Багато людей, взявши до рук Святе Письмо, одразу його відкладають через незрозумілість певних моментів.
У декого події, описані в ньому, вступають у виразний конфлікт із нібито очевидними, відомими навіть учневі середньої школи природознавчими істинами. Однак, читаючи слово Боже, його потрібно сприймати не як наукову енциклопедію з різних сфер знань, «не як слово людське, а як воно є справді — як Боже слово» (1 Сол 2,13), що діє у віруючих.
Воно може вступати у конфлікт із сучасними знаннями про природу, адже відтоді, коли писалися біблійні тексти, наука зробила значний поступ; але ніколи слово Боже не вступає у конфлікт із самим собою. Тому для кращого розуміння того чи іншого уривку зі Святого Письма корисно зазирати до інших частин Біблії, а ще краще — до мов оригіналу, якими ці тексти творилися, якщо освіта дає таку змогу.
І чи не найважливішою частиною Святого Письма, яка може пояснити пересічному читачеві багато подальших фрагментів як Старого, так і Нового Завіту, є перші 11 розділів книги Буття — так званий пролог. Ба навіть перший розділ цієї книги, в якому описується створення світу, розповість немало. Головне — не сприймати його як підручник з фізики чи хроніку історичних подій.
Починаючи читати Біблію, важливо звернути увагу на те, що було на початку. «На початку сотворив Бог небо й землю» (Бут 1,1). Або, якщо дослівно перекласти єврейське слово «бе-решіт», то що було «в голові, в основі».
Уявімо, що ми пливемо у човні. Відштовхуємось веслами від води, вирівнюємо човен, щоб його не зносило, скеровуємо в потрібному напрямку, а погляд наш спрямований назад — у пункт, із якого ми випливли. Так і поступ людського суспільства в давньоєврейській культурі, в якій писалися перші богонатхненні тексти, мав завжди перед очима те, що було на самому початку, «в голові» —«ἐν κεφαλαίω», як дослівно передасть нам згодом грецький переклад Аквіли, яким послуговується св. Василій Великий у своїх «Бесідах на Шестиднев».
Інший грецький переклад, більш поширений, Септуагінта, подає перше у Святому Письмі слово як «ἐν ἀρχῇ» (en arche). Із цього ж слова починає вже в Новому Завіті своє Євангеліє апостол Йоан: «Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було — Бог. З Богом було воно споконвіку. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього» (Йн 1,1‑3).
Так перший стих книги Буття стає відправною точкою для всього Святого Письма, як Старого, так і Нового Завіту. Він показує, що Бог є Першопричиною і Рушієм усього сущого. Бог заклав програму і постійно її реалізує. На початку, в голові, в основі є Він сам. Коли юдеї запитали Ісуса, Хто Він такий, Ісус відповів: «Споконвічний, як Я і казав вам» (Йн 8,25). Тут також ужито слово «ἐν ἀρχῇ» у знахідному відмінку. Отці Церкви пояснюють це слово як таке, що вказує на особу Ісуса Христа, «бо в Ньому все було створене, що на небі і що на землі, видиме й невидиме: чи то престоли, чи господства, чи власті, все було Ним і для Нього створене» (Кол 1,16).
Стосовно єврейського слова «бара», яке є другим у Святому Письмі після «бе‑решіт», особливим є те, що біблійні тексти вживають його виключно стосовно Бога. Немислимим у єврейській мові є застосувати слово «бара» до людини. Отож від Бога все почалося і Богом усе звершується. Грецькі тексти перекладають слово «бара» як «ποιῶ» (poio — слово, яке стало потім основою для слова «поет», бо поет творить, він — «творець»).
Слово ברא «бара» в єврейському оригіналі та «ἐποίησεν» (минулий час від «ποιῶ») у грецькому перекладі з Бут 1, 1 вживається і щодо нового творіння, потреба якого виникла після того, як «через заздрість диявола смерть увійшла у світ» (Мудр 2,24). У Старому Завіті через пророка Ісаю Бог обіцяє: «Нове небо й нова земля, що я створю (в євр. тексті похідне від «бара», а в Септуагінті «ποιῶ»), стоятимуть передо мною» (Іс 66,22). А в Новому Завіті через Ісуса Христа Бог-Отець це здійснює: «От нове творю (ποιῶ) все» (Одкр 21,5).
Якщо більше заглибитися в єврейський оригінал книги Буття, то побачимо, що підмет «Бог» (אלהים) вжито у множині (Елогім, закінчення «-ім» означає множину); а присудок «сотворив» («бара») в однині. Єдиний Бог у трьох Особах творить небо, землю і все, з чого складається світ. Саме небо і землю, а не навпаки, як нам услід за св. Йоаном Золотоустим може здатися логічнішим. Святитель роздумував над виникненням світу: «Чому Бог спочатку сотворив небо, а потім — землю? Чому спочатку сотворив покрівлю, а потім — фундамент?» Однак Бог — не людина. Навіть слово, яке вказує на Його дію, єврейська мова добирає ексклюзивне: «бара» («вивів назовні», «створив із нічого»). Архієпископу Константинограда доводиться одразу ж визнати: «Тому що Він не підкоряється необхідності природи і не є рабом послідовності мистецтва. Оскільки творцем та художником і природи, і мистецтва, і всього сущого є воля Божа». Бог — абсолютно вільний і творить, як сам вважає за потрібне.
Далі богонатхненний автор розповідає: «Земля ж була пуста й порожня та й темрява була над безоднею, а дух Божий ширяв над водами» (Бут 1,2). Вислів «пуста й порожня» єврейською звучить «тоху תהו ва‑боху ונהו» і означає хаос, відсутність системності, впорядкованості, форми. Тобто щоб земля і небо постали в такому вигляді, в якому ми їх собі уявляємо, Божий Дух мав їм надати форми. «Все тому називається ‘сотвореним’, а потім ‘оформленим’, щоб не подумали, буцімто все це не сотворено і не має початку так, якби всі види сущого були породжені споконвічно і не зазнавали би згодом ніякого доповнення» (св. Амвросій Медіоланський).
Дію Осіб Пресвятої Трійці під час створення світу пояснює св. Єронім. Дух Божий, який ширяв (מרחפת — «легко віяв», мерахефет) над водами» (Бут 1,2) не може означати ні вітру, ні повітря, яких ще не було створено, а саме Третю Божу Особу. Як уже зазначалося, Отець усе створив Словом, себто Сином, і в Сині. Святий Дух усе впорядкував, оживотворив, надав йому форми. Як молимося сьогодні: «Святому Духові належить життєдавча сила, Ним, разом з Отцем і Словом, усе живе одушевляється».
«Духу Святому належало ширяти, щоб засвідчити, що творчою силою рівний Він Отцю і Сину. Оскільки Отець сказав, Син сотворив; належало і Духу доповнити свою справу. І це явив Він ширянням, чим явно показав, що все приведено до буття і довершено Пресвятою Трійцею», — каже св. Єфрем Сирієць і порівнює в іншому місці дію Святого Духа з птахом, який своїм теплом вигріває яйця, що уможливлює виникнення з них нового життя.
Маючи перед очима те, що Біблія відповідає не на запитання «як?», а на запитання «хто?», нам легше буде черпати віру й мудрість із молитви Церкви, творів Святих Отців Отців (недаремно вони стільки коментарів присвятили саме сотворенню світу!) і, звісно, з Писань, які ми звикли вважати чимось недоступним для пересічної людини. Хоч саме їй вони насправді адресовані. Їй вони насамперед показують відправну точку всього сущого. Перша книга канону Святого Письма каже про Бога як «ἡ ἀρχὴ», і в останніх стихах останньої його книги Ісус постає як «Альфа і Омега, початок («ἡ ἀρχὴ») і кінець, перший і останній» (Одкр 22,13). Незалежно від того, чи виконала людина Його задум щодо неї, чи ні.
фінансово.
Щиро дякуємо!
