Що робити, коли у дитини істерика?

Що робити, коли у дитини істерика? Якого віку діти частіше бояться повітряних тривог і як їх заспокоїти?

Продовжуємо розмови з сімейним і дитячим психологом, психотерапевткою Юлією Каргіною.

Чутливіші до повітряних тривог — діти трьох-чотирьох років; вони дуже сприйнятливі до гучних звуків. У цьому віці формуються базові моменти психіки. Діти такого віку можуть бути схильними до істерик навіть у звичайних обставинах: загальмувала машина, якийсь гучний звук у метро тощо.

Що можуть зробити батьки у такому разі? Прийняти: від цього нікуди не дінешся, це є, це факт. Є діти, які дуже лякаються і хвилюються. Тут треба не просто з ними розмовляти, а варто обійняти (важливий тілесний контакт), сказати «я тебе люблю». Не тиснути на дитину, дати їй покричати, можливо, поспівати, навіть якщо це виглядатиме дивно; пригорнути, подивитися в очі. Дуже важливо не робити зауважень, які стосуються емоційних виплесків дитини: тобто коли дитина виявляє свої емоції, переживання у вигляді рухливої гри чи гучного сміху тощо — то дайте їй це зробити. Важливо не приструнювати дитину: «чого ти розкричався», а придумати якусь гру, щоб дитина могла поспівати, покричати, порухатися, виплеснути свою агресію. Але цього не має бути забагато. Потрібно пояснити, що ми тут і зараз виплескуємо негативну енергію — щоб діти могли розслабитися; а потім перейти до спокійніших занять, наприклад, малювання, і через малюнок теж дати змогу дітям висловити свої емоції. Якщо батьки бачать, що дитина сильно хвилюється, — важливо не тиснути у цей момент, відкласти претензії, критику. Так дитина ніколи не заспокоїться. Якщо хочеш мати те, чого ніколи не мав, треба робити те, чого ніколи не робив: батькам варто змінювати реакцію на своїх дітей.

Завдання батьків — дозволити дітям дати вихід як негативним, так і позитивним емоціям. Порадійте разом із дитиною, якщо вона чомусь радіє. Не втягуйте дитину у свій негативний стан: «зараз не час веселитися». Вона має право на свої емоції.

Натомість у підлітків зараз є підвищена тривожність. Дехто чесно плаче — як відчуває; а багато хто намагається вдавати, ніби нічого не відбувається; вони багато сміються, прикидаються, що «все добре, це все мене не стосується, головне — піти з подружками погуляти». Це — захисні реакції; насправді ж усе сумніше. На консультаціях у психолога у підлітків головні питання: «А навіщо я живу, який сенс, якщо йде війна і завтра мене можуть убити?», «Навіщо мені думати про навчання, якщо ми сьогодні живі, а завтра нас може не бути?» Працюючи з психологом, вони розповідають те, чого не кажуть батькам. Тому, якщо ваші діти-підлітки якось інакше поводяться, ніж зазвичай, на це варто звернути увагу — навіть якщо дитина заперечує і каже «не чіпайте мене», — бо у них може бути сильно підвищена внутрішня тривога і, можливо, вже потрібна спеціальна допомога. У підлітків ідуть гормональні зміни, і стресова ситуація війни дуже на них впливає. Не думайте, що вони дорослі. У них свій внутрішній світ, вони відокремлюють себе від усього і намагаються розібратися «навіщо я живу?» Тому, якщо ви помітили, що ваша дитина якось змінилася, — спробуйте з нею поговорити, або знайдіть спеціаліста, якому вона зможе розповісти, що з нею відбувається. Жодні зміни просто так не стаються; це чимось викликано, є якийсь внутрішній фундамент, на який ці зміни спираються.

Підлітковий вік помолодшав — підліткові зміни сьогодні можуть починатися вже в 9-10 років, тому звертайте увагу на своїх дітей, на зміну їхньої поведінки. Дуже рідко буває, що діти про щось запитують просто так; тому не варто ігнорувати їхні запитання, зокрема, про смерть, про сенс життя.

Я би також порадила батькам частіше обіймати дітей, цілувати, питати не просто «як там у школі», а «як ти зараз почуваєшся»; співпереживати: «Мені здається, що ти сумний», «Я відчуваю, що ти дуже роздратований, можливо, тобі потрібна моя підтримка або ти хочеш побути на самоті?» Батькам потрібно максимально включатися в те, що відбувається з дітьми. Зараз такий критичний момент, що вони губляться: чи потрібні школа, навчання, коли триває війна?.. Дуже багато таких запитань, бо наші плани, наші очікування змінилися.

Повністю розмову Альони Нестеренко з Юлією Каргіною дивіться тут.

Читайте також:
Як підтримати психіку дітей під час війни?