Що робити, коли, попри ревну молитву про зцілення, хтось так і не отримує цю благодать? І навіщо взагалі молитися про зцілення. Хіба Господь Бог ставить чиєсь життя і здоров’я в залежність від кількості молитов у цьому намірі?
За різних нагод складання побажань ми зазвичай чуємо: «Насамперед бажаю здоров’я, бо воно в наші часи найважливіше». Один мій знайомий мав звичку відповідати, що талан важливіший за здоров’я, бо на «Титаніку» загалом здоров’я в усіх було добре, а вижити поталанило мало кому.
А якщо говорити серйозно, то здається, що здоров’я на сьогодні доросло до рівня абсолютної цінності. Про це свідчать не тільки постійний розвиток моди на здоровий спосіб життя (це саме по собі добре), але також тривожна вже кількість БАДів, добавок, дієт, ліків і нерецептурних медичних виробів, чудесних витяжок з екзотичних рослин і тварин, і препаратів, які діють утричі сильніше за попередні… Люди шукають життя без болю, обмежень, старіння, неповносправності. Невіруючим у розпорядження дістається ціла палітра чудесних препаратів, а віруючи в це включають іще й молитву. І це зовсім не іронія, а спроба показати, що здоров’я — дуже важлива цінність як для віруючих, так і для невіруючих.
Тим, що заохочує християн молитися про зцілення, є насамперед факт, що Господь Ісус під час свого земного життя зцілив незліченну кількість людей, також і тих, щодо кого навіть сучасна медицина залишалась би безпорадною. Чому Він це робив? Вочевидь, можна відповісти дуже просто: бо любив людей. І в цьому було би багато правди. Однак залишається певний сумнів: якщо Господь Ісус любить усіх, то чому зцілив тільки деяких?
А власне: зцілення, які здійснив Господь Ісус, мали дуже конкретну мету. Коли учні ув’язненого Йоана Хрестителя прийшли до Ісуса з запитанням «чи ти той, хто має прийти, чи нам іншого чекати», Вчитель у відповідь послався на знаки, які звершував: «»сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищуються, глухі чують, померлі воскресають, бідним проголошується Добра новина. І благословенний, хто не засумнівається в Мені» (пор. Мт 11). Тому що зцілення мали бути заповіддю настання месіанської ери, заповіданої пророками. Ісус поєднав у них любов до людей з об’явленням себе як Помазаника — саме це означає юдейське «Месія» (Машіах) і грецьке «Христос», що важливо пам’ятати.
Зцілення міццю Божою не закінчилися разом із вознесінням Ісуса. Ще до свого воскресіння Він звелів апостолам: «Зціляйте хворих, воскрешайте померлих, очищайте прокажених, виганяйте злих духів» (Мт 10, 8). Історія Церкви і колись, і тепер повна свідчень про зцілення. Я сам, служачи в різних спільнотах, чув свідчення людей, які були впевнені, що своїм оздоровленням завдячують молитві, своїй та своїх співбратів у вірі. Деякі видужання медицина не була спроможна пояснити. Я вірю в їх правдивість!
Однак що таке зцілення, за своєю суттю? Це обдарування людини повнотою сил на якийсь час. Кожна зцілена людина за певний час (навіть якщо це кілька десятиліть і нам їх цілком достатньо для життя) занепаде здоров’ям, постаріє, помре. Це як із воскресінням Лазаря: прекрасний знак Ісусової дружби, нагода увірувати для численних юдеїв, заповідь Воскресіння. Але воскрешений Лазар зрештою постарів і помер; як і кожен з нас, він очікує в гробі на день останній і Суд. Я не збираюся цим применшувати цінність зцілення, бо воно завжди приносить конкретне благо, але я хочу сказати, що здоров’я не є абсолютною цінністю.
Є такий фрагмент Євангелія, в якому Господь Ісус безкомпромісно зіставляє цінність фізичного здоров’я і вічного життя: «І коли твоя рука спокушає тебе, відітни її. Краще тобі ввійти в життя калікою, ніж з двома руками піти у пекло, у вогонь незгасний, де черв’як їхній не вмирає й вогонь не вгасає. І коли нога твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти в життя кривим, ніж з двома ногами бути кинутим у пекло, де черв’як їхній не вмирає й вогонь не вгасає. І коли око твоє спокушає тебе, вирви його: краще тобі ввійти у Царство Боже однооким, ніж з двома очима бути кинутим у пекло, де черв’як їхній не вмирає і вогонь не вгасає» (Мк 9, 43-48). Для учнів Христа було дуже важливим мати добре вибудувану ієрархію цінностей: здоров’я важливе, але спасіння — найважливіше. Якщо у нас це теж так, то ніщо не стоїть на заваді, щоб ми молилися за зцілення від наших хвороб.
А як це робити?
Тут ми одні одних переганяємо у вигадуванні способів. Інколи піддаємося враженню, ніби одні форми молитви про зцілення дієвіші за інші. Пам’ятаю таку розмову з однією парафіянкою. Прийшла до мене перед ранковою Месою і запитала, чи в нашій парафії служать Меси про зцілення. Я відповів, що так, і що найближча така Свята Меса розпочнеться за 5 хвилин. Вона була приємно здивована. Однак після Меси прийшла до мене з претензіями. На її переконання, це зовсім не була «Меса про зцілення». Кільканадцять учасників, жодних спеціальних молитов, навіть коротка проповідь зовсім не на тему зцілення. І як це так? Я пробував їй пояснити, що Господь Ісус також і під час цієї Меси міг здійснити чудо зцілення, якщо знайшов потрібну для цього віру. Жінка так і не заспокоїлася повністю. Отож чи Меси про зцілення, під час яких лунають спеціальні молитви, слова розпізнання, а учасники використовують заступницьку молитву, позбавлені сенсу? — звісно, ні! Але що потрібне для зцілення? Віра. Якщо молитви, пісні прослави, слова розпізнання, заступництво спільноти підсилюють мою віру в можливість зцілення, то вони напевно мають свою цінність. Аби я лиш пам’ятав, що зцілює Ісус, а не форма, тривалість чи конкретний спосіб молитви.
Це не означає, що в молитві про зцілення я не можу бути «настирливим». Пам’ятаєте притчу про вдову і суддю, який не бажав її захистити в суді? (Лк 18, 1‑8.) Саме впертість і наполегливість, частота прохань зробили так, що він зрештою вирішив їй відповісти. Ісус нас вчить, що витривалість і рішучість в молитві можуть змінювати Божі суди!
Однак же буває і так, що попри ревну молитву про зцілення хтось не отримує цієї благодаті. Залишається сам-на-сам зі своїм стражданням. Тоді людина часто ображається на Ісуса — хоча Він ніколи не обіцяв своїм учням звільнення від страждань. Тоді людина може або стати згірклою, жити у відчутті поразки, — або зробити зі своїм стражданням те, що з ним зробив Ісус: перемінити його у знаряддя спасіння світу. Це прекрасно розумів св. Павло, який написав: «Тепер я радію стражданнями за вас і доповняю на моїм тілі те, чого ще бракує скорботам Христовим для його тіла, що ним є Церква» (Кол 1,24).
Страждання саме по собі не є і ніколи не буде благом. Ми, однак, можемо — слідуючи за Ісусом — із чогось, що добром не є, зробити знаряддя спасіння. Просто це вимагає великої зрілості у вірі.
Переклад CREDO за: о. Анджей Цєслік, Niedziela
фінансово.
Щиро дякуємо!
