Питання: деякі католики виступають категорично проти фільмів та відеоігор з насильством. Вони стверджують, що реалістичне насильство не слід перетворювати на розвагу: наприклад, гравці не повинні отримувати задоволення, вбиваючи віртуальних ворогів. Вони не роблять різниці між іграми, де персонаж гравця — герой, і де — злочинець, вважаючи, що для обох випадків актуальна та сама моральна проблема.
Інші католики вважають, що це не проблема, бо, по-перше, насильство є віртуальним або вигаданим, а по-друге, часто воно здійснюється з героїчною метою. Який із цих поглядів більше відображає традиційну католицьку моральну думку?
Відповідь: ми повинні бути обережними, щоб уникати крайнощів, як надто суворої думки про повну неприпустимість медіа, що містять насильство, так і надто безтурботної, нібито з віртуальним насильством не може бути жодних проблем. Традиційна католицька моральна думка міститься посередині.
Якщо споживання медіа, що містять насильство, — як і будь-яких інших медіа — впливає на нас як привід до гріха, тоді ми повинні уникати такої нагоди, як уникати і самого гріха: qui tenetur ad finem, tenetur ad media («той, хто має досягти певної мети, повинен використовувати засоби для її досягнення»).
Привід до гріха — це певна обставина, яка, враховуючи загальну слабкість людської природи або окремої людини, спонукає особу до гріха. Катехизм пише про це так: «Засоби соціальної комунікації (особливо засоби масової інформації) можуть породити деяку пасивність користувачів, роблячи їх малочутливими до того, що вони слухають і бачать. Користувачі повинні виробити в собі поміркованість і розважливість щодо засобів масової інформації. Вони повинні сформувати в собі ясне і чесне сумління, щоб легше протистояти нечесним впливам» (ККЦ 2496).
Не завжди легко розпізнати, коли щось спокушає нас до гріха чи має на нас нездоровий вплив. Шкідливий вплив може бути підступним, непомітним і повільним. Отже, в оцінці нашого використання медіа ми повинні послуговуватися чесністю і такою важкодоступною чеснотою самопізнання.
Перш ніж коментувати проблему насильства, я хотів би коротко прокоментувати сексуалізовані медіа. Я не думаю, що їхній вплив так важко визначити — особливо коли йдеться про наготу і відверту демонстрацію статевих актів. Перегляд такого контенту впливає на наші фантазії, на наші думки і сновидіння, нашу уяву, почуття і бажання. Він впливає на те, як ми дивимося на привабливих чоловіків чи жінок, на те, як ми сприймаємо секс загалом і яким є наше подружнє сексуальне життя. Ці речі застрягають у нашій пам’яті, як колючки. Враховуючи загальну слабкість людської природи, сексуалізовані образи зазвичай мають на нас нездоровий вплив.
Але як щодо насильства?
Святий Тома Аквінський ставить питання, яке може допомогти нам розібратися. Він питає, що поганого у жорстокому поводженні з тваринами — і відповідає на це так: ми уникаємо жорстокості до тварин, щоб відвернути свій розум від жорстокості, яка може бути використана проти інших людей; «коли людина, практикуючи жорстоке поводження з тваринами, зможе чинити те саме з людьми».
Чи можна те саме сказати про насолоду від віртуального насильства? Чи може це привчити нас — або, що гірше, схилити — до справжнього насильства?
Беззаперечним є той факт, що за останні десятиліття кількість насильства у медіа значно зросла, тому кожен, хто ними користується, мусив призвичаїтися до образів, які могли турбувати його 30 років тому. Але правда також у тому, що перегляд контенту з насильством по-різному впливає на людей — залежно від типу насильства і чутливості людини.
Застосування насильства з героїчною метою Люком Скайвокером у «Зоряних війнах» відрізняється від насильства, зображеного Вуді Гаррельсоном у «Природжених вбивцях» або Джоном Траволтою у «Кримінальному чтиві». Так само насильство над роботами чи монстрами у відеоіграх відрізняється від насильства над людьми — і особливо над невинними людьми.
Я виявив, що жінки часто бувають чутливішими до зображення насильства, ніж чоловіки. Це не означає, що воно не впливає на чоловіків. Їм просто може знадобитися більше самоаналізу щодо його довгострокових наслідків.
Чи сприяє вплив насильства нашому роздратуванню, гніву чи агресії? Чи втратили ми чутливість до зла справжнього насильства — на вулицях, у школах, у світі; до насильства над жертвами війни й окупації, над ненародженими дітьми, над жертвами торгівлі людьми, над християнськими меншинами; до насильства над кожною невинною людиною?
Якщо ці випадки насильства нас не турбують, або якщо нас влаштовує пасивне співіснування з ними, тоді, з-поміж іншого, було би корисно переглянути своє ставлення до споживання медіа з насильством. Проте не тільки їх — адже будь-які медіа можуть мати на нас шкідливий вплив.
Чи думаємо ми про медіа, коли не дивимося їх? Чи ми прикуті без потреби до своїх смартфонів? Чи нав’язливо переглядаємо свої акаунти у соцмережах? Чи піддалися ми хамській практиці перевіряти свої смартфони, спілкуючись із іншими людьми? Чи віртуальна реальність цікавіша для нас, ніж реальна? Чи здаються нам живі взаємодії з людьми нудними чи загрозливими? Чи пропускаємо ми молитву чи Месу, чи нехтуємо подружніми або родинними обов’язками через сильне бажання грати в гру або дивитися серіал? Деякі з цих випадків є прямо гріховними. Але кожен із них можна розглядати як привід до гріха.
Загалом, я вважаю, що ми не повинні дивитися медіа, які показують порушення Божих заповідей, без iusta causa (поважної причини). Причиною може бути необхідність відпочити і розслабитися, як і отримати задоволення від спілкування. Але у цьому полягає найскладніший момент. Ми повинні бути достатньо чесними, щоб розпізнати, коли така експозиція є нездоровою, і достатньо смиренними, щоб розпізнати власну спокусу піддатися раціоналізації та самообману, захищаючи невідповідні медіа.
Враховуючи повсюдність шкідливих медіа, християни повинні тверезо оцінити та переглянути роль, яку медіа відіграють у їхньому житті. Варто перевіряти кожне шоу, яке ми дивимося, і кожну гру, в яку ми граємо, на предмет «шкідливого впливу». Батьки особливо зобов’язані контролювати використання медіа своїми дітьми та спілкуватися з ними, щоб допомогти їм зробити правильний вибір. Це велика гординя — думати, що інтелектуальне споживання отруйного вмісту на нас не вплине.
Переклад CREDO за: Е. Крістіан Брюґґер, професор моральної теології, National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
