2 Кор 13, 12; 1 Сол 5, 26; 1 Пт 5, 14).

Донині у багатьох місцях світу поцілунок — набагато більше поширена форма вираження симпатії (наприклад, при вітанні), ніж у нас. Тут ідеться, звісно, про момент взаємного передавання «знаку миру».

Форма цього знаку пристосована до чутливості місцевої спільноти. Але ніщо не перешкоджає передати знак миру близьким людям, які стоять на Месі поруч, саме в такій формі. Буває, що замість іноді поцілунку в цей момент священники, які разом відправляють Месу, роблять незграбного «ведмедика».

Варто обдумати цю практику зі своїми близькими. Зокрема те, що це — єдиний поцілунок, не «зарезервований» тільки для священника. Тим більше що ковідні обмеження, через які знак миру радилося передавати уклоном, тепер уже скасовані.

 

Останній — від туги

Останній поцілунок робить священник: він знову цілує вівтар після того, як розіслав людей. Це своєрідне прощання з вівтарем, що допомагає нам побачити літургію, яка щойно скінчилася, не як «відпрацьований» обов’язок, а як зустріч, що добігла кінця, за якою ми сумуватимемо і яка вимагає певного продовження після літургії.

…як і будь-яка інша важлива для нас зустріч, якою ми живемо також і після її закінчення, очікуючи на наступну.

Переклад CREDO за: о. Міхал Любовицький, Aleteia

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: