Мушу одразу застерегти: я не експерт із питань одержимості чи окультизму. Насправді, одна з моїх цілей у житті, над якою я готовий наполегливо працювати, — це ніколи не стати таким експертом.
Хоча я не можу вказати на конкретні опитування, щоб довести це твердження, здається, що я зі своєю ціллю залишаюся у меншості. Останнім часом серед католиків є велика мода на романи, науково-популярні книжки, католицькі подкасти, статті й фільми про демонічну активність. (Навіть цей текст, ймовірно, набере більше переглядів, ніж тексти про благодать, Таїнства чи Діву Марію).
Цікавість, яку католики виявляють до демонічної тематики, цілком реальна — і викликає занепокоєння. Чому варто хвилюватися? Бо, хоча демонічна активність не завжди виникає через інтерес до окультизму, таке може статися. Багато років тому святий Августин застерігав від цікавості до «пошуку знань у демонів». І така цікавість може швидко перерости в захоплення. Це проблема. І я говорю маю на увазі джерела, загалом дружні до католицької віри.
Звичайно, мені буде заперечувати дехто з тих, хто слухає та переглядає різні медіапродукти на цю тему. Вони можуть стверджувати, що для духовного життя корисно заглиблюватися в тему демонічної діяльності, бо ці продукти зрештою ілюструють, що Церква виграє битву через екзорцизм. А екзорцизм — це добре.
Щодо останнього немає питань: практика екзорцизму хороша. Вона сягає корінням біблійних часів: Євангелія розповідають про численні випадки, коли Ісус і апостоли виганяли демонів. Вони звільнили багато душ, водночас обмеживши видовищність цього процесу. Екзорцизм залишається як надзвичайно корисною, так і абсолютно необхідною функцією Католицької Церкви. Це також більш поширене явище, ніж вважає багато католиків: у Католицькій Церкві екзорцизм передує хрещенню.
Екзорцизм — це добре. Згода.
Втім, наскільки я знаю, ніхто ніколи не зняв фільму і не написав жодної популярної книги про той «незначний» екзорцизм, який відбувається перед хрещенням. Чому ні? Якщо екзорцизм сам по собі викликає у нас інтерес, чому католики регулярно не відвідують хрещення?
Може тому, що деяких слухачів, глядачів і читачів більше спокушає цікавість до демонічної діяльності, ніж до молитви екзорцизму? Якщо так, то це може вказувати на ту цікавість, від якої застерігає Августин. Важливо визнати, що диявол існує і що він ненавидить нас, але це не повинно викликати у нас ні цікавості, ні захоплення.
Знову-таки, хтось заперечить мені, кажучи, що перегляд подібних фільмів наблизив його до Христа. Я визнаю, що це можливо. Але навіть у цьому випадку слід дещо враховувати: я не можу не бачити певних речей. Я не можу не чути певних речей. Багато фільмів про демонічну діяльність переповнені образами святотатства. Багато фільмів зображують одержимих, які говорять огидні богохульства. Крім аморальності зображення таких речей навіть у вигаданий спосіб, ми не можемо ні «розбачити», ні «розчути» ці речі. Декому з глядачів — навіть тих, які дивилися такий фільм із благородними намірами, — може бути важко знову дивитися на розп’яття тими ж очима, що й раніше. Це більше, ніж сумно.
Хоча багато католиків захищають зростання популярності демонічної тематики у медіа, варто зазначити, що це сталося у той час, коли офіційний сатанізм став «релігією», яка швидко розростається. Чому ми бачимо таку популярність саме зараз, на відміну того, як було 50 чи 500 років тому? Мене вражає, що принаймні частково нинішнє захоплення такими предметами є природним наслідком світу, який є «духовним», але не «релігійним».
Здається, що світ зачарований дияволом, тоді як Бог викликає у нього нудьгу. Клайв Стейплз Льюїс якось зазначив, що з усіх його творів єдиною неприємною роботою було написання «Листів Крутеня» — це було «сухою» і «виснажливою» працею. Я згоден із Льюїсом і дивуюся, чому більшість людей не згодна.
Отже, коли ми дивимося фільм за фільмом, все більше інтерв’ю, більше подкастів, це може стати в нагоді запитати, чому ми приділяємо дияволу так багато уваги. Диявол, як виявилося, теж любить бути знаменитістю. І якщо «чорний піар — це теж піар», що ж… над цим варто замислитися.
Переклад CREDO за: Джон Кларк, National Catholic Register