Папа Франциск у четвер проголосив шістьох католиків Слугами Божими, наблизивши їх на один крок до канонізації.
У декреті, підписаному 19 січня, Папа визнав героїчність чеснот італійської стигматички, чотирьох священників ХХ століття та мирянки, яка більшу частину свого життя була прикута до ліжка.
Тепер кожен із них потребує схвалення чуда, пов’язаного з його чи її заступництвом, щоб бути беатифікованиими. Ось їхні історії.
Бертілла Антоніацці (1944–1964)
З 9-річного віку Бертілла Антоніацці часто лежала у лікарнях після того, як перенесла ревматичну лихоманку. Хвороба пошкодила її серце і залишила її з інвалідністю на все життя.
Зрештою ця молода дівчина з північної Італії зрозуміла, що її місія полягає у тому, щоб утішати тих, хто страждає, і наближати грішників до Бога. Антоніацці почала переписуватися з іншими хворими жінками та дівчатами і жертвувала свої страждання за спасіння душ, довіряючи себе Богоматері з Монте-Беріко, яку вшановують у її рідному місті Віченца.
У 1963 році, за рік до своєї смерті Антоніацці здійснила паломництво до Лурда, де просила Пресвяту Діву Марію про дар святості, а не про зцілення, хоча її стан погіршувався через набряк легенів і захворювання серцевого клапана. Вона відійшла до Господа 22 жовтня 1964 року, коли їй було лише 20 років, але її святість продовжила надихати людей і після її смерті.
Сестра Марія Маргарита Діоміра від Втіленого Слова (1651–1657)
Ця контемплятивна черниця XVII століття була відома своїми надзвичайними духовними дарами. Після вступу до монастиря Сестер милосердя у Флоренції вона мала приватні об’явлення та пророцтва, переживала духовні екстази, отримала здатність читати серця та дар містичної участі у Страстях Христових, включно зі стигматами.
Її духівник, отець Доменіко Бальді, вимагав від Діоміри у дусі послуху описувати всі її містичні переживання, доручивши іншій черниці записувати всі її розповіді. Сестра Марія Маргарита Діоміра також пережила важкий період духовної сухості, який змогла подолати напередодні Різдва 1676 року. Наступного року 26-річна черниця померла від туберкульозу, принісши себе у жертву любові Господа.
Отець Вісенте Лопес де Уральде Ласкано (1894–1990)
Отець Вісенте був іспанським священником, улюбленим учителем і популярним сповідником, що відзначався особливою відданістю Марії.
Склавши обітниці у Товаристві Марії, він 62 роки служив учителем і капеланом у коледжі святого Філіпа Нері у Кадісі, Іспанія.
Коли під час громадянської війни в Іспанії школу, де він викладав, захопили ополченці, отець Вісенте швидко вжив заходів, щоб захистити своїх учнів і зберегти Євхаристію. Залишивши викладацьку роботу у віці 70 років, отець Лопес де Уральде ще активніше присвятив себе служінню сповідника. Він дожив до 96 років і помер 15 вересня 1990 року.
Отець Ґаетано Франческо Мауро (1888–1969)
Отець Ґаетано у 1925 році заснував асоціацію сільських катехитів у Калабрії на півдні Італії. Це була група священників і мирян, що навчали Катехизму фермерів та інших людей, які мешкали у віддалених районах. Він також відновив занедбаний монастир святого Франциска з Паоли в місті Монтальто-Уффуго, де оселився сам разом із деякими членами його Релігійної асоціації сільських ораторіїв.
Перед заснуванням асоціації отець Мауро служив військовим капеланом під час Першої світової війни та був ув’язнений в Австрії, де захворів на туберкульоз.
Судячи з його щоденників, вірогідно, що він страждав від певної форми депресії з відчуттям болю, неадекватності та спустошення, яке посилилося в останні роки його життя. Він помер 31 грудня 1969 року в Монтальто-Уффуго у віці 81 року.
Отець Міґель Коста-і-Льобера (1854–1922)
Мігель Коста-і-Льобера народився у шляхетній родині на Мальорці у 1854 році. Спочатку він підкорився бажанню свого батька, який хотів, щоби син вивчав право в університеті Барселони. Але переживши духовну кризу, яка залишила його з глибоким почуттям невдоволення, Коста-і-Льобера зрозумів, що Бог кличе його до священства. Незважаючи на опір родини, він переїхав до Рима і був висвячений у 1888 році.
Маючи ступінь доктора теології в Папському Григоріанському університеті, отець Коста-і-Льобера став професором сакральної археології та історії літератури у семінарії Пальма-де-Мальорка. Люди знали його як «дуже побожну та вчену людину», а також як талановитого поета.
Папа святий Пій Х у 1909 році призначив його папським каноніком кафедрального собору Пальма-де-Майорка. Він помер прямо за кафедрою 16 жовтня 1922 року, виголошуючи проповідь з нагоди 300-річчя канонізації святої Терези Авільської у церкві босих кармелітів на Мальорці.
Отець Джованні Барра (1914–1975)
Отець Джованні служив дієцезіальним священиком у П’ємонті на північному заході Італії. Він був шанованим проповідником, письменником і журналістом, а також засновником реколекційного центру в Альпах, де молоді люди та сім’ї збиралися влітку, щоб разом молитися.
Отець Барра служив ректором семінарії для дорослих у Турині та був особливо відданий духовному керівництву та формації семінаристів. Він помер у віці 61 року після операції на кишечнику. Перед смертю отець Джованні Барра написав у своєму духовному заповіті: «Коли я озираюся назад, я відчуваю хвилю радості та вдячності, що піднімається у моєму серці. Я — священник, насправді щасливий у своєму священстві».
Переклад CREDO за: National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
