Святої пам’яті о. Ян Срочик, колишній душпастир Кам’янець-Подільської дієцезії, відійшов до Отця 30 січня 2023 року.
Священник довго хворів на цукровий діабет, що й стало причиною його смерті.
Свята Меса за покійного була зокрема відслужена 1 лютого в Яришівці на Вінниччині — в парафії його душпастирського служіння. Євхаристію за померлого відправив єпископ-помічник Кам’янець-Подільської дієцезії Радослав Змітрович.
Натомість ординарій дієцезії єпископ Леон Дубравський служив похоронну Месу в Польщі, де о. Ян похований. Богослужіння відбулося в храмі Пресвятої Діви Марії Матері Церкви у с. Ракшава, поблизу Соколова Малопольського, Підкарпатське воєводство.
— Для нас, для України, — зазначив єпископ-ординарій у проповіді, — у цей час, коли триває війна, кожний священник — на вагу золота.
Владика представив громаді ситуацію в Україні, наголошуючи, що російська агресія є диявольською, тому потрібно багато молитися, а Польща буде в безпеці, якщо Україна вистоїть. «Тому я ні про що більше не прошу, тільки про одне: молитва, молитва, молитва».
Єпископ Леон подякував Польщі за допомогу, яку вона надає зараз, «відчинивши домівки і серця», а також за ту допомогу, яку Польща надавала Церкві в Україні в попередні десятиліття. «Зараз то ми вже маємо своїх священників і свої семінарії, і дякуємо Богові за все», — зазначив Його Екселенція.
— Але також я хочу подякувати отцю Яну, за те що тоді приїхав до нас, працювати на ниві Божій. Його життя теж було позначене хрестом, він пройшов тривалу хворобу (…), але він умів, як це казав св. Йоан Павло ІІ, «жити в небі, живучи на землі».
Коли ми бачимо своїх близьких у труні, мовив далі єпископ, це нагадує нам про цінність смерті. Святий Брат Альберт помирав у надвечір’я Різдва Христового і, маючи рак шлунку, довго мучився. Багато хто запитував, «чому він так тяжко помирає», а хтось сказав: Христос втілився, прийшов у цей світ, — а він відійшов у вічність. Це наштовхує на роздуми про цінність доброї смерті, яка може бути жертвою за щось, потрібне в конкретній ситуації: зокрема, зараз цінних жертв перед Богом потребує Україна, молодих і здорових синів якої убивають, розривають снарядами на шматки, всіляко нищать.
«І в житті, і в смерті ми належимо Господу», — ці слова з Писання та заупокійної літургії Церкви стали визначенням цього прощання.
Ними розпочав свої спогади про покійного о. Кшиштоф Худзьо — колишній канцлер курії Кам’янець-Подільської дієцезії та її генеральний вікарій, а тепер єпископ-помічник Перемишльський. Він висловив співчуття присутній на похороні мамі померлого о. Яна та всій його колишній парафії.
— Ніхто з нас не живе для себе і не помирає для себе; і в житті, і в смерті ми належимо Господу, — процитував єпископ Кшиштоф слова з Послання до римлян. — Якби мені треба було кількома словами, коротко охарактеризувати о. Яна, то це були би найвідповідніші слова про нього, про його стиль життя. Кілька років я працював із ним — це було близько 20 років тому, — і саме таким його запам’ятав: як людину, яка повністю поклалася на Господа Бога. Йому не треба було багато; він радів малому і не переймався собою.
Закінчивши семінарію в Перемишлі, він вирішив підтримувати католиків в Україні. А є таке правило, що як хтось їде до іншої дієцезії і хоче бути там висвячений, то має ще принаймні два роки побути в ній співпрацівником. То о. Ян саме так зробив, і потім його єпископ Ян Ольшанський висвятив, 1998 року, і він став одним із — дуже нечисленних тоді — священників Кам’янець-Подільської дієцезії. А вона тоді була ще вельми широкою, сягала аж по Крим включно. Отець Ян, приймаючи завдання, які йому призначав єпископ, не противився, охоче приймав усе. Працював у Барі — це досить велике місто; трошки — у Славуті; а потім єпископ скерував його до парафії, якій він присвятив майже все 25‑річчя свого священницького життя. Багатьом людям, розсіяним, погубленим по подільських просторах, далеко від великих міст. Він працював серед людей дуже бідних, бо там нема жодного виробництва, тільки сільське господарство, і жив так само, як вони, їв те, чим вони з ним ділилися. Маючи ще кілька доїзних парафій, провадив це душпастирство, як міг, покладаючись на Бога, який діяв через тих людей, і в цьому виражалася та велика правда, що він Богу належав повністю.
Сьогодні, коли ми стоїмо над його труною, багатьом може видатися, що Бога забрав його надто швидко; однак треба на це подивитися з перспективи віри. А перспектива віри є водночас перспективою надії на вічне життя. На мою думку, є кілька знаків, які підказують, що Бог «покликав свого втомленого слугу» і дав йому частку в своїй радості. Я знаю, що о. Ян мав велику побожність до блаженного Броніслава Маркевича. Й так сталося, що до Господа він відійшов у день його свята. Він мав велику побожність до служіння Таїнств, і, як ми чули в Євангелії слова Господа Ісуса — щоб ті, які Йому належать, були з Ним там, де Він, — я певен, у своєму божественному всезнанні Ісус мав на увазі також о. Яна. Сподіваюся, він зараз у небі й Господь прийняв його у свою славу. Ми не збираємося бути зухвалими перед Господом, заявляючи, що він уже є в Небі; але в нашій християнській солідарності молимося за брата-священника, представляючи його Богові. Думаю, це робить і ця парафія, з якої він походив, і знаю, що це робить також та парафія, в якій о. Ян працював.
Фото з архіву о. Станіслава Свурки
фінансово.
Щиро дякуємо!
