Люби Мене вже зараз, — каже Господь. Не завтра, не на старість, не тоді, коли матимеш більше часу…
Казка з натяком
Зібралися дияволи в пеклі на дискусію: як їм іще більше людей зводити. Один запропонував переконувати людей, ніби Бога немає. Еее, слабо… Бо ж людині самого розуму вистачить, щоб додуматися, що Бог є. А може, переконувати людей, що неможливо жити згідно з заповідями? Теж кепсько, бо чимало людей само так живуть. Зрештою, один із дияволів запропонував таку ідею:
— Говорімо людям, що Бог є і жити за заповідями можливо…
В пеклі знявся шум.
— Але кажімо їм, щоб починали завтра!
Сповідь? Може, за тиждень?
Знаєте це? «Сповідь? О, варто би було. Може, піду за тиждень?» А за тиждень — забулося. «Молитва щоранку? Діти хворі, зараз не дам ради. Але почну, коли вони видужають». «За якийсь час передзвоню до подруги і вибачусь за те, що наговорила…» Прокрастинація (лат. procrastinatio — відкладання, зволікання), тобто відкладання серйозних речей на потім, може стосуватися також і наших взаємин із Богом.
Чому дияволу з цієї повчальної історії так сподобалася думка, щоб підмовляти людей до відкладання на завтра? В часи, коли смерть стала темою табу, треба би собі часто нагадувати те, що ніби таке очевидне: що завтрашній день і кожне інше майбутнє можуть ніколи не настати. Як же жорстоко може обманутися той, хто відкладає навернення на часи, коли йому вже не захочеться грішити! Окрім того, добрі рішення мають ту прикру рису, що… люблять залишатися у сфері рішень.
Що(сь) втрачаю?
Бог говорить до мене невпинно, але коли я Його не слухаю — моє серце з часом дерев’яніє і перестає звертати увагу на цей Голос. Із часом я можу повністю перестати його чути. А передусім — якщо я живу так, ніби Бога немає, то втрачаю щось найцінніше у житті. Чи я насправді вірю в те, що мої стосунки з Ним — найважливіші? Бо якщо ні, то, може, я навіть ще не почав (не почала) навертатися?
Духовна прокрастинація можу випливати з завуженого і дуже сумного погляду на Бога як на когось, перед ким потрібно «показатися»: ходити на Служби, молитися, виконувати добрі вчинки. Насправді це діє рівно навпаки: молитва, таїнства і заповіді дані мені для того, щоб я щораз більше дозволяла Йому себе любити і щораз сильніше любила сама. «Люби Мене зараз!» — каже Господь. Не через рік, не тоді, коли матимеш більше часу, не на старість.
Нині, не потім
Святий Хосемарія Ескріва, засновник Opus Dei (річницю заснування ця прелатура відзначила цими днями, 2 жовтня), радив своїм духовним дітям, що коли вони вирішать розпочати щось добре «від завтра», то нехай почнуть просто в цю мить.
Це правда, що до сповіді потрібно підготуватися; але, може, вистачить 5 хвилин, а не цілого тижня? Це правда, що добрі постанови — наприклад, стосовно молитви — потрібно робити розсудливо; але для люблячого серця знайти протягом дня 15 хвилин на розмову з Богом не повинно бути проблемою, навіть у дуже забіганий день.
Якщо йдеться про проблеми з молитвою, то дуже помічним є усвідомлення, що коли я маю труднощі в цій царині і скажу про це Отцю, то, власне, я вже почала молитися! Потім треба тільки зробити наступний крок…
Бог не шукає ідеалу
Причиною відкладання хатніх і професійних обов’язків може бути перфекціонізм. Це дивно, бо могло би здаватися, що такий «незібраний» має радше підвищену, аніж понижену терпимість до хаосу, спізнень і недотримання обіцяного. Однак буває, що хтось постійно впадає у зволікання, бо виходить із припущення, що якщо чогось неможливо зробити ідеально, то краще цього взагалі не робити. Наприклад, якщо немає часу на ідеальне прибирання, то немає сенсу навіть розставити взуття у коридорі.
Причиною духовної прокрастинації інколи є створення для себе ідеалізованого образу духовного життя — який, однак, жодною мірою не вписується в реальність. Тоді людина може дійти висновку, що якщо вона не здатна бути ідеальним християнином, то вже не є гідна ані краплі благодаті й любові. Отож навіщо старатися? Але Господь любить нас такими, які ми є: з усіма вадами і перевагами, і з тим, що нам не завжди вдається.
Переклад CREDO за: Йоанна Операч, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
