Лист
римо-католицького єпископату України
до духовенства й вірних
Католицької Церкви в Польщі
Друга неділя Адвенту є великим днем солідарності Церковної Спільноти в Польщі з Церковною Спільнотою на Сході, а цього року — особливо в Україні. Уже 23-й раз поляки дивляться на Схід, щоб дати прекрасне свідчення пам’яті про католиків, які там живуть, які, незважаючи на труднощі та численні негаразди, зберегли свою віру. Робили це з великим почуттям своєї ідентичності та єдності з усією Вселенською Церквою. Вони ніколи не поривали зв’язку зі Святим Престолом і не зрікалися своєї віри, а багато хто, захищаючи її, постраждав за ім’я Ісуса, приймаючи кару ув’язнення, приниження та позбавлення можливості здобувати освіту. Багато з них померли, поклавши своє життя як наріжний камінь Церкви і приклад незламності. Їхнє ставлення можна описати словами св. Апостола Павла, який у своєму листі до филип’ян писав: «Для мене життя — Христос, а смерть — надбання» (Флп 1,21). І насправді так сталося. Їхні страждання, в що ми глибоко віруємо, обернулися для них благословенням, бо, як каже нам віра, покладаючись на Бога, вони отримали нагороду з Його руки. Ми бачимо це у спасінні, яке вони отримали серед святих і блаженних, а також і в земному плоді їхньої жертви, яким було оновлення структур Церкви після падіння комуністичного режиму.
Бідна, розбита і розпорошена Церква ступила на великий шлях свободи. З самого початку це була непроста дорога. Потрібно було повертати й відбудовувати храми. Треба було дбати про священицькі та релігійні покликання. Треба було забезпечити душпастирською опікою вірних. Сьогодні можна сказати, що Церква виконала ці завдання. Це стало можливим значною мірою завдяки священикам і чернецтву, які прибули з Польщі. Саме вони стояли поряд з нечисленними місцевими священиками і, докладаючи великих зусиль душпастирського служіння, розділяючи незручності та долаючи всі перепони з боку влади, дали Церкві нове обличчя. Це сталося тому, що за ними солідарно стояли їхні діцезіяльні та чернечі спільноти, парафії, де вони колись працювали і звідки походили. Завдяки їхньому служінню між парафіяльними спільнотами встановилися зв’язки дружби. Вони продовжуються та є свідченням і образом живого Євангелія любові й турботи про ближніх у потребі.
Тут згадуються слова св. Апостола Павла, який писав у Посланні до колосян: «І все, що тільки робите словом чи ділом, усе робіть в Ім’я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві» (Кол 3,17). Тому, навчені словом Апостола, дякуємо Церкві в Польщі за братерську любов, виявлену протягом цих понад 30 років свободи Церкви в Україні. Ця подяка — перше, що ми, як Єпископат Римо-Католицької Церкви в Україні, хочемо сказати сьогодні полякам, які, не бувши найбагатшими у світі, змогли поділитися зі ще біднішими.
Йдучи далі, хочемо звернути увагу на девіз цьогорічного Дня молитви і допомоги для Церкви на Сході: «Послані в мирі Христовому». Серед війни, що триває в Україні, це для нас маяк надії, а водночас і гордість за ставлення поляків. Господь Ісус сказав: «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з цих братів Моїх найменших, ви Мені зробили» (Мт 25,40). Тому, ще раз промовляючи слово «спасибі», ми наповнюємо його змістом євангельської любові, яку ви проявили в останні місяці, коли нагодували голодних, напоїли спраглих, прийняли прибулих, одягли нагих і дали руку допомоги хворим. Ви зробили це у своєму домі, ім’я якому — Польща. Будьте благословенні за таке ставлення і хай Бог нагородить вас обіцяним царством — правди, миру та справедливості.
Ми глибоко зворушені вашою постійною добротою, солідарністю та дуже конкретною допомогою. Таке ставлення є виявом живої віри, бо, як каже апостол Яків: «Віра без діл мертва. Бо яка користь, брати мої, якщо хтось каже, що вірить, а діл не має?» (Як 2,14). Тому разом з усією спільнотою Церкви в Україні дякуємо вам і просимо пам’ятати про нас і надалі. Нехай ваша зичлива пам’ять проявляється в молитвах про швидкий кінець війни та настання миру, але також у тому, про що ми смиренно просимо: у жертвах і матеріальних дарах.
Ми розуміємо, що вам також нелегко. Але подумайте про своїх братів і сестер у вірі, які стоять на межі гуманітарної катастрофи, пов’язаної з руйнуванням енергетичної інфраструктури і, як наслідок, страхом перед прийдешньою зимою. Вже сьогодні всі ми відчуваємо нестачу електроенергії, а як наслідок — нестачу тепла та води. Фактично по всій Україні цим можна користуватися лише по 4 години на добу. Також є місця, де цього немає цілими днями. Отже, до нас наближається ворог, ім’я якого — холод, параліч комунікації та страх. Сьогодні війна — це не лише фронт, де ведуться бої, які приносять смерть і каліцтва солдатам і мирним жителям, а й параліч повсякденного життя.
Святий Йоан Павло ІІ сказав: «Я вірю, що чим більше людина любить, тим більше вона робить, тому що любов, яка є нічим крім почуття, я навіть не міг би назвати любов’ю». Ми просимо вас про цю любов, виражену в матеріальній підтримці. Це допоможе нам забезпечити базові потреби, наприклад, придбання генераторів, завдяки яким ми зможемо організувати в наших парафіях місця притулку для вірних, щоб вони могли зігрітися чи приготувати гарячу їжу у критичну хвилину.
Під час такого великого випробування, коли війна залишає по собі смерть, страждання й попіл, спільнота Церкви в Україні не самотня, бо Церква в Польщі з нею. Ви з нами з 24 лютого, коли почалася війна. Отриману сьогодні допомогу важко описати цифрами, але вона велика, як великі серця поляків. Просимо, будьте й надалі поруч з нами! Наше прохання, з яким ми звертаємося до Церкви в Польщі через руки польського єпископату, є закликом страху і тривоги за виживання. Тож ще раз дякуємо вам за дар молитви та фінансову допомогу, якими ви підтримуєте нас у Другу неділю Адвенту. Відсьогодні ми можемо найефективніше висловити свою вдячність через молитву за людей доброї волі.
Нехай Бог, Отець Милосердя, благословить вас за все добро, яке ви нам виявили, а Пречиста Діва Марія, наша спільна Цариця і Мати, оберігає вас.
Римо-католицькі єпископи України,
що зібралися на пленарному засіданні
Конференції єпископату України
Львів, 25 листопада 2022 р.
фінансово.
Щиро дякуємо!
