Погляд

Війна за честь. Чи може Захід зрозуміти російську ментальність?

14 Липня 2022, 12:28 1827

Те, що здається ірраціональним у діях росії з погляду Заходу, можна пояснити різницею в культурних кодах.

Висновки, які з цього випливають, на жаль, — сумні. Історики етики не раз вказували, що універсалістське бачення моральних норм є тим, що характеризує західну цивілізацію і є унікальним культурним досягненням, виробленим на площині діалогу грецької філософії, римського права та християнської антропології.

Ми не раз помилково припускаємо, що такий підхід до етичних норм поширений в усьому світі. Така екстраполяція свого (загалом слушного) світобачення несе з собою серйозні наслідки, які проявляються з особливою силою в разі збройних конфліктів, таких як нинішня війна, яку росія веде проти України.

Універсалістична етика визнає існування незмінних моральних норм, зобов’язувальних для всіх і повсюди. Альтернативні стосовно неї підходи, що проявляються зарівно у племінних суспільствах, як і в імперській ментальності, натомість трактують власну етнічну групу або державну систему як вищу стосовно інших. Отож немає загальних моральних норм, а тим, що найбільше важить, є лояльність щодо своєї групи і захист її честі.

Нескладно помітити, що таке мислення характеризує як мафіозні структури, так і примітивні племена. На сьогодні воно наявне у світі ісламу, в індуїзмі, де найближчі родичі готові убити власну сестру чи доньку, щоб урятувати «честь» сім’ї. До певної міри проявом такої ментальності є також фальшиве розуміння професійної солідарності, коли, щоб рятувати престиж певної професії (лікаря, юриста, вчителя, журналіста, священника), приховують помилки та провини її окремих представників.

Особливо загрозливою ситуація стає, коли племінна етика, будована на честі та престижі, стає державною ідеологією, інколи приховуваною під виглядом дотримання законності, частіше — пов’язаною з авторитарними системами влади. Саме з цим ми маємо справу в росії.

Саме поняття честі можна розуміти по-різному. Для людей, вихованих у західній культурі, честь означає передусім повагу до власної гідності. Хтось, хто поводиться безчесно, сам себе вкриває ганьбою, але не обов’язково кидає тінь на своїх близьких чи на цілу соціальну групу. Коли ж він поводиться з честю, то будує цим власний престиж, що інколи дістає суспільне визнання у формі нагородження медалями, відзнаками, а на майбутнє — шляхетними та аристократичними титулами.

Гріх чи провина сприймаються індивідуально. Коли конкретна людина порушує моральні норми, до прикладу — вкраде чиїсь гроші, справедливість має бути відновлена: обов’язковим є визнання провини, визнання негідності свого вчинку та прийняття на себе кари, як і відшкодування покривдженому.

Ми забуваємо про те, що більшість культур Близького Сходу й Азії виявляють відмінне розуміння провини. В тих культурах батьки вчать дітей не того, що крадіжка грошей робить їх винними у порушенні універсальних моральних норм, а що вона приносить ганьбу, яка відбивається на всіх членах родини. Розв’язанням є не повернення стану справедливості, а рятування честі. В такій культурі людина, яка вкрала гроші, не зізнається в тому, що вона зробила. Однак вона приймає покарання, щоб відновити честь своєї сім’ї.

Ще іншим культурним кодом є страх. Такий підхід до етики переважає в деяких африканських і латиноамериканських країнах. Є в ньому щось від магічного розуміння світу як певної врівноваженої системи, яка зазнає порушень через неналежну поведінку. Це може проявитися у страху перед злими силами, які помстяться людині, що порушує моральні норми. Розв’язанням у цьому разі є не визнання провини і відшкодування, а спроба відбудувати гармонію через магічні обряди, релігійні ритуали чи замісні дії, що мають урівноважити заподіяне зло.

 

Етика щоденності, релігії та війни

Відмінні культурні зразки виражаються в тому, як люди переживають свою щоденність, свою віру, але також — як вони підходять до конфліктів та воєн. Універсалістична етика велить сприймати ворога як людину, що має таку саму гідність, як і члени мого власного суспільства. Племінна етика не бачить цієї гідності. Ворог це просто ворог, якого треба знищити всілякими доступними методами.

До якого культурного кола належить росія? Для польського історика Фелікса Конечного було очевидним, що в ній панує ментальність, характерна для східної туранської цивілізації, а на західної — латинської. Це проявляється як на державному рівні, так і на індивідуальному.

Хтось міг би сказати: але ж росія дала стількох відомих в усьому сіті мислителів, композиторів, поетів, письменників! Однак вистачить сягнути по найпопулярнішого на Заході російського письменника — Фьодора Достоєвського, щоб усвідомити, що він бореться саме з проблемою конфлікту між ментальністю, базованою на честі, яка панує в його культурному колі, та почуттям провини, яке характеризує західну цивілізацію. Його «Злочин і кара» зосереджується на тому, що головний герой — убивця — не відчуває провини, а охоплений соромом!

Як зауважує публіцист християнського порталу CNE, є чимало інших повістей, класичних і сучасних, про роль честі й сорому в російському суспільстві, зокрема в селі. Дівчина, яка виходить заміж із мотивів честі, приносить своїй родині добре ім’я. Хлопець, який із мотивів честі виконує воєнний обов’язок, може розраховувати на повагу суспільства.

Народжений у росії політолог Андрєй Циганов запевняє, що питання честі є ключовим поняттям у російських міжнародних стосунках — не лише нині, але вже від царських часів. Коли російські очільники мають відчуття, що їхню честь визнано, то вони співпрацюють із Заходом. Якщо цього не буде — як у нинішній ситуації, — росія захищатиме свою специфічно трактовану честь, навіть якби це мало призвести до економічного руйнування та соціального хаосу.

 

Переговори з бандитом?

Отож, можливо, західні держави помилково припускають, що санкції міжнародної ізоляції та обмежена мілітарна підтримка для України зможуть схилити путіна закінчити війну. Росіяни легко погодяться з тим, що замість макдональдса матимуть «Вкусно і точка», де їстимуть плісняві котлети. Замість французької Рів’єри вони їздитимуть до Сочі. Вони так робити десятиліттями за часів СРСР — отож чому б це раптом стало їм заважати? Їм не завадить, що клімат у Сочі паскудний (автор цього тексту пізнав це на власній шкурі): спекотний і задушливий улітку, позбавлений середземноморського бризу, і «Совєтскоє ігрістоє» — це бездарна підробка французького шампанського. Честь народу, який переміг Велику Вітчизняну війну (так у Росії називають Другу світову), а сьогодні мусить виграти «спецоперацію» в Україні, — важливіша.

Нас шокують і обурюють слова французького президента, що обов’язково треба дати путінові «зберегти обличчя» в нинішньому конфлікті. Обличчя путіна і взагалі росії не є тим, що хотів би зберегти будь-хто, вихований у західній цивілізації. Однак, дивлячись у категоріях реальної політики, якщо ми візьмемо до уваги питання «російської честі», то чи є нині шанс закінчити війну так, щоб росія відступила з України і раз назавжди відмовилася від великоруської риторики? Якби хотіти осягнути таку мету, то треба би застосувати засоби набагато радикальніші, ніж ті, по які зараз сягають країни Заходу.Стратегія, розрахована на повільне знекровлення росії на території України, не виглядає реалістичною. Коли забракте ракет точного наведення, російська армія безжально бомбардуватиме наступні українські міста, застосовуючи тактику випаленої землі — що видно на прикладі Маріуполя і Сіверодонецька. Найбільшу ціну за це платять громадяни України, а росіяни.

То що в такому разі? З нашого погляду — перемовини з бандитом це щось ганебне, а поступки йому — прояв слабкості й порушення власних моральних норм. Ми, однак, мусимо брати до уваги те, як їх розуміє злочинець. В іншому разі може виявитися, що нашу власну моральну цілісність ми захищаємо ціною чужої крові.

У нинішній ситуації немає легких відповідей. Осягнення амбітної мети, якою є покладення краю російському імперіалізмові, може виявитися неможливим з огляду на суспільні та економічні втрати, понести які західні суспільства не готові. Чи в такому разі може бути альтернативою ослаблення росії до такої міри, щоб у передбачуваному майбутньому їй і на думку не спало розпочати чергову війну, а водночас запропонувати якийсь вихід «зі збереженням обличчя», згідного з характерним для неї розумінням честі? Незалежно від того, хто що собі думає про такий варіант, схоже, що саме таку стратегію прийняли керівники європейських держав, навіть якщо відкрито вони в цьому не зізнаються.

Переклад CREDO за: Мацєй Ґурніцкі, Opoka

Ілюстрація: плакат Світлани Балух

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: