Молитва св. Ігнатія Лойоли — перлина християнської духовності.
Забери, Господи, і прийми
всю мою свободу,
мою пам’ять і розум, і всю мою волю,
все, що маю і чим володію.
Ти мені дав це все —
Тобі, Господи, я це все віддаю.
Все є Твоїм.
Розпоряджайся цим повністю згідно зі своєю волею.
Дай мені тільки любов Твою і благодать,
бо мені цього достатньо.
Прекрасний і ризикований текст молитви
Ця молитва св. Ігнатія Лойоли сама по собі є абсолютною перлиною християнської духовності. Століттями нею моляться люди по всьому світу. Її можна промовляти як звичайну молитву, можна її співати, медитувати над її окремими елементами або зробити їх змістом споглядання.
Кожний за способів має свій сенс і свій час. Важливо знайти той спосіб, зі допомогою якого в цей момент мого життя вона мені найкраще послужить для зустрічі з Богом.
Дивлячись повністю по-людськи, це дуже небезпечний і ризикований текст. Так, ми знаємо, що передусім просимо про любов і благодать, отже — теоретично, маємо бути спокійні. З іншого ж боку, ми заявляємо про готовність віддати свою свободу, розум, волю, пам’ять і все, що маємо.
Захворіти на тяжку психічну хворобу? Бути патологічно залежним від когось? Втратити домівку внаслідок пожежі? Або втратити добре ім’я через неславу? Або, скажімо, менш хардкорно: нудна робота, брак чату на заняття улюбленими справами, втрата важливих стосунків… Скажімо собі прямо: попри перспективи щедрої любові і благодаті — на перший погляд, це виглядає не надто привабливо.
Який ваш образ Бога?
І добре, бо ця молитва — не про те. Вочевидь, реальність не жаліє для нас випробувань, що підштовхують до думок, відповідних описаним вище припущенням, при самому натяку віддати комусь свою волю чи розум. Однак ці слова скеровані не до людини, навіть найкращої, яка несвідомо могла би нами зловжити або нас скривдити.
У цій молитві ми звертаємося до Бога доброго й ніжного, чия найбільша мрія — щоб ми жили вільно, щасливо і в повноті любові. Знаючи, що Він, окрім цього, мудрий і всемогутній, ми звертаємось до Нього з проханням, щоб Він залучив нас цілковито в Його дивовижну місію спасіння людей і запровадження в нашій дійсності Царства Небесного — царства любові й правди, співчуття і милосердя.
Однак відомо, що люди різняться в тому, який у кого образ Бога: від поліціянта, який чатує на наші падіння, щоб нас за них оштрафувати й потягнути до в’язниці, — до лагідного дідуся, якому, загалом беручи, байдуже до всього.
І за однієї, і за іншої крайності в мисленні про Бога молитва «забери, Господи, і прийми» стає якимось понурим збоченням, яке неминуче приведе до сумних наслідків. Отож звідки у св. Ігнатія взялась ідея написати такі ризиковані слова?
Про що йшлося Лойолі
Треба зауважити, що засновник Товариства Ісусового й не думав про цей текст як про окреме вираження своєї побожності. Для нього це була молитва, що увінчувала процес Духовних вправ, званих сьогодні Ігнатіанськими реколекціями.
Іншими словами, після місяця, проведеного у мовчанні, присвячуючи кілька годин щодня на роздуми і споглядання — під час яких ми усвідомлюємо безкорисливість і неймовірну щедрість Бога щодо нас, — ми пізнаємо, що Бог приймає нас таких, які ми є, тут і тепер, і запрошує до своєї місії. Ми споглядаємо Ісуса в Його житті, Страстях і радості Воскресіння. На завершення доходимо до так званого «споглядання, що допомагає здобути любов».
У молитві св. Ігнатій нагадує нам на самому початку, що любов виражається радше в учинках, ніж у словах, а до її суті належить взаємне обдаровування тим, що люблячий має і чого коханій особі бракує. Після цього запрошує поглянути ще раз на всю дійсність, якою я можу скористатися настільки, наскільки мені це дозволяє життя повнотою любові.
І запрошує відкрити Бога, який вірить у мене так сильно і так сильно мене любить, що сам став людиною. Навіть волів дати себе вбити, аніж відмовитися від близькості зі мною. Ба більше: також і зараз Він невпинно трудиться в усьому сотвореному задля мого блага.
Як відповісти на Божий поклик?
Отож як я можу відповісти на таку любов? Так, як каже текст молитви: долучаючись до Бога, який невпинно трудиться в усіх дійсності задля блага і щастя всіх людей. Чого ж бракує Богові в Його місії? Власне — мене!
Бог шанує мою автономність і серйозно сприймає мою свободу. Ні до чого не примушує. Не влазить непроханим у моє життя. Не сприймає того, що моє, як свою власність. І не ображається, якщо я використаю цю автономність по‑своєму.
Але якщо я дозволю собі захопитися Любов’ю і запрагну на неї відповісти, дозволяючи Богу включити мене в себе самого, то моя свобода, розум, воля і все, що я маю, стануть шедевром любові, таким, що я й уявити не можу.
Переклад CREDO за: Домінік Дубєль SJ, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
