Адвент. І що далі?

За словами Ганса Урса фон Бальтазара, те, що характеризує час Адвенту, — це Божа дорога.

«Бог у дорозі до нас» — це головне послання і причина нашого очікування.

Бог іде…

Людство від початку прагнуло такого контакту з Богом. Ще у первісних культурах ми можемо побачити прояви бажання встановити стосунки з божествами. Людина усвідомлювала свої обмеження, свою безсилість перед безжалісними законами природи, свою марність у перспективі пізнаного і дослідженого (на скільки це було можливо) світу. Всі культи майже в усьому світі, що народжувались і помирали, поставали й були покинуті, — у своїй обрядовості хотіли вхопити якусь предвічну частку божественності, встановити провідну нитку порозуміння з чимось (а швидше, з Кимось), що перевищувало людський розум.

Яскравий приклад того історичного адвенту-чекання — римська культура, найближча для нашого церковного самовизначення. Бенедикт XVI у книжці «Ісус із Назарета. Дитинство» наводить цікавий факт: у Прієні було знайдено напис приблизно ІХ ст. до Христа, який заповідав золоті часи, що настануть за правління Октавіана Августа. Слова, які сміливо можна визнати пророцтвом, звучать так: «Провидіння (…) послало його нам і всім майбутнім поколінням як спасителя (soter) (…) Від його народження має початися новий відлік часу». Якщо не брати до уваги історичні обставини створення цього напису і не представляти людину, якої він стосується, то у багатьох може скластися враження, ніби ми маємо справу з пророцтвом, що заповідає прихід Ісуса Христа, від народження якого почався відлік нової ери — нашого часу.

Очікування Ізраїля

Інший приклад історичного адвенту — це очікування Ізраїля на прихід Месії. Тут виникає проблема: для деяких ортодоксальних юдеїв це очікування триває й надалі, Месія ще не прийшов, бо Його не побачили в Ісусі.

Варто скористатися нагодою і придивитися до деяких пророцтв, які заповідають народження Месії. Якщо взяти до уваги датування найдавнішої книги Старого Завіту, що містить такі пророцтва (Книга Буття — близько XIII-XII ст. до Христа ), то про жодну підробку чи написання «застарілих» пророцтв не може бути й мови.

Так, сповнюється обітниця про жінку, чиє потомство розчавить голову змія (пор. Бут 3, 15). Збуваються слова Ісаї: «І вийде паросток із пня Єссея, і вітка виросте з його коріння» (Іс 11,1), коли Христос народжується в роді Давида — у місці, яке заповідав пророк Міхей: «Ти ж, Віфлеєме-Ефрато, занадто малий єси, щоб бути між тисячами Юди. З тебе вийде мені той, хто має бути Володарем над Ізраїлем» (Міх 5,1). Окрім того, народження очікуваного спасителя й царя супроводжується надзвичайними явищами на небі, як заповідає Книга Чисел: «Зійде бо зірка з Якова, здіймається берло з Ізраїля» (Чис 24,17).

Історичний адвент, очікування Бога закінчується минулими поколіннями. Тут варто звернути увагу на взаємозалежність: Євангеліє, яке завершує цей адвент, починається із заклику до радості. Як (знову) влучно зауважує Папа-сеньйор, воно починається з привітання архангела, який каже Марії: «Haire!» — Радій! Адвент історії закінчується радістю, яку приносить звільнення.

Кінець?

У Новому Завіті (згідно з Вульгатою) слово «adventum» зустрічається всього дев’ять разів, і за змістом його можна поділити на три групи.

До першої належать тексти, що стосуються другого пришестя Христа наприкінці часів. Приклад такого Адвенту можна знайти в Посланні св. Якова, де апостол заохочує нас: «Будьте, отже, брати довготерпеливі, аж до Господнього приходу [adventum]. Ось хлібороб чекає терпеливо на дорогоцінний плід землі аж до не дощів осінніх і весняних» (Як 5,7). У Посланні до Тита св. Павло наголошує на іншому значенні Адвенту — як часу виявлення Божої сили: «Чекаючи блаженної надії і славного з’явлення [adventum] великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа» (Тит 2,13). Третє значення знаходимо в Посланні до филип’ян: «Щоб через мене ваша хвала збільшувалась у Христі Ісусі, завдяки моєму поворотові [adventum] до вас» (Флп 1,26). Історичне очікування закінчилося, тож чому апостоли говорять про ще якийсь адвент?

Люди постійно на щось чекають: на закінчення школи й першу роботу, на кохання і прекрасне майбутнє, на наступних дітей та їхні перші кроки, на дорослішання і зрілість… Ми постійно з надією дивимося в майбутнє. Прихід Ісуса в часі поклав кінець нашому рабству, але не поклав кінець часу, який продовжує невблаганно текти. Адвент нашого життя триває у трьох вимірах Нового Завіту. Ми чекаємо на Друге пришестя нашого Господа, коли Він наприкінці часів судитиме наші вчинки. Ми чекаємо об’явлення Божої слави в нашій буденності — Його щоденних втручань, усвідомлюючи (як і людство задовго до нас) свою обмеженість і недосконалість. І, нарешті, ми намагаємося знайти Його присутність (adventum) навколо себе, шукаючи сліди, підказки, почуття.

Бог постійно приходить до нас. Він щодня робить багато кроків назустріч. Питання в тому, як на це реагує людина: виходить назустріч чи втікає?

Чергове Різдво у нашому житті не завершує Адвент, а навпаки, починає новий Адвент — очікування останнього в нашому житті Різдва того заповіданого Месії…

Переклад CREDO за: Славомир Петрашко, Niedziela