У середині травня я провів два насичені дні у Лісабоні, де мав чудову нагоду зустрітися з католицькими педагогами з усієї Португалії.
Мене приймали у двох активних парафіях, мені провели екскурсію штаб-квартирою Всесвітнього дня молоді: колишнім військовим комісаріатом, де вже інший вид армії — молоді католицькі активісти — займалися матеріально-технічним забезпеченням цього грандіозного міжнародного зібрання.
У кожній із цих зустрічей я вбачав велику надію, що ВДМ-2023 під материнським захистом Фатімської Богородиці дасть енергію для нової євангелізації у Португалії, а можливо й в усій Західній Європі.
Тож мені важко уявити, щоб моїх нових друзів переповнила п’ятдесятницька радість, коли координатор Всесвітнього дня молоді, єпископ-помічник Лісабона Амеріко Аґіяр, сказав в інтерв’ю 6 липня:
«Ми не хочемо навертати молодь до Христа, до Католицької Церкви, чи взагалі робити щось подібне. Метою ВДМ-2023 є, радше, створення ситуації, де би кожна молода людина могла сказати: “Я думаю по-іншому, я відчуваю по-іншому, я організую своє життя по-іншому, але ми брати і ми йдемо разом, щоб будувати майбутнє».
Ця вражаюча відмова від Великого Доручення — «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав» (Мт 28, 19-20) — можливо, не викликала би резонансу за межами Португалії, якби три дні потому Папа Франциск не оголосив, що має намір ввести єпископа Аґіяра у сан кардинала. В інтернеті вибухнули звичні суперечки, і єпископ Аґіяр, вочевидь, відчуваючи певний тиск, пояснив, що його слова були вирвані з контексту; насправді ж він мав на увазі лише те, що на ВДМ-2023 не буде «прозелітизму».
Чого єпископ і майбутній кардинал не пояснив, так це того, чому виконання Великого Доручення через євангелізацію і катехизацію — що досі вважалися основними складовими будь-якого Всесвітнього дня молоді — мало би бути «прозелітизмом».
Розмірковуючи над цим останнім прикладом зведення католицизму до релігії Милоти, я згадав радикально інший підхід до пояснення зв’язку Господа Ісуса з прагненнями молодих сердець. Це був підхід Йоана Павла ІІ у Римі, під час нічного чування перед заключною Месою ВДМ-2000. Там Папа поставив Христа у центрі величезного зібрання католицької молоді такими пам’ятними словами:
«Саме Ісуса ви шукаєте, коли мрієте про щастя; Він чекає на вас, коли ніщо інше вас не задовольняє; Він — це краса, яка так вабить вас; це Він провокує вас тією жагою повноти, яка не дає погодитися на компроміс; це Він спонукає вас скинути маски фальшивого життя; це Він читає у ваших серцях ваші найсправжніші вибори, що їх інші намагаються придушити. Це Ісус пробуджує у вас бажання зробити у своєму житті щось велике, волю слідувати ідеалу, відмову від гніту посередності, мужність смиренно і терпеливо братися за вдосконалення себе та суспільства, робити світ більш людяним і братерським».
Я вважаю, що такий міцний христоцентризм — це не «прозелітизм». Це християнське свідчення християнської правди. Це твердження, яке поєднує в собі переконання та співчуття. Це пояснення основного визнання християнської віри: Kýrios Iēsoûs, «Ісус є Господь». І саме цей христоцентризм надихнув мільйони молодих католиків, які відвідували Всесвітні дні молоді з 1984 року, стати учнями-місіонерами, якими вони були охрещені.
Що стосується цієї виснажливої балаканини про «спільний шлях у майбутнє», то єпископ Аґіяр та інші, хто їй потурає, мали би перечитати історію святого Луки про двох учнів, які йшли до Еммауса вдень у Великодню неділю (Лк 24, 13-35). Вони йшли разом. Але вони йшли не в тому напрямку, поки не зустріли Воскреслого. Потім вони знову почали йти разом, але тепер у правильному напрямку: до Єрусалима, перетвореного Воскресінням, з якого вони та інші, хто зустрів Господа Ісуса, будуть розіслані по всьому світу, щоб запросити інших до «міста Бога живого» (Євр 12,22).
Ось це той «спільний шлях», що має надихати Всесвітні дні молоді: спільний шлях, який веде до Христа і до місії.
Переклад CREDO за: Джордж Вайґель, First Things
фінансово.
Щиро дякуємо!
