Роздуми

«Хороша людина» — ще не підстава для спасіння. Що для нього потрібно?

16 Березня 2023, 12:55 3390 о. Франциск Бляхницький

Який сенс життя, якщо воно закінчується смертю?
Що це означає — бути остаточно спасенним?
У що точно ми маємо повірити, щоб осягнути спасіння?
Чи спасіння — це шанс, яким ми можемо просто скористатися, виконуючи добрі вчинки?

Дедалі популярніша на сьогодні теза, яка стверджує, що для спасіння достатньо бути «хорошою людиною», — це теза некатолицька. Її суть у тому, що людину ставлять на місце Бога, і на цьому будується переконання, ніби людина може сама себе спасти. Але це насправді підступна хитра думка, яка у своїй суті заперечує християнство — тобто саму потребу відкупительної смерті й воскресіння Божого Сина.

Про це говорив своїм вихованцям Слуга Божий о. Франциск Бляхницький, послухати і побачити якого, завдяки відеозапису, можна за цим посиланням. А ми даємо текст його виступу в перекладі українською мовою.

 

 

Як осягнути спасіння?

Кожний з нас — і я, і ти, і ми всі — носимо в собі питання: як осягнути спасіння? Це — найважливіше, а може — єдине питання нашого життя. Цим ми відрізняємося від усіх живих істот, що постійно чогось шукаємо, постійно про щось запитуємо. Ми — істоти пошуку і запитань. Чому? Тому що носимо в собі прагнення життя і щастя. Ми хочемо бути щасливими. Хочемо жити повнотою життя.

Тим часом же це життя і щастя постійно перебувають під загрозою, нам постійно чогось бракує, — і тому ми постійно шукаємо порятунку. В різноманітних щоденних клопотах, у різних ситуаціях ми можемо самі себе врятувати від якогось браку, від якогось зла: за допомогою наших здібностей, за допомогою власних зусиль, за допомогою засобів, які маємо. Але раніше чи пізніше ми постаємо перед питанням про спасіння не якесь часткове, короткохвилинне, але про спасіння повне, остаточне, — і запитуємо: що означає бути остаточно спасенним? Ідеться зрештою завжди про те, щоб бути визволеним від почуття безглуздості нашого життя — або від браку сенсу життя. А життя позбавлене сенсу тоді, коли закінчується смертю. Смерть робить наше життя безглуздим.

Отож спасти людину означає, в кінцевому підсумку, визволити її від смерті. Тому спасіння означає вічне життя, життя повне, життя, якому смерть не загрожує. Все, що провадить до такого життя, надає нашому життю сенсу; натомість усе, що стає на заваді до такого життя, що є перешкодою, — все це позбавляє життя сенсу.

І з такого поняття спасіння, у значенні повному, остаточному, випливає, що спасти людину може тільки Бог, бо тільки Бог є джерелом життя. Людина не має в собі джерела життя. Людина завдячує своїм життям Богу. Людина живе завдяки Богу. І тому тільки Бог може врятувати людину від смерті й дати їй життя по смерті, дати їй життя вічне, тобто спасіння.

Натомість нещастям людини є те, що її відділяє від Бога — джерела життя. Те, що відділяє людину від Бога, розриває зв’язок людини з Богом, називається гріхом. Гріх приносить смерть як наслідок, бо відриває людину від Бога — джерела життя. Тому остаточне спасіння полягає у визволенні людини від гріха і смерті.

Тому тільки Бог є Спасителем у справжньому й остаточному значенні цього слова, бо тільки Він може визволити людину від гріха і смерті, і тому тільки Він може нам дати почуття сенсу всіх подій та повноту життя, радості й щастя. Тільки Бог може дати людині сповнення усіх тих добрих прагнень і стремлінь, які мовою всіх релігій називаються Небом.

 

 

Слово Боже про спасіння у Христі

Бог насправді спасає людину. Про це свідчить Біблія, книга — певний збір книг, що містять історію спасіння, Божий план спасіння та його сповнення в окремих етапах. А Біблія особливо наголошує на остаточному сповненні Божого плану спасіння, який свідчить про Його любов до людини.

Здійснилося це через зіслання на землю Другої Особи Божої, Єдинородного Сина Божого, Предвічного Слова, заради спасіння людини. Як каже святий Павло в Посланні до галатів: «Якже сповнився час, Бог послав свого Сина, що народився від жінки, народився під законом, щоб викупити тих, які під законом» (Гал 4, 4‑5а). Або як каже святий Йоан: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йн 3,16). Цей Син Божий, ставши людиною для нас, людей, і для нашого спасіння, прийняв ім’я Ісус, що означає «Бог спасає». Так каже Ангел до Йосифа: Марія «породить сина, і ти даси йому ім’я Ісус, бо він спасе народ свій від гріхів їхніх» (Мт 1,21). Також Його звати Емануїл, що означає «з нами Бог» (Іс 7,14; Мт 1,23).

Він прийшов для того, щоб ми мали життя, і мали повноту життя (Йн 10,10). Він приніс людям відпущення гріхів і вічне життя, Він прийшов розв’язати всі проблеми, які мучать людину, і Він закликає: «Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас» (Мт 11,28). Або в іншому місці: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до Мене і п’є!» (Йн 7,37б). «Я — хліб життя. Хто приходить до Мене — не голодуватиме; хто в Мене вірує — не матиме спраги ніколи» (Йн 6,35а). Ісус — єдиний Спаситель світу.

Відтоді ми маємо повторювати, слідом за святим Петром: «Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у Тебе — слова життя вічного!» (Йн 6,68). Відтоді «нема ні в кому іншому спасіння, бо й імені немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися». Якщо в жодному іншому імені нема спасіння, то для нас постає нове — віднині єдине і найважливіше запитання: яким чином ми можемо прийняти це спасіння і стати його учасниками? Святий Йоан каже: хто має Сина, той має життя (пор. Йн 5,12). Однак що це означає — мати Сина? Як саме ми можемо мати життя, спасіння через те, що маємо Ісуса?

Є очевидним, що тільки Він сам, Ісус, може визначити спосіб, яким ми можемо Його мати. Тому що Він — Бог. Ми не можемо Його «взяти в посідання», немовби річ, предмет, тільки через відповідні дії, виконані з нашого боку. Тільки Він може нам дати себе. Через те, що Він сам хоче дати нам себе, у свободі вільного чину — тільки Він сам може визначити, яким чином ми можемо Його «давання нам себе» прийняти. Отож Святе Письмо однозначно, не залишаючи нам жодних сумнівів, багато разів вказує, як саме ми можемо мати Ісуса, щоб мати спасіння і життя.

Багатократно сформульовано цей закон: «Хто вірує — буде спасенний». Юдеї в Капернаумі запитують Ісуса: «Що робити нам, щоб діла Божі чинити?» (Йн 6,28б). Ісус відповідає: «Діло Боже — вірувати в того, кого він послав». Багато разів Христос урочисто запевняє: «Істинно, істинно говорю вам: хто вірує, той живе життям вічним» (Йн 6,47). До Марти, сестри Лазаря, яка нарікає: «Господи, якби Ти був тут, — мій брат не вмер би!» (Йн 11,21б), Ісус каже: «Я — воскресіння і життя. Хто в Мене вірує, той навіть і вмерши — житиме! Кожен, хто живе і в Мене вірує, не вмре повіки. Віриш тому?» (Йн 11, 25‑26). Тим, хто вірує, Христос приносить зцілення і відпущення гріхів, і вічне життя.

На підставі всіх цих висловлювань святий Павло може рішуче навчати в Посланні до римлян:

«Тепер же без Закону з’явилася Божа справедливість, засвідчена законом і пророками; справедливість Божа через віру в Ісуса Христа для всіх, хто вірує, бо нема різниці. Всі бо згрішили й позбавлені слави Божої, і оправдуються даром Його ласкою, що через відкуплення, в Ісусі Христі: якого видав Бог як жертву примирення, в Його крові (…). Де ж тоді хвальба? Вона виключена. Яким законом? Діл? Ні, але законом віри. Бо ми вважаємо, що чоловік оправдується вірою, без діл Закону» (Рим 3, 21-25. 27-28).

 

 

Спастися — увірувати у Спасителя

Отож ми ясно довідуємося зі Святого Письма, що для того, щоб осягнути спасіння, ми маємо увірувати в Ісуса, єдиного Спасителя. Але ще треба точніше сказати, у що ми маємо увірувати. В те, що Він — Син Божий, який прийшов на землю, щоби нас спасти, щоб померти за наші гріхи на хресті, щоб відплатити за наші гріхи, щоб дати нам відпущення гріхів і вічне життя: як дар, нами не заслужений, який випливає тільки з Божого милосердя, дар, який для нас є абсолютною благодаттю, чимсь задарма даним, що ми маємо тільки прийняти вірою. А отже, істинним предметом віри, згідно з Євангелієм, є спасіння як діло, звершене Богом в Ісусі Христі, дароване нам як благодать, яку ми приймаємо вірою.

Надзвичайно важливим є розуміння цього — бо, на жаль, вельми поширилася думка, нібито спасіння це тільки певний шанс, даний нам Богом, шанс, яким ми можемо скористатися: спасіння може стати нашою долею, якщо ми виконаємо відповідні умови і заслужимо на це. Відповідно, спасіння залежить від нас, від наших учинків. Тут ми постаємо перед лицем складної проблеми, що була предметом споконвічних суперечок і породила численні непорозуміння. Це проблема «віра чи вчинки». Спасіння — або виправдання — через віру чи через учинки.

Ця суперечка конкретно визначає ставлення католиків до протестантів. Загальне розуміння таке, що протестанти проголошують спасіння через віру, незалежно від учинків. Натомість католики проголошують доконечність не тільки віри, але і вчинків, для спасіння. Часто це питання на популярному рівні навіть спрощують і кажуть так: католики приписують протестантам тезу «можеш грішити, скільки захочеш, аби лиш вірив, і будеш спасенний». Натомість протестанти докоряють католикам, що вони проголошують, не згідно зі Святим Письмом, спасіння через учинки людини.

Як цю проблему розв’язати? Що нам робити, щоби спастися? Увірувати в Христа і прийняти спасіння як дар, а чи забратися ревно до виконання добрих учинків, щоб гарантувати собі спасіння? Це справжня дилема, і з обома рішеннями пов’язаний певний страх. Католики бояться, що коли приймемо перше розв’язання, то це може призвести до легковаження гріхами і занехаяння ревності у виконанні добрих учинків. Натомість протестанти бояться, що прийняття іншого розв’язання підірве біблійну істину про дармовість благодаті, про те, що спасіння є ділом виключно Бога, яке стає нашим уділом через віру.

 

 

Стара проблема: фарисейство

Однак, по суті справи, людям тільки здається, що це дилема; вона випливає з якогось поверхового розуміння Святого Письма і з якогось помилкового розуміння вчення Церкви. Це означає, що католики помилково розуміють вчення протестантів — і навпаки. Бо, по суті, ані протестанти не вчать, що добрі вчинки не потрібні і що можна грішити, аби лиш вірував. Ані теж, з другої сторони, католики не вчать, що вчинки самі по собі мають міць спасіння і можуть виправдати людину перед Богом. Отож яким правильним способом належить розуміти зв’язок віри з учинками, що випливають з віри? Щоби знайти правильне розв’язання проблеми, сягнімо ще раз по Євангеліє. Ключовий текст — це притча про фарисея і митаря, які молились у храмі.

«Для деяких, що були певні про себе, мовляв, вони справедливі й ні за що мали інших, він сказав цю притчу: “Два чоловіки зайшли в храм помолитись: один був фарисей, а другий — митар. Фарисей, ставши, молився так у собі: Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди — грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар. Пощу двічі на тиждень, з усіх моїх прибутків даю десятину. А митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: Боже, змилуйся надо мною грішним! Кажу вам: цей повернувся виправданий до свого дому, а не той; бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується — вивищений”» (Лк 18, 9‑14).

Ця притча символізує передусім релігійну позицію фарисеїв. То були люди, які змагалися в ревності у дотриманні приписів Закону та у виконанні добрих учинків. При цьому вони вірили, що їхні вчинки гарантують їм спасіння. Що Бог за вірне виконання вчинків Закону мусить їм дати Царство Боже як винагороду. Отож це була позиція самовиправдання перед Богом. Позиція самоспасіння. Христос рішуче відкидає таку поставу, і тут криється найглибша причина непримиренності Христа щодо фарисеїв — а радше щодо позиції, яку вони представляли. Бо ця позиція, в кінцевому підсумку, є вираженням людської пихи перед Богом, гордині, яка, своєю чергою, породжує фальшивість і обман, — бо коли людина стане перед Богом в усій правді, в смиренні, як той митар, то муситиме визнати свою гріховність, негідність і нездатність до істинного добра та безкорисливої любові. Тільки ця позиція внутрішньої правди, смирення, зрештою робить людину здатною ввіритися Богу, покластися на Його милосердя. Такої постави очікує Христос, і вона робить здатним прийняти спасіння.

Святий Павло — колишній Саул, — сам ревний фарисей, найкраще потім розумів помилковість гордості перед Богом за виконані вчинки Закону, і став ревним проповідником Євангелія, Доброї новини про спасіння через віру в Христа, бо віра виправдовує людину перед Богом. Церква у своїй історії завжди захищала це біблійне вчення про безоплатність спасіння, благодаті, про спасіння через віру.

 

 

На якому рівні співпраця?

В середньовічній дискусії про зв’язок благодаті з вільною волею було відкинуто концепцію так званого синергізму, який проголошував, що спасительна дія є наслідком підсумування двох сил: Божої благодаті і людської волі. Це ілюструє приклад, який використовували саме в лекціях на цю тему: серединою річки тягнуть на буксирі човен проти течії. До човна прив’язано два канати. За один тягне хтось на лівому березі, за другий — на правому, і в підсумку цих сил, цих двох енергій, човен посувається вперед. От у цьому, говорилося, і полягає синергізм. Дві сили, дві енергії, людина і Бог, тягнуть обоє, і в результаті підсумування старань людини і Божої благодаті постає спасительна дія — настає спасіння.

Отож це вчення — помилкове з католицького погляду. Тому що Святе Письмо ясно засвідчує, що спасіння це виключно діяння Божої благодаті. Без Мене нічого зробити не можете, казав Христос. Тому ми не можемо уявляти спасіння як результат співпраці Бога і людини, кожен з яких «щось вносить» у спасіння. Вочевидь Бог діє через людину; але Божа благодать проникає немовби зсередини людини, приводить у рух її волю, так, що людина діє — співдіє — вільним чином, але повинна усвідомлювати, що ця співдія теж є дією благодаті, і ця вільність так само є дією благодаті і Святого Духа.

Отож людина не може хвалитися перед Богом, не може собі приписувати спасіння, але все, усю славу, віддає Богу, бо тільки завдяки Його благодаті людина може бути спасенною. Отож якщо протестанти так сильно захищають науку про дарування спасіння через віру — то, вочевидь, це наука слушна, біблійна, і ми, католики, не можемо проголошувати іншої науки. Натомість протестанти не відкидають потреби добрих учинків. Не відкидають, наприклад, тексту з Послання св. Якова апостола, який каже так:

«Яка користь, мої брати, коли хтось каже, що має віру, але діл не має? Чи може його спасти віра? Коли брат або сестра будуть нагі й позбавлені засобів щоденного прожитку, і хто-небудь із вас до них скаже: ‘Йдіть собі з миром, грійтеся та годуйтесь’, і не дасть їм потрібного для тіла, то що це допоможе? Так само й віра, коли діл не має, мертва сама в собі. Та хто-небудь скаже: ‘Ти маєш віру, а я маю діла. Покажи мені твою віру без діл, а я тобі покажу моїми ділами мою віру’. Ти віруєш, що Бог один? — Добре робиш. І біси вірують, та тремтять» (Як 2, 14‑10).

Отож наведені вище слова не суперечать словам святого Павла з Послання до римлян. Це правда, що тільки віра у Христа має міць спасати. Натомість віра приносить плоди добрих учинків, якими людина хвалитися не може, бо вони є діянням Святого Духа в нас. Проблема «віра чи вчинки» широко дискутована, про це написано цілі томи; однак це проблема переважно теоретична. Власне кажучи, це не проблема для конкретної людини, яка зі своєю вірою стає перед лицем Христа, яка до Нього молиться. Бо тоді ситуація наша така, що ми знаємо, що всім завдячуємо Христу, — а водночас виражаємо свою готовність виконувати Його волю. Ми не хочемо засмучувати Його, бо любимо Його. Тому й виконуємо добрі вчинки. А як нам не вдається, коли ми падаємо через слабкість, — то не впадаємо в розпач, бо знаємо, що Христос готовий нам знову пробачити і ми можемо повернутися до Нього й почати все заново, покладаючись на Його милосердя і на Його благодать.

 

 

Прийняти Ісуса, щоб Його мати

І тепер, на завершення цих роздумів, ми хочемо стати з нашими проблемами перед Христом, нашим живим Господом і Спасителем. Ми знаємо, що тільки в Ньому є спасіння, і тому запрошуємо Його безпосередньо, особистим чином, щоб Він увійшов у наше життя і став нашим Господом і Спасителем. Молімося до Нього разом:

Господи Ісусе! Вірую в Тебе! Вірую, що Ти мене бачиш і чуєш, бо любиш мене. Я стаю перед Тобою з усіма моїми проблемами, з моїми гріхами, з моєю слабкістю, з моєю хворобою душі, зі стражданнями тіла. Все Тобі віддаю. Роблю це з довірою, бо Ти сказав: «Не здорові потребують лікаря, а хворі й ті, кому погано. Я прийшов кликати не праведних, а грішників». Прийми мене і спаси мене від гріха і смерті. Тільки Ти маєш міць мене спасти. Я хочу, щоб Ти був моїм Господом. Хочу служити Тобі з радістю, але я слабкий і знов можу впасти і стати невірним; але тоді я хочу повернутися до Тебе чимшвидше, бо знаю, що Ти мене пробачиш і дозволиш почати заново. О Ісусе! Дякую Тобі за те, що спас мене, що Ти — мій Спаситель. Будь також моїм Господом. Не дозволь мені ніколи відлучитися від Тебе. Амінь.

Переклад CREDO за: Oaza

Перше фото — з ФБ  Roman Schulz

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com z-lib books