Що підступно вбиває твоє духовне життя і як собі з цим дати раду? Це справа непроста. На щастя, на допомогу нам приходить досвідчений монах — Томас Мертон.
Певно, нема таких віруючих, кому духовне життя вдається без труднощів. Духовне життя — це один із найважчих аспектів у християнстві. А його особливими ворогами, згідно з переконанням Томаса Мертона, є лінощі та боягузтво.
І немає в цьому нічого дивного! Подібно як Євангеліє, а разом із ним усе християнство, так і духовне життя, збудоване на Євангелії, — вельми вимогливе. Про це прекрасно знав сам Томас Мертон, який, вивчаючи євангельське послання і твори св. Йоана від Хреста, дійшов до прийняття священства і вступу до траппістів — одного з найсуворіших орденів Католицької Церкви.
Любов, яка програє комфортному життю
Коли в Церкві заходить мова про духовне життя, то, безсумнівно, в ній не бракує тих, хто серйозно ставиться до цієї справи. Однак є в ній і ті, хто або залишає це без уваги, або гадає, що духовність пов’язана з величезними зреченнями, довгими годинами навколішках, суворими постами, постійною серйозністю і високодуховними думками. Вражена такою картинкою, людина капітулює.
Є й такі, хто в потоці щоденних клопотів просто не хоче братися ні за які духовні зусилля, виправдовуючись браком сил і можливостей, або вбачають у духовності тільки шкідливий відрив від реальності.
Відмову від духовного життя, з яких завгодно причин, Мертон зводить до двох слів: лінь і боягузтво. Ці дві життєві позиції стають ще більше небезпечними, коли їх прикривають масками розважливості, бо то вона «каже нам, чого Бог від нас жадає, а чого ні (…), вказує нам, коли зусилля непотрібні, а коли доконечні». А в кінцевому підсумку обидві ці постави є наслідком браку довіри до Бога, браку уповання на Його любов — яка програє у порівняннях із комфортним буттям.
Духовність у щоденності
Лінощі й боягузтво — це втеча від будь-якого можливого ризику, а ризику не уникнути, якщо хочеш піти за Ісусом. Однак боягузтво робить людину ще більше хиткою, стаючи однією з думок. Надія занепадає, а любов залишається схованою за невпевненістю. Такий страх спроможний ефективно паралізувати також і саму нашу молитву.
Як цьому противитися? Відповіддю є реалістичність у житті. Мертон зауважує, що духовне життя належить проживати у буденності, в тих умовах, у яких ти функціонуєш конкретно зараз. Духовне життя зовсім не «відірване від світу», воно не «підвішене» десь поміж ангелами в небі.
Навпаки, якщо прагнеш бути людиною духовною, то жити треба передусім своїм власним життям, без страху перед обов’язками — але і не боячись занедбань, що їх приносить дійсність, у якій нас поставив Бог. Саме реалізм дозволяє нам знайти волю і мудрість Божу.
Жити своїм життям — і освячуватися
Окрім цього, монах Мертон залишає нам три практичні вказівки, дотримання яких допоможе провадити духовне життя, базоване на реалізмі.
1.Треба бути впевненим у тому, що робиш. Однак щоби цю певність мати, потрібна чуйність і відкритість на натхнення.
2.Щоби зберегти таку чуйність і відкритість, потрібна віра, яка і є світлом, що допомагає розпізнавати Божу волю на щодень.
3.А щоб віра була таким провідником у дорозі, треба постійно оновлюватися через Боже Слово і таїнства.
«Якщо ми маємо стати духовними — маємо залишитись людьми. (…) Ісус жив звичайним життям людей своїх часів, щоб освятити звичайне життя людей усіх часів».
Переклад CREDO за: Пьотр Богдановіч, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
