Дехто жартує, що найкраща дієта на світі — це «піст Іллі». З’їв, випив і знову ліг спати.
Моїм улюбленим пророком Старого Завіту є Ілля — «Пророк як вогонь». Не тільки тому, що він був вірний Богу тоді, коли довкола шаліло язичництво і конформізм. Не тільки тому, що він зціляв хворих, воскрешав померлих і помножував їжу, міццю Божою зводив на землю вогонь і призивав воду. Й навіть не тому, що його ім’я означає «Ягве мій Бог» — Ягве, тобто Бог, присутній у кожній ситуації мого життя.
Я люблю пророка Іллю, бо в певному своєму досвіді він став близький тому, що переживала я сама. Він теж зазнав повної темряви, безпорадності і такого рівня страху, що майже наклав на себе руки. Той самий Ілля, який убив пророків Ваала, потім у глибокій депресії благав Бога про смерть.
[Ілля] пішов у пустиню, день ходи; прийшов та й сів під ялівцем і почав просити собі смерті.
Так і в мене буває. Вельми часто. Навіть коли отримуєш від Бога неймовірні благодаті, — а вірте мені, я отримала від Нього такі дари, які колись й уві сні мені не виділися. Але вистачить, що прийде невелика гроза, якась незручність, а тим більше втрата, страх, — щоб занурити мене у повну темінь. Раптом надходить ніч така темна, аж мені видається, що Бог від мене щонайменше відступився; що те, що донедавна підносило мене вгору, було тільки ілюзією…
Депресія підштовхує пророка в сон, із якого він би вже волів не прокинутися. Бог, однак, не полишив Іллю в пустелі на вірну смерть.
Ліг він та й заснув під ялівцем. Аж ось торкнув його ангел і сказав йому: «Вставай, їж!» Дивиться він, аж у головах у нього печений на камені корж і жбан з водою. З’їв він, напився та й ліг знов спати. Та ангел Господній прийшов удруге, торкнув його й сказав: «Уставай та їж, бо далека тобі дорога».
Це щось прекрасне! Господь Бог не вимагає від Іллі віри, яка би гори переносила, ані навіть зернятка піску своєю вірою він не мусить посунути. Господь приймає цю абсолютну немічність свого пророка, цю депресію і відсутність бажання жити. Він не оцінює, не каже: «Людино, візьми себе в руки! Іншим ведеться гірше!»
Інколи нам здається, що Бог віддалився, відмовився від нас. Тим часом Він так близько, що ми, задивлені у свою темряву, просто не можемо Його помітити. А саме там, де нам бракує сил, де чаїться пустка, де на нас нападає безпорадність, де ми починаємо переконуватися, які ми самі малосильні, — допіру там ми відкриваємося на Бога.
Дари, хоч би найбільш чудесні та вимолені, повинні нас зосереджувати не на собі, а на Подателеві. Для Бога завжди важливий зв’язок із нами. Він створив нас для дружби з Ним. Чудо не є метою самою в собі — воно є етапом на шляху до Отця. Чудо має мене до Нього привести і нагадати, що Він постійно при мені. Близько.
Він запрошує мене до стосунків із собою. В цьому просторі Він прагне мене обдарувати. Він відповідатиме на моє волання. «Клич до мене за лихої години, я визволю тебе, і ти мене прославиш!» — заохочує Господь.
Яке ж важливе це речення! — вірно тривати в позиції прославлення, навіть тоді, коли дуже погано. Бог є добрий постійно, без огляду на обставини мого життя.
Переклад CREDO за: Александра Петрига, Gość Niedzielny
Літургійний спомин св. пророка Іллі — 20 липня (2 серпня за східним обрядом).
фінансово.
Щиро дякуємо!
