Кардинали моляться про провід Святого Духа і справді Його потребують, адже саме вони несуть величезну відповідальність за обрання гідного кандидата.
«Уряд його хай візьме інший».
Святий Петро, перший Папа, цитував Псалом 109, 8, звертаючись до апостолів після Вознесіння, коли вони обирали, хто посяде місце Юди-зрадника (Діян 1, 20). Ісус надав апостолам владу хрестити, звершувати Євхаристію, відпускати гріхи, виганяти бісів і зцілювати. Євангеліє не містить чіткого плану апостольського наступництва, але обрання Матія у Діяннях свідчить, що апостоли з самого початку усвідомлювали потребу передавати своє служіння далі — аж до Пришестя Христа.
Тепер, коли ми оплакуємо смерть Папи Франциска й доручаємо його душу Богові, нам слід також почати молитися за гідного наступника святих Петра й Павла — головних апостолів, чия мученицька смерть у Римі зробила Вічне місто центром Католицької Церкви. Святий Іриней ще в ІІ столітті у творі «Проти єресей» перелічив ранніх пап, засвідчуючи неперервність наступництва єпископів Риму.
Процес виборів папи розвивався протягом двох тисяч років, перетворившись із події місцевого значення на кампанію, в якій беруть участь представники з усього світу. Хоча папський конклав існує менш ніж тисячу років, він зберігає суть первісного способу обрання, в якому тепер бере участь уся Вселенська Церква.
Історія папського конклаву
У стародавні часи єпископів обирало місцеве духовенство, а народ висловлював підтримку чи спротив через вигуки. Згодом право вибирати папу перейшло до групи священників — каноніків кафедрального собору. Цих дияконів, священників та єпископів з Рима й околиць, які виконували вирішальну роль у виборах папи почали називати кардиналами.
Лише з XII століття кардиналами могли ставати представники духовенства з інших регіонів Європи. Вони отримували титулярні церкви в Римі, зберігаючи давню традицію місцевого обрання. Майже завжди папою обирали когось із самих кардиналів, хоча траплялися й винятки.
Слово «конклав» (від лат. cum clave — «під ключем») вказує на практику замикати кардиналів у приміщенні, щоб уникнути зовнішнього впливу. Політичний тиск часто мав значення: імператори, зокрема з Константинополя чи Священної Римської імперії, виявляли свої вподобання, іноді навіть нав’язували їх. Монархи мали право вето, яке востаннє застосували у 1903 році під час виборів святого Пія X (він згодом скасував цю практику).
Щоб припинити затягування виборів й політичні маніпуляції, кардиналів вирішили ізолювати в каплиці з обмеженим харчуванням — нині це Сикстинська капела.
Регулювання процесу виборів
У 769 році Латеранський собор постановив, що папами можуть ставати лише кардинали-диякони й кардинали-священники. У 1059 році булла «In nomine Domini» Папи Миколая II започаткувала нову систему виборів. Після найдовшого в історії періоду виборів Папа Блаженний Григорій X у 1274 році офіційно затвердив процедуру конклаву.
Кількість кардиналів-електорів зростала з 7–30 у середньовіччі до нинішніх 120 (фактично зараз — 135). У 1970 році Павло VI постановив, що кардинали віком понад 80 років не мають права голосу.
Святий Дух і співпраця з Божою благодаттю
Конклав не є Таїнством і не встановлений безпосередньо Богом. Це прояв Божого провидіння, яке діє через людей. Бог не обирає єпископів чи папу безпосередньо.
Саме тому кардинали мають щиро прагнути Божої волі. Якщо вони відкриті на дію Святого Духа, то можна сказати, що папу обирає сам Бог. Історія показує, що трапляється й протилежне, але навіть через недостойних осіб Бог здатен спрямувати все на добро.
Молитва як участь у Конклаві
Хоча ми не можемо увійти в Сикстинську капелу після команди extra omnes, якою розпочинається конклав, можемо брати у ньому участь через молитву. Вірні традиційно моляться за кардиналів, а поява нового Папи на балконі символізує участь вірних у схваленні вибору.
Молитва й покута — дієві. Просімо у Господа милосердя і доброго пастиря за Його серцем. Свята Церква, вірна своїй місії, потребує співпраці духовенства й мирян.
Фільм «Конклав» 2024 року вийшов на хвилі очікування нового обрання, але, на жаль, не передав суті процесу. Його ключова фраза — «Церква — це те, що ми зробимо далі» — звучить надто буденно.
Правильніше було б сказати: «Церква — це те, що зробить Христос», але від нас залежить, наскільки ми співпрацюватимемо з Його волею. Це вимагає внутрішнього оновлення — як духовенства, так і мирян.
Переклад Дарина Янчук за: Р. Джаред Стадт, Catholic World Report
фінансово.
Щиро дякуємо!
