Отця Доліндо змусили написати автобіографію. Слухняний цьому наказові, він швидко написав усе, що від нього хотіли, — включно з аналізом стану свого фізичного здоров’я; але не він є героєм цього твору.
Досвід білокації
«Якось увечері, повернувшись додому, я молився Бревіарій, ходячи по кімнаті. Я був повен енергії. Раптом відчув, що мушу лягти у ліжко. Я зробив так і негайно заснув. Цей стан безумовно не був сном.
Мені здавалося, що я в Америці, біля ставка, в якому тонув чоловік, що був колись моїм наставником, або, як кажуть у спільноті, «ангелом-хранителем», коли я прийшов у новіціат. Я витяг його з води, повернув до тями, і як тільки примирив його душу з Богом — відразу прокинувся. У мене аж мороз по шкірі пішов, бо це виглядало ненормально.
Виявилося, що цей мій товариш, Федеріко Сантаньєлло, відійшов від Бога і виїхав в Америку. Я просив Господа, щоб Він дозволив мені повернути його до [стану] освячувальної благодаті, перш ніж той помре. Після цієї події я дізнався, що Федеріко справді помер. Окрім того, коли я поїхав до Россано, якийсь хлоп, що повертався з Америки, клявся, що бачив мене там. Я ніколи не був в Америці».
Так о. Доліндо Руотоло описав в автобіографії досвід білокації, що трапився з ним. Це лиш одна з величезної кількості подій, думок, розмов і незвичайних переживань, які містик із Неаполя докладно описав у творі «Мене назвали Доліндо, що означає “біль”. Автобіографія».
Отець Доліндо почав писати її 1923 р. за наполяганням свого сповідника. З кожною наступною сторінкою розкривається дивовижна постать цієї людини — дивовижна навіть для тих, хто знає його за іншими публікаціями.
Зранена дитина і стосунки з Ісусом
Читаючи його розповідь про дитинство і батьківський дім, ми бачимо глибоко зранену дитину, яка в ньому — попри ввірення Ісусові й важку працю над собою — певною мірою залишалася до кінця. Це не приглушувало його стосунків із Богом, не нищило його внутрішньо, не обумовлювало його вчинки та рішення — як це часто буває. Навпаки: дивовижним чином спонукало ще глибше віддатися Ісусові, підпорядкувати все своє життя Його волі, помічати в усьому докази Його незбагненної та безмежної любові.
Наступні етапи свого життєвого шляху о. Доліндо описує з великою щирістю і простотою, не приховуючи жодних сумнівів, слабкостей чи помилок. Не шукаючи виправдань, він, наприклад, зізнається в тому, що дав себе переконати до вчинку, який він згодом оцінив як поганий, але в той момент не знайшов у собі сил опиратися. Його дратували прискіпування настоятеля, хоча він терпеливо їх зносив і сприймав як умертвіння.
Так само щиро й безпосередньо розповідає о. Доліндо про будь-який незвичний досвід спілкування з Ісусом, Божою Матір’ю, святими чи ангелами. Наприклад, те, що спершу було ніби короткою молитвою, виявилося триденним спогляданням, а його результатом — записані під диктовку Ісуса сторінки молитов, послань, хвалебних гімнів.
Я є!
Однією з них є відома молитва довіри — зокрема, такі слова:
«Я є з вами; так, Я, добрий Ісус. Я представляюся “Я є”, бо Я є, щоб бути. Амінь.
“Я є!” Поміркуйте над значення цих слів. У них міститься вічність, у них Моя безкінечна природа, в них акт Мого нескінченного існування, у них всемогутність Моєї доброти, в них Моя безкінечна плідність… Я є!
А тепер скажіть Мені, Мої діти: перед цим “Я є!” — нескінченним, абсолютним, владним, можна сказати, цілковитим, — чим є маленькі людські мурашки, плани всіх можновладців цього віку, діяльність усіх геніїв? Нічим, нічим, нічим!
А Я є, бо Я є, і Я є нескінченний. Я є — бо дію і Я всемогутній; Я є — бо люблю і є добротою. О Трійце життя, Трійце любові, Трійце діяння, Трійце єдина, єдина! Я є! І Я є, щоб бути».
Автобіографія отця Доліндо
Отця Доліндо змусили написати автобіографію. Слухняний цьому наказові, він швидко написав усе, що від нього хотіли — включно з аналізом стану свого фізичного здоров’я; але не він є героєм цього твору.
Вже з перших речень чітко видно, що вся «дія відбувається» навколо Бога і Його любові. Саме Він є центром цієї розповіді; саме Його милосердя прославлене майже в кожному реченні. Цілі величезні розділи праці о. Доліндо присвячені тому, як Бог відкрив йому себе. Їх можна навіть розглядати як окремі твори, присвячені Божим рисам та Божій дії у світі. Неможливо не зачаруватися його словами, коли він пише про досвід Божої любові!
Безперечним тлом історії о. Доліндо, яка розгортається на сторінках його автобіографії, є ситуація Церкви. Отець Доліндо зазнав багато несправедливості від людей Церкви; але, попри це, ніколи не виступав проти інституцій чи навіть проти тих людей. Однак ця розповідь — не лише про його незламність і вірність, а й про ту Церкву, якої не описують медіа: про тисячі вірних, які щодня намагаються проповідувати Євангеліє там, де вони живуть.
Дуже промовисто говорить про це єпископ Вітторіо Марія Костантіні, який у вступі написав так: «Коли я перечитую автобіографію зі світлом і тінями бачення людини, зокрема, духовних осіб, то мені спадають на думку численні сторінки, сповнені божественної лірики, — повні тепла і поезії, як справжнє визнання віри, вплетеної отцем Доліндо в його численні твори. […]
Історія — та, що не плазує по землі, а широко охоплює людські мандрівки, — чесно підтверджує, що людство, попри все, не просякнуте злом, бо в Церкві, серед віруючих, є сотні мільйонів людей — здорових і хворих, — які довіряють, страждають і готові будь-якої миті віддати життя за друзів… і недругів, як вчить Євангеліє».
фінансово.
Щиро дякуємо!
