Бог є Любов милосердна, готова пробачити навіть найбільшому грішнику, який навертається. «Бог не бажає смерті грішника, але щоб він навернувся і мав життя».
Христос дозволив себе розіп’яти, взяв на себе всі гріхи, які були, є і будуть. Той, хто не згрішив жодного разу, — своєю смертю й воскресінням переміг гріх; смерть, яка є наслідком гріха; та сатану, головного винуватця зла.
Якщо гріх був переможений, то чи варто ще про нього говорити? Чи не краще зосередитися на Божому Милосерді? Звісно, проповідування правди про те, яке велике Милосердя Бога, є одним з основних завдань Церкви; але це не змінює факту, що ми не повинні забувати зло називати злом, а добро добром. Христос, який прощав гріхи, одночасно багато разів засуджував гордість, лицемірство, поверховість у стосунках із Богом чи байдужість до потребуючих.
Усвідомлення гріха є необхідним, щоб відкритися для отримання прощення. У Євангелії від святого Йоана ми читаємо: «Ви пізнаєте правду, і правда зробить вас вільними». Прощення гріхів у сповіді отримає той, хто їх усвідомить, буде жалкувати, вирішить виправитися, а потім визнає їх перед священиком, який представляє Христа.
Називання зла злом, а добра добром необхідне особливо сьогодні, коли для багатьох людей межа між ними не є ясною. Неомарксистська ідеологія, яка проникає у світ науки та медіа, сприяє тому, щоби про гріх не говорилося. Це призводить до того, що для багатьох сучасних людей — також і тих, хто вважає себе католиками, — аборти та евтаназія є чимсь нормальним. Розпуста розуміється як спосіб задоволення своїх фізіологічних потреб і не раз підтримується тими, хто вважає себе експертами з психології чи медицини. Ситуації, в яких гріх не розглядається як щось зле, можна перелічувати майже без кінця.
Проблемою є також те, що не завжди сучасний католик може визначити матерію гріха, а це може створити проблеми при використанні Таїнства покаяння. Катехизм навчає, що «смертельний гріх — це той, який стосується серйозної матерії і був скоєний з повною свідомістю та згодою». Не всі знають, що, сповідаючись із таких гріхів, потрібно вказати їх кількість, а якщо це неможливо, то іншим способом описати масштаб проблеми. Наприклад, замало буде сказати під час сповіді: «Я не ходив до церкви», а потрібно вказати, скільки разів пропустив недільну або святкову Євхаристію. Те саме стосується й інших тяжких гріхів.
Ці роздуми не є лише скаргами священника на сучасний світ; це сигнал про проблему, яку варто розглянути. Великий Піст, а також пов’язані з ним реколекції та Хресні Дороги — це нагода для формування сумлінь католиків. Цей період підготовки до великодніх свят — шанс для глибшого пізнання Божого закону та закону Церкви, а також усвідомлення того, що то Бог вирішив, що є добром, а що — злом. Тільки усвідомлення зла та відвернення від нього може відкрити нас на Боже милосердя і дати справжнє щастя й радість, незалежно від ситуації, в якій ми нині перебуваємо.
фінансово.
Щиро дякуємо!
