Поміркованість добра не тільки у їжі й питті. Про неї варто пам’ятати також і в контексті духовного життя. Тут так само діє принцип «що занадто, то недобре».
Коли одні вдовольняються недільною Месою, щорічними парафіяльними реколекціями і принагідною сповіддю, а другі взагалі відмовляються від будь-яких духовних практик, — є ще люди, які живуть у постійному «релігійному турне». Їздять із реколекцій на реколекції, беруть участь у численних днях зосередження, постійно ходять на Меси з молитвами про зцілення, що служаться по різних місцях, і час вимірюють розаріями чи Помпейськими новеннами. «Духовні бали» вони заробляють читанням десятків релігійних книжок, узяттям на себе все нових молитовних зобов’язань і приналежністю до кількох спільнот одночасно.
Ось тільки чи Бог вимагає від нас аж такої активності? І як вона насправді пов’язана з нашою вірою, стосунками з людьми, способом мислення та пізнаванням правди про нас самих.
Ми часто не усвідомлюємо, що також і в духовному житті можна мати «анорексію» чи «булімію». Сьогодні зосередимося на другому з цих явищ.
Дати собі час
Перший приклад. Реколекції у спеціальному реколекційному домі. З першого ж погляду видно, що значна частина учасників — знайомі між собою, вони — регулярні відвідувачі цього духовного осередку. Коли настає час вільних запитань і висновків, хтось запитує реколекціоніста: «Отче, а які ще реколекції ви плануєте провести найближчим часом?» Священник перелічує наступні теми і дні. Особа, яка запитувала, одразу додає: «То запишіть мене на наступний тур, я обов’язково приїду!» Реколекціоніст відповідає: «Ні, це вже чергові твої реколекції в цьому році, досить! Тепер маєш перетравити все, що почула. Надмір — шкідливий!»
Другий приклад. Ігнатіянські реколекції. На прощання кожен чує: «Запрошуємо на наступну частину, але тільки за деякий час. Дайте собі хоч би рік, щоб обдумати і засвоїти те, що тут отримали. Живіть на щодень тим, що почули на конференціях, що побачили в Божому Слові і в собі, що вичитали у тому, що ми вам давали, і що промолили в нашій каплиці».
Питання про плоди
Подібно і з читанням книжок релігійної тематики. Не обманюймо себе, що прочитаємо все заплановане і що ми все це запам’ятаємо. Може, краще посидіти довше над однією доброю книжкою і поволі відкривати її сенси, аніж у той самий час перечитати «по поверхні» десять інших і нічого з них для себе не взяти? Зрештою… є такі книжки, які не вийде читати швидко і без роздумів. Ми ж їмо смачний торт не черпаком — а маленькою ложечкою, насолоджуючись його смаком. Подумаймо про те, що ми винесли з окремо взятих реколекцій, Мес із молитвами про зцілення, читання конкретних книжок. Що з цього всього в нас залишилося, що нас зворушило, що нас змінило? Якщо ми не вміємо щиро собі на це відповісти, то варто продумати свою попередню поведінку. Яка користь із реколекцій, від яких залишається тільки якийсь сентиментальний спогад? Що нам із тих сотень Розаріїв, у яких забракло медитації та споглядання? Що дали книжки і статті, в яких ми не побачили просвітку для своєї власної темряви?
Користь і шкода
Надмірне множення релігійної активності не служить користі нашої душі. Тому що воно загрожує духовною поверховістю або й «переїданням». Життя від реколекцій до реколекцій, від паломництва до паломництва, від прослави до прослави, в яких береш участь через короткі проміжки часу, — не насичує душу і не дає справжньої глибини. Добрим є те, що я хочу піти далі за свій мінімально можливий рівень; однак робити це потрібно розсудливо, з користю для себе, а не зі шкодою.
Священник-реколекціоніст казав цього року на чуванні перед Зістанням Святого Духа: «Застерігаю вас від множення різного роду ‘отченашів’, коронок, новенн і розаріїв. Тут ідеться не про кількість, а про якість. Також не шукаймо постійно нових технік і методів молитви. Молімося, і вчімося робити це щоразу краще. Святий Дух тоді заступається за нами, але ми повинні дати Йому шанс у вигляді часу для молитви та справжнього зосередження на ній. Не треба молитися поспіхом, механічно і бездумно. Зрештою, молитва це свідома, особиста зустріч людини з Богом, людської істоти з Божою істотою, людського «я» з Божим «Ти». Можна пробурмотіти сотні ‘отченашів’, але якщо немає особової зустрічі з Богом, то цієї молитви насправді не було».
Якщо наші реколекції, паломництва і прослави не відображаються в нашій щоденності, якщо це тільки «акція» без наступної реакції у вигляді рішень і постанов, то справді варто обдумати, чи ми посуваємося належним шляхом. Літній час відпусток і канікул — добра нагода для таких роздумів.
Читайте також:
Як (не) свідчити своїм життям про віру
Чому ми забуваємо про «дозування» духовності?
Це питання дуже важливе і в кількох реченнях його детально не пояснити, не обговорити всіх нюансів, бо кожний із таких випадків має свою історію життя, свій досвід Бога, інакше розвинену віру. Тому складно вказати точно пункти, які дали б людині змогу одразу «діагностувати» своє духовне життя. Однак тим, хто вважає, що ця тема їх таки стосується, варто порозмовляти про це зі священником (сповідником, духовним керівником).
Звісно, тут не йдеться про «пересичення Божою присутністю» в серці та житті людини, бо ця Присутність меж не має. Ідеться про зовнішнє вираження духовного розвитку, тобто різних форм вираження віри. Бо вони не становлять мети самої по собі, а мають допомогти людині зустрітися з Богом. Якщо людина не здатна дотриматися поміркованості в якій завгодно царині життя, навіть у кількостях форм життя релігійного, то дуже часто це результат зовнішньої втечі від когось або чогось, що тяжко пережити. Такі люди сприймають релігійні практики як своєрідні «замінники щастя», щоб на мить почутися щасливими і ненадовго віднайти сенс життя. Може, тут варто пошукати відповіді на запитання дуже прості і при цьому очевидні: чому я молюся? З якої причини я «ходжу до церкви»? Чи це зріла мотивація, чи, однак, я відкриваю, що в моєму духовному житті насправді не про Бога йдеться, а про тимчасове заспокоєння емоційного голоду, такого як почуття акцептації (потреба бути прийнятим) чи потреба розуміння?
До чого провадить надмір активності
Надмір такої «релігійної діяльності» провадить до того, що людина боятиметься зустрітися з істинною причиною свого браку почуття щастя. Наприклад, надмірна активність одного з членів подружжя у душпастирські ініціативи може принести як наслідок занедбання найважливіших домашніх стосунків. Окрім того, людина, яка жадібно користується різними формами релігійної активності, може дійти помилкового переконання, що у цих формах і є спасіння. Тут відкривається питання «ментальності заслужування» перед Богом, яка часто випливає з неправильного образу Бога у серці та свідомості людини.
То де ж та золота середина?
Практичне питання для кожного, хто живе своєю вірою: як не занедбати духовне життя й інвестувати в нього, а водночас не дійти до перенасичення?
Правильний розвиток духовного життя іде від емоційності до споглядання. Тобто важливою є кількість, а не якість. Ця фраза також доводить до нашої свідомості, що людина, яка розвивається духовно, починає щораз менше ставити цінність молитов у залежність від свого емоційного самопочуття. Їй починає вистачати усвідомлення того, що Бог присутній у кожній формі молитви. Святий Дух неймовірно плідно провадить розвиток духовного життя, коли людина — також і завдяки своїм зусиллям — співпрацює з Ним. Те, що нам допоможе пізнавати глибину молитви, це дозвіл собі на перебування в тиші, на медитацію Божого Слова, участь у Євхаристії, яка буде не просто «відбутою», але пережитою як зустріч із реальним Богом; на адорацію Пресвятих Дарів у тиші прослави. Тобто «менше назовні — більше всередині».
Золоту середину в духовному житті можна буде знайти у чесній та глибоко особистій відповіді на запитання: чи моє релігійне життя допомагає мені більше любити Бога, себе та іншу людину? Чи — і як саме — впливають на мою щоденність мої стосунки з Богом Живим?
Переклад CREDO за матеріалами: Агнешка Вавжинюк, Opoka
фінансово.
Щиро дякуємо!
