Під час шостого стояння Хресної Дороги жінка витирає обличчя Ісуса хустиною. Відбувається чудо, оскільки на тканині залишається справжній відбиток обличчя Господнього. Жінку доречно називають Веронікою, що означає «істинний образ». Її справжнє, дане при народженні ім’я, невідоме.
Цей епізод має подвійний сенс. Перша істина полягає у тому, що відбиток на тканині відповідає зовнішності Ісуса. Це справжня подоба Його обличчя. Це відповідає визначенню Томою Аквінським істини як відповідності розуму речам.
Друга істина полягає у вірності Ісуса Його місії. Таким чином, одна істина накладається на іншу.
Камера може зробити точний знімок людини, але вона не може виявити, чи вірна людина своїй природі. Істинний образ Вероніки належить також до справжньої місії Ісуса. Її не відштовхує вигляд Ісуса. Вона реагує з любов’ю. Ісус відповідає сповненою любові вдячністю, жестом, який узгоджується з Його власною істиною як люблячого Спасителя. Він дозволяє зафіксувати свій образ у найгіршому з естетичної точки зору вигляді.
У нашому сучасному, високотехнологічному світі ми хочемо, щоб нас зображували тоді, коли ми почуваємось найкраще. Ми надаємо своїй особі особливий пріоритет і намагаємося зробити себе максимально привабливими. Косметична індустрія Гелени Рубінштейн зробила її однією з найбагатших жінок світу. Однак надмірна турбота про вродливе обличчя породила розрив між зображенням обличчя та реальністю, яка лежить в його основі.
Історик Деніел Бурстін у своїй книзі 1962 року під відповідною назвою «Імідж» документує прагнення людей приймати образ речей, а не їхню правду. Поняття «обличчя», наприклад, перестає бути справжнім обличчям, перетворюючись на фасад, штучний замінник, який здається більш бажаним.
Бурстін пропонує змістовний приклад, щоб прояснити свою думку. Захоплений друг сім’ї вигукує: «Ой, яка у вас чудова дитина!» Мати відповідає: «О, це нічого, ти повинен побачити його фотографію!» Фотогенез не дає нам кращого обличчя. Він дає нам нібито краще зображення нашого обличчя.
Джек Рубі, ув’язнений за вбивство Лі Гарві Освальда, просив свого художника-портретиста додати йому «ще трохи волосся». Любов до свого образу може змусити нас втратити зв’язок із реальністю. Міфічний герой Нарцис заплатив за це найвищу ціну— помер від голоду після того, як закохався у своє відображення, побачене у ставку.
У сучасному світі дуже поширена практика виставляти на люди свій «фасад» замість справжнього обличчя. Датський філософ Сьорен К’єркеґор попереджав, що коли годинник проб’є північ, люди мають закінчити вечірку-маскарад і зняти маски. Вони не можуть нескінченно приховувати свою особу.
Свята Вероніка — це не косметичний магнат Гелена Рубінштейн. Вона приймає неприкрашену істину Христа. Агонія, написана на Його обличчі, красномовно говорить про його роль Спасителя. Він не намагається втекти від виконання своєї місії, якою би нестерпною вона не була. У Євангелії ми читаємо такі слова Христа: «Отче Мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша Мене. Однак не як Я бажаю, лише — як Ти» (Мт 26, 39).
Ми повинні жити згідно з правдою. Ми не повинні міняти цю правду на те, чим ми не є, хоч би яким привабливим воно здавалося у своїй нібито вдосконаленій формі.
Якщо філософи-екзистенціалісти й дали нам якесь слово, згідно з яким ми повинні жити, то це «автентичність». Саме через своє змучене обличчя Ісус промовляє до нас. Його автентичність має надихнути й нашу автентичність, щоби вона засяяла в нас.
Переклад CREDO за: Дональд Де Марко, National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
