Ми знаємо, що у світі страждання є; але наші погляди різко змінюються, коли воно стосується нас самих…
У месіанських очікуваннях біблійного Ізраїля, виражених у першій частині християнської Біблії, тобто у Старому Завіті, наявні три основні думки.
По-перше, очікуваний Месія, тобто особливий Божий помазаник — «намащений», бо таким є значення слова «машіах», Месія, — буде справжнім царем, подібно до того, ким захоплювалися ізраїльтяни, — царя Давида, що жив на межі ХІ і Х століть до Христа.
По-друге, Месія мав бути справжнім священником, на взірець Аарона, брата Мойсеєвого. Ділом Месії буде очищення культу [Єдиного Бога], насамперед його інтеріоризація, тобто «звернення всередину», в якому виразиться глибока переміна і навернення людських сердець і сумлінь.
По-третє, Месія буде великим пророком, на подобу до Ісаї, Єремії та інших пророків, які, підбиваючи релігійний підсумок сьогодення та минувшини, плідно формували нове, краще майбуття.
Окрім цих трьох напрямків, був також четвертий, а саме — розуміння Месії як Стражденного, присутнє у багатьох місцях Старого Завіту. Вистачить прочитати 22 псалом і чотири Пісні Слуги Господнього в книзі Ісаї, або відповідні фрагменти пророцтва Єремії та інших пророків, щоб довідатися, що участю заповіданого Помазаника буде приниження і страждання.
Ми знаємо, що у світі є страждання; але наші погляди різко змінюються, коли воно стосується нас самих. Часто ми забуваємо, як розглядали його раніше, і починаємо шукати власних відповідей. Тема Стражденного Месії випала з уваги апостолів навіть тоді, коли вони стали свідками Страстей і смерті свого Вчителя. Аж тільки воскресіння Ісуса викликало в них переміну.
Знаменною є розповідь св. Луки (24, 13-35) про розмову Воскреслого з двома Його учнями, які прямували до Емауса. Бачивши їхнє розчарування і розгубленість, Він сказав:
«О безумні й повільні серцем у вірі супроти всього, що були пророки оповіли! Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу?»
Євангеліст додає:
«І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, Він вияснював їм те, що в усім Писанні стосувалося до Нього».
Святі книги, які читалося щотижня в шабат, містили тему стражденного Месії, ‑- але апостоли, так само як інші юдеї-учасники літургії, не звертали на це особливої уваги. Вони перебували при Ісусі, який забезпечував їх тим, чого вони потребували, і давав почуття безпеки, а також того, що вони — важливі.
Ісус багато разів готував їх до драми, що мала статися в Єрусалимі. Але, хоч вони в конкретній ситуації і не склали іспиту на витривалість і вірність, та все-таки терпелива педагогіка Ісуса не пішла намарно. Саме їм ми завдячуємо тим, що рідко усвідомлюємо: переглядаючи у ретроспективі все, пережите за час близькості до Ісуса, вони щиро засвідчили, що саме насправді сталося в їхньому житті.
Вони не виправдовували себе ані свою невірність, — хоч і могли написати Євангеліє зовсім інакше, представляючи себе як героїв, які нібито завжди вірно залишалися з Ісусом.
Якби вони мали в розпорядженні сучасну пропаганду і застосували сучасні правила політкоректності, то написали би, що відступили на наперед підготовлені позиції, з яких могли краще спостерігати і описувати життя Ісуса, — але вони цього не зробили.
Уривок із книжки «Нехай ваша мова буде: так — так, ні — ні»
фінансово.
Щиро дякуємо!
