Щоб досягти чистоти, замало тілесного посту, бо ворог атакує на двох фронтах.
Згідно зі вченням Отців, другу битву ми ведемо проти духа похоті.
Як жити в чистоті?
Це велика боротьба, яка триває довше за інші, в якій мало хто остаточно перемагає; і хоча людина бере в ній участь від часу досягнення фізичної зрілості, — ця боротьба ніколи не закінчиться, якщо спершу не будуть переможені всі інші вади.
Бо ворог атакує на двох фронтах, тримаючи зброю пороку двоякої природи. Тому боротися з ним потрібно так само, у подвійній битві: бо оскільки він черпає сили з хвороби тіла й духу — його неможливо перемогти, якщо обидва не вступлять у боротьбу.
Бо, щоб досягти досконалої чистоти, замало лише тілесного посту, якщо йому не передує глибоке покаяння, витривала молитва проти цього найбільш нечистого духа і постійні роздуми над Святим Письмом, що супроводжуються знанням духовних справ та важкою фізичною працею — яка кладе край ваганням серця, що не дають опори; а зокрема, якщо все це не ґрунтується на фундаменті справжнього смирення. Без нього неможливо перемогти жодну ваду.
Почніть із чистоти серця
Отже, усунення цього пороку залежить насамперед від досконалості серця, в якому також — як указують слова Господа — бере початок ця смертельна хвороба. Він каже: «Із серця бо походять лихі думки, убивства, перелюби, розпуста, крадежі, лживе свідчення, богохульства» (Мт 15,19) і таке інше.
Тому потрібно передусім ретельно очистити це місце, де б’є джерело життя і смерті, як каже Соломон: «Більш ніж щось інше пильнуй своє серце, бо з нього б’ють життя джерела» (Прип 4,23). Отже, тіло підкоряється його верховенству і владі.
Тому потрібно якнайревніше, постійно, постячи, дбати про стриманість, щоб тіло, яке противиться спасенним наказам духа, підкріплене надмірною кількістю їжі, впадаючи в пиху, не покинуло в ньому свого полководця.
Окрім того: якщо ми всі свої зусилля присвятимо тільки умертвленню тіла, то, оскільки душа, не поглинена ні роздумами про Божі справи, ні духовними прагненнями, не уникатиме пороків, як тіло, — ми не зможемо зійти на ту найвищу вершину, якою є справжня досконалість.
Бо чистоті нашого тіла загрожуватиме те, що в нас найважливіше. Отже, згідно зі словами Господа, ми насамперед маємо очистити «спершу середину чаші й миски, щоб і назовні були чисті» (Мт 23,5).
Потреба в самотності й усамітненні
Усіх інших вад ми зазвичай позбуваємося також завдяки спілкуванню з людьми і щоденному тренуванню; а крім того, саме падіння певною мірою допомагає нам вилікуватися від них. Слабкостям — таким, наприклад, як гнів, смуток і брак терпеливості — можна зарадити, заглиблюючись у роздуми й постійно зберігаючи пильність, а також перебуваючи в товаристві братів, які постійно нас випробовують.
І коли, спровоковані, ми частіше викриваємо слабкості й частіше через них отримуємо догану, то швидше одужуємо. Натомість щоб від цієї хвороби [похоті] вилікуватися, потрібні самотність і всамітнення, у поєднанні з виснажуванням тіла та пробудженням покаяння в серці, щоб, запобігши згубній лихоманці, можна було повністю відновити здоров’я.
Як людям, які страждають від якоїсь хвороби, зазвичай навіть не ставлять перед очима шкідливу для них їжу, щоб від її вигляду у них не виникло якесь смертельне бажання, — так найбільше допомагають прогнати цю хворобу спокій і самотність, завдяки яким хвора душа, вільна від різноманітних образів, розвиває здатність краще розпізнавати і може легше повністю винищити насіння шкідливих пожадань.
*Уривок із твору «Правила (De institutis coenobiorum)», Тинець, видавництво бенедиктинців.
Довідка:
Святий Йоан Касіян (бл.365-435 рр.) — один із найбільших авторитетів західного монашества. Він народився в Добруджі (на території нинішніх Румунії та Болгарії), з юності захоплювався монашим життям. У 18 років вирушив у Палестину (383), де вступив до монастиря. Разом зі своїм другом Германом подався у Єгипет (Нітрію, Целе, Скетіс), де зустрічався і розмовляв із найвідомішими Отцями-пустельниками. 400 року виїхав до Константинополя, де подружився зі св. Йоаном Златоустом. 405 року поїхав до Рима, у папи шукаючи підтримки переслідуваного Йоана. Там він подружився з дияконом Левом — який пізніше став папою Левом Великим. Звідти 416 р. виїхав до Марселя, де заснував два монастирі: чоловічий і жіночий. Йоан Касіян написав «Правила», «Розмови з Отцями», «Про Господнє втілення проти несторіанства».
фінансово.
Щиро дякуємо!
