Термін «прокляття» має теологічний сенс. Тому варто поцікавитися, що каже про це Святе Письмо.
Я не раз замислююся, що мають на увазі люди, які так часто вживають слово «прокляття». Якщо вони його вживають, то певно знають, що воно означає; особливо ж, якщо для них ця тема дуже важлива, а саме слово має теологічний сенс.
Що означає «прокляття»?
У розмовній людській мові «прокляття» може означати: а)побажання людиною іншій людині чогось поганого і б)тривале відкинення Богом, що вже тут, на землі, призводить до низки нещасть. Більш забобонні люди навіть переконані, що одне може викликати інше і якщо комусь якась тітка сказала «йди до біса», то таку людину Бог покидає і вона стає власністю диявола. З таким абсурдом не варто навіть сперечатися, адже він вимагає вірити в те, що це тітка (а не Бог) керує світом.
Отже, залишмо осторонь цю «всемогутню» тітку й пошукаємо біблійних пояснень. У Старому Завіті людське прокляття зустрічається, і походить воно від безсилого гніву: людина сама щодо себе не може домогтися справедливості (або того, що вважає справедливістю), тому хоче, щоб на її заклик це зробив Бог. Причому — швидко.
Звісно, Бог не зв’язаний ані людським судженням справи, ані, тим паче, людським терміном можливої помсти; тому людське прокляття Його не зобов’язує, не мотивує, не примушує: Він сам найкраще знає, з яких причин хоче вивести такі наслідки. Отже, людське прокляття — це просто викид безсилої злості й більше шкодить тому, хто проклинає, ніж тому, кого проклинають.
Окрім того, ми живемо вже в Новому Завіті, а Христос чітко нам сказав: «А вам, хто слухає, Я кажу: любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто ненавидить вас. Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить» (Лк 6,27-28). Якщо Він каже нам так робити, то, без сумніву, сам так робив і робить: від свого і нашого імені прощає провини й не визнає жодної сили нічиєї злої волі, нічийого прокляття.
А святий Петро додає: «Не платіть злом за зло або лайкою за лайку; навпаки, благословляйте, знавши, що на це вас покликано, щоб ви вспадкували благословення» (1Пт 3,9). Чи може чиєсь погане слово зашкодити спадкоємцеві Божого благословення?
Проклятий? Відкинутий Богом?
А що ж із відкиненням Богом? Учень Христа знає, що єдине, що може його відлучити від Господа, — це його власний гріх, його власне рішення. А не чужа провина чи якась незрозуміла «доля», з якою неможливо боротися. Крім того, навіть провину можна знищити жалем за гріх. Про це говорить Євангеліє, це приніс нам Ісус як істину, як результат любові до нас — і Отця, і Його власної.
«Той же, Хто Сина свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього? Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог — Той, що виправдує. Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас» (Рим 8, 32-34).
Святий Павло також вважає: на тривале відкинення Богом заслуговує людина, яка вважає, що може спастися власними силами, без Його благодаті, лише своїми заслугами щодо виконання дріб’язкових правил. Він також переконаний, що ідеальне виконання взагалі неможливе, — але це вже інше питання. Святий Павло каже:
«А всі ті, хто на діла Закону покладається, вони під прокляттям. Бо написано: проклятий усякий, хто не триває в усьому, що написано в книзі Закону, щоб чинити оте! А що перед Богом Законом ніхто не виправдується, то це ясно, бо праведний житиме вірою. А Закон не від віри, але хто чинитиме те, той житиме ним. Христос відкупив нас від прокляття Закону, ставши прокляттям за нас, бо написано: проклятий усякий, хто висить на дереві, — щоб Авраамове благословення в Ісусі Христі поширилося на поган, щоб обітницю Духа прийняти нам вірою» (Гал 3, 10-14).
Але якщо Христос нас викупив від прокляття, тобто від усього, чим ми могли б заслужити відкинення Богом, то що з тими людськими нещастями, які нібито є проявами Божого прокляття? Якщо спиратися на Євангеліє — така теза безпідставна. Якби глибока бідність, хвороба, переслідування або коротке життя були б такими проявами, то мали би ними бути і бідність Святого Сімейства, і смерть мучеників, і так далі.
Але Господь каже: «Ви благословенні, коли вас переслідують» (пор. Мт 5,11). Отже, як тоді люди можуть — посилаючись, крім того, на Біблію, — вбачати в земних нещастях і неприємностях прояви прокляття? Або хотіти щоб людина сама з цього прокляття себе викупила — власними засобами, практиками, формулами? Хто може вас проклясти, якщо Бог вас благословив?
Кари і прокляття
Світ створений так, що причини мають наслідки. Якби не це, то не було би жодних моральних виборів — не лише поганих, але й добрих. А якщо наші рішення мають наслідки, то не тільки щодо нас самих, а й для наших ближніх.
Можна скривдити когось, хто потім невинно страждає і запитує, чому; і можна скривдити самого себе. Якщо хтось, наприклад, постійно переїдає, то печінкова колька — це не «ознака прокляття» і навіть не «кара Божа», а просто наслідок наших учинків. Хто хоче уникнути таких наслідків — нехай уникає причин, а не нарікає на «Божу кару».
Можна, звісно, думати, чому Бог — який, зрештою, створює причинно-наслідкові зв’язки і допускає страждання, — не кожному відміряє їх однаковою мірою чи різновидом. Вічне питання. Відповідь, яку отримав Іов, звучала тільки «довірся».
І ми, коли вважаємо, що цього разу вже занадто, що міра переповнена, — починаємо запитувати про причину: нехай Бог пояснить! — і про можливе прокляття, просто тому, що не доросли до довіри. Але це тільки ще одна провина, яку Бог готовий нам пробачити.
Ті, хто постійно думає про прокляття, можуть розминутися з Божим проханням «довірся».
фінансово.
Щиро дякуємо!
