Що вчення Церкви каже про чистилище?

Щоб поєднатися з Богом, ми маємо стати такими, як Він: любов’ю.

Було б доречно ретельно розташувати доктринальні чи дисциплінарні формули, що стосуються чистилища, у їхньому історичному контексті. Ми можемо зробити це, переглянувши наукові праці. Однак мені здається правильним знову процитувати їх без коментарів, щоб витягти з них основне послання — переконливе і справжнє для всіх поколінь. Воно міститься в кількох тезах про існування чистилища, про його природу, про помилки, які треба відкинути, про обережність, якої варто дотримуватися, щоби правильно говорити про нього, про дії вірних для душ під час очищення.

1.Інокентій IV, після Першого Ліонського собору, лист єпископу Тускулуму, легату Святого Престолу на Кіпрі, 6 березня 1254 р.

Євангельська істина каже, що «всякий гріх, усяка хула проститься людям; але хула на Духа не проститься… Коли ж хтось скаже проти Святого Духа, йому не проститься ні в цьому світі, ні на тому» (Мт 12, 31-32). З цього можна зробити висновок, що певні провини можуть бути відпущені на цьому, а деякі — на тому світі. Також і апостол каже, що «кожного діло стане явне; день бо Господній зробить його явним; бо він відкривається в огні, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно. І коли чиєсь діло, що його він збудував, устоїться, той прийме нагороду; а коли чиєсь діло згорить, то він зазнає шкоди; однак він сам спасеться, але наче крізь вогонь» (1 Кор 3, 13-15). Йдеться про те, що самі греки справді й безумовно вірять і вважають, що душі переживають очищення після смерті й можуть отримати допомогу від Церкви, якщо вірні, прийнявши покуту, помирають, не виконавши її, або без смертельного гріха, але з повсякденними чи легкими гріхами відходять з цього світу. Оскільки вони кажуть, що їхні теологи не позначили якоюсь певною окресленою назвою місця такого роду, тому ми, згідно з Переданням і повагою до святих Отців, називаючи його «чистилищем», хочемо, щоб і вони в майбутньому його так називали. Тому що тут очищувальним вогнем очищаються, звісно, гріхи, але не смертельні або важкі, які не були відпущені через спокутування, а легкі й незначні, за які відповідають після смерті, навіть якщо вони були відпущені за життя».

2.Лист КлиментаIV до Мехітара, католікоса Вірменії, 1351 р.

«Ми запитуємо, чи вірите ви і чи вірили, що є чистилище, в яке потрапляють душі, що померли в благодаті, але ще не спокутували свої гріхи цілковитим покаянням? Чи ви також вірили і чи вірите, що до певного часу вони зазнають мук вогню, а потім, очищені, навіть перед Днем суду осягають справжнє вічне щастя, яке полягає у тому, щоб безпосередньо бачити Бога, і в любові?»

3.Флорентійський Собор, Декрет для греків, 1439 р.

«Якщо ті, хто справді кається, закінчили життя в Божій любові ще до гідного відшкодування покутними вчинками за скоєні гріхи й занедбання, то тоді їхні душі будуть очищені після смерті карами в чистилищі. Пом’якшити це покарання допомагає заступництво живих вірних, а саме: жертви Святої Меси, молитви, милостиня та інші побожні акти, які, згідно з постановами Церкви, одні вірні звикли жертвувати за інших».

4.Булла Лева Х проти помилок Мартіна Лютера, 1520 р.; перелік помилок.

37. Те, що є чистилище, не можна довести з канонічних книг Святого Письма.
38. Душі в чистилищі не впевнені в своєму спасінні, принаймні не всі. Неможливо довести ані будь-якими раціональними методами, ані зі Святого Письма, що вони перебувають поза межами стану, коли можна заслужити або примножити любов.
39. Душі в чистилищі не перестають грішити, поки шукають спокою і поки бояться покарання.
40. Душі, звільнені з чистилища, завдяки допомозі живих, менш щасливі, ніж якби самі винагородили за свої гріхи.

5.Тридентський Собор, Декрет про виправдання, канон 30, 1547 р.

«Якщо хтось стверджує, що після отримання благодаті виправдання кожному грішникові, який кається, відпускається провина й згладжується присуд вічної кари таким чином, що не залишається жодного вироку тимчасової кари, від якої йому належало б звільнитися або в цьому житті, або в наступному в чистилищі, перш ніж він зможе ввійти у Небесне Царство — нехай буде анафема».

6.Тридентський Собор, Декрет про чистилище, 1563 р.

«Оскільки Католицька Церква, навчена Святим Духом, на основі Святого Письма і стародавнього Передання Отців, на святих Соборах і, нарешті, на цьому Вселенському Соборі подала вчення про те, що є чистилище, а душі, які там ув’язнені, підтримує заступництво вірних, зокрема, приємна [Богові] Жертва Вівтаря — святий Собор наказує єпископам пильнувати, щоб у здоровому навчанні про чистилище, переданому святими Отцями і святими Соборами, вірні знали, що його потрібно дотримуватися, навчатися й усюди проголошувати. Складніші і делікатніші для простого народу питання, які не служать “розбудові” [пор. 1 Тим 1, 4] і з яких зазвичай немає жодної користі для побожності, — з народних проповідей належить видалити. Нехай вони не дозволяють поширювати і займатися слизькими або такими, що здаються фальшивими, питаннями. Нехай забороняють як спокусу та образу для вірних те, що пробуджує тільки якусь цікавість чи забобонність або тхне потворною корисливістю».

7.Лист Конгрегації віровчення до єпископів щодо деяких есхатологічних питань (Recentiores episco-porum Synodi), 17 травня 1979 р.

«Церква, завжди вірна Святому Письму Нового Завіту та Переданню, вірить у щастя справедливих, які колись будуть разом із Христом. Вона вірить, що вічна кара чекає на грішника, який буде позбавлений Бога; вірить також, що ця кара охоплюватиме усе єство грішника. Врешті, вірить — якщо йдеться про вибраних — у їхнє можливе очищення, яке передує баченню Бога, і яке попри все повністю відрізняється від покарання проклятим. Саме це має на увазі Церква, коли говорить про пекло і чистилище».

Отець Варійон підсумував цю теологію в одному чіткому формулюванні, яке можна помістити тут як висновок, перш ніж безпосередньо перейти до питання про те, як відбувається наше очищення до і після смерті:

Вчення про чистилище ґрунтується на істині, що для того, щоб поєднатися з Богом у спільноті життя, ми маємо бути, як Він, — любов’ю. Навіть найменший атом, найдрібніше зернятко егоїзму не може поєднатися з Богом. Оскільки егоїзм противиться Богові, то він є Його протилежністю. Любов може прийняти тільки любов. А хто може стверджувати, що в мить смерті перебуватиме в стані досконалої любові й у ньому не буде ані крихти егоїзму? […] Це сенс чистилища. Підсумувати це можна так: щоб любов розвинулася в щастя, егоїзм має згоріти в очищувальній покуті. [Щоб любов розвинулася в щастя, потрібно, щоб егоїзм згорів в очищувальному жалю] […]

Нічого дивного в тому, що Передання порівнює це очищувальне згоряння з вогнем. Чистилище — це очищення. Той самий вогонь, який є покаранням, очищає в чистилищі й робить щасливим у Небі. Бог незмінний, і вогонь Його любові — той самий. Це ми по-різному ставимося до цієї невимовної безкінечної любові. Якщо ми їй опираємося, то Божий вогонь стає для нас тортурами; якщо ми здатні до очищення, то цей вогонь нас очищує, якщо ми з’єднані з Богом — робить нас щасливими.

Переклад CREDO за: Жан-Марк Бот, Wiara