«Сердечна любов до ближнього не полягає у почуттях, — казала свята Йоанна де Шанталь. — Ця любов випливає не з плотського серця, а з серця нашої волі».
Баронеса Йоанна Франциска де Шанталь — мати, вдова, черниця, сподвижниця святого Франциска Сальського і співзасновниця ордену візитанток — добре знала ціну істинної любові… і те, якого болю ця любов може завдати.
Її життя було позначене випробуваннями і втратами: смерть дітей, трагічна загибель чоловіка через нещасний випадок на полюванні, необхідність розриватися між доглядом за батьком і свекром, терплячи важкий характер останнього, та вимушену розлуку з дітьми. Але вона не впадала у відчай, твердо довіряючи Божій волі та шукаючи втіхи у Христі:
«Коли ж ми відчуємо солодкий смак Божої волі в усьому, що з нами відбувається, враховуючи в усьому лише Його прагнення, знаючи з певністю, що Він посилає нам нещастя з такою ж любов’ю, як і процвітання — і так само для нашого блага? Коли ж ми, недостойні, віддамо себе в обійми нашого найбільш люблячого Небесного Отця, довіривши Йому піклування про нас самих і про наші справи, залишивши собі лише бажання догоджати Йому та добре служити Йому всім, чим можемо?»
Одного разу, звертаючись до своїх духовних сестер, Йоанна поставила їм питання: «Любі доньки, багато наших святих отців у вірі, мужів, що були справжніми стовпами Церкви, не померли мученицькою смертю. Як ви гадаєте, чому так сталося?»
Уважно вислухавши відповіді слухачок, вона продовжила: «Я гадаю, це тому, що є й інше мучеництво: мучеництво любові. Бог береже своїх слуг і слугинь у нинішньому житті, щоб вони трудилися для Нього, і робить їх водночас мучениками та сповідниками. Я знаю, що Доньки Відвідин призначені для такого мучеництва, і що, з ласки Божої, ті з них, яким пощастило найбільше, бо їхнє бажання буде виконане, справді постраждають через таке мучеництво».
Коли одна з сестер спитала, яку саме форму матиме це мучеництво, свята Йоанна відповіла: «Цілковито віддай себе Богові — і ти дізнаєшся! Божественна любов бере свій меч, що сягає найпотаємніших куточків нашої душі, і відділяє нас від нас самих. Я знаю одну людину, яку любов відірвала від усього, що було для неї найдорожчим, так довершено й ефективно, ніби лезо відрізало дух від тіла».
Почувши ці слова, сестри зрозуміли, що вона говорить про саму себе. Коли інша черниця спитала, скільки триватиме це мучеництво, свята Йоанна відповіла: «Від моменту, коли ми беззастережно віддаємо себе Богові, й аж до останнього подиху. Звісно ж, я маю на увазі людей великої душі, які нічого не приховують для себе, а натомість вірні у любові. Наш Господь не бажає цього мучеництва для тих, хто слабкий у любові та витривалості. Таким людям Він дозволяє продовжувати свій посередній шлях, щоб вони не були втрачені для Нього; Він ніколи не порушує нашу свободу волі».
Насамкінець сестри запитали, чи можна це мучеництво любові поставити в один ряд із мучеництвом тіла. Вона відповіла: «Ми не повинні турбуватися про рівність. Однак я думаю, що мучеництво любові не можна відкидати на другий план: “любов бо, як смерть сильна”. Бо мученики любові нескінченно більше страждають, залишаючись у цьому житті, щоб служити Богові, ніж якби вони тисячу разів померли, засвідчуючи свою віру, любов і вірність».