Погляд

Отець Міхал Сопочко, «фанат» Божого Милосердя

28 Вересня 2023, 19:08 2179 КАІ

Якби не він — ми би, може, не знали сьогодні образу «Ісусе, довіряю Тобі», намалювати який Господь просив сестру Фаустину.

28 вересня — день беатифікації о. Міхала Сопочка, сповідника св. Фаустини Ковальської.

 

Зі шляхетського роду

Міхал Сопочко народився 1 листопада 1888 р. в Новосадах, біля Вільнюса, в бідній сім’ї з роду шляхтичів. На духовний розвиток майбутнього священника вплинула релігійність батьків, їхня глибока побожність і плекання польських патріотичних традицій. Попри матеріальні труднощі, батьки подбали про освіту для сина. 1910 року він розпочав навчання у Вільнюській духовній семінарії.

Таїнство священства прийняв 15 червня 1914 року й був скерований до парафії в Табориськах, де став вікарієм. Готував дітей до Першого Причастя, творив мережу сільських шкіл, комплектував бібліотеку. Освітню діяльність продовжив також після початку І Світової війни, коли через Віленщину пройшов німецько-російський фронт.

 

Капелан на фронті

1918 року о. Сопочко отримав від церковної влади у Вільно дозвіл на навчання на теологічному факультеті Варшавського університету. Однак реальність війни з-мусила його взятися за обов’язки капелана при воєнному шпиталі у Варшаві. Через місяць він попросив відправити його на фронт, до Віленського полку. Служив капеланом, уділяв таїнства, асистував у польових шпиталях.

1919 року о. Міхал таки розпочав навчання в університеті. Коли вибухнула польсько-більшовицька війна, організував допомогу для вдів загиблих вояків та сиріт війни. Також став навчатися у Вищому педагогічному інституті, досліджував вплив алкоголізму на інтелектуальний та емоційний розвиток молоді. Став одним із перших польських священників, залучених у душпастирство тверезості.

 

 

Духівник семінарії

1926 року о. Сопочко захистив докторат на теологічному факультеті. Це дозволило йому взятися до академічної праці в університеті Стефана Баторія у Вільно. В цей самий час він також став духовним отцем віленської семінарії, в якій колись навчався. В обох вишах викладав історію філософії, педагогіку і катехетику. Тоді бракувало добре опрацьованих підручників для студентів теології, тож о. Сопочко став сам опрацьовувати їх як монографії.

У «Спогадах» він писав, що «духовний отець повинен бути добрим священником, мужем випробуваної чесноти й чесності, (…) людиною, яка була би здатна власним прикладом заохотити студентів до побожності й чеснот і словом та прикладом бути лідером з усіх поглядів».

На початку 1930-х років о. Сопочко попросив звільнити його з обов’язків духівника семінарії. Він бажав якомога більше присвятити себе науковій роботі. У 1934 році отримав габілітацію у Варшавському університеті в царині пасторальної теології, здобувши звання доцента.

 

 

 

Перша зустріч із с. Фаустиною

Починаючи з 1932 року о. Міхал у межах семінарійних обов’язків у Вільно був також сповідником сестер-черниць. 1933 року однією з його пенітенток стала с. Фаустина Ковальська зі Згромадження Божої Матері Милосердя. Початок цього знайомства о. Міхал описав у своєму щоденнику. «Я познайомився з с. Фаустиною 1933 року, вона одразу сказала, що знає мене давно і що я маю бути її духовним керівником і проповідувати світові про Боже милосердя».

Фаустина стала розповідати своєму сповідникові про переживання, пов’язані з об’явленнями Христа, які вона мала і до приїзду, і вже у Вільно. Вона повідомляла священника про об’явлені їй доручення Ісуса. Це було: почати старання про встановлення свята Божого Милосердя в першу неділю після Великодня; вимога намалювати образ із зображенням Наймилосерднішого Спасителя; і створення нового чернечого згромадження. За виконання цих завдань мав узятися о. Сопочко.

 

То він сказав їй писати «Щоденник»

Священник спершу скептично поставився до розповідей черниці. Сказав, що аби виключити її психічне захворювання, обов’язково потрібно проконсультуватися у психіатра. Потім сказав Фаустині описувати свої роздуми і видіння. Так постав духовний «Щоденник» св. Сестри Фаустини.

1935-1938 роки були заповнені дослідженнями і пропагуванням культу Божого Милосердя. Переказувані отцю Фаустиною містичні пережиття і об’явлення ставали щораз численнішими. Зокрема, у Вільно сестра отримала Коронку до Божого Милосердя. Також тут було сформульовано основні правила майбутнього чернечого згромадження. Священник поточно інформував про все, що робить, вільнюського архієпископа Ромуальда Ялбжиковського.

 

 

Образ Ісуса Милосердного — за кошти сповідника

У липні 1934 року о. Сопочко став ректором храму св. Михаїла у Вільно. Там 4 квітня 1937 року був освячений і вміщений для публічного поклоніння образ Ісуса Милосердного з написом «Ісусе, довіряю Тобі». Працю над образом, що мав бути створений за видіннями с. Фаустини, отець довірив Євгенію Казимировському, знайомому художникові. Він сам заплатив за створення образу і навіть позував для написання постаті Христа.

Церква була стриманою в уділенні згоди на розміщення образу, який ніс новий релігійний сенс, у прилюдному місці. Фотографія образу і напис «Ісусе, довіряю Тобі» натомість були використані для обкладинки книжечки «Боже Милосердя. Теологічні-практичні студії», яку о. Сопочко в червні 1936 року вирішив вислати єпископам, зібраним на конференцію в Ченстохові. Жоден із них не надіслав отцю відповіді. За рік о. Міхал видав брошуру «Боже милосердя в літургії». В обох цих публікаціях імені с. Фаустини не було, оскільки отець волів тримати в таємниці справу об’явлень. У цій брошурі повторюється постулат запровадження окремого свята і скликання людей, які би зайнялися розвитком культу Божого Милосердя, і пояснення, що цей культ має всі теологічні підстави.

 

«Людська біда взиває про милосердя»

1948 року о. Міхал писав: «Культ Божого Милосердя (приватний, у формі новенни, коронки та літанії) не тільки ні в чому не заперечує догмати ані літургію, але скерований на пояснення істин святої віри і наочного представлення того, що досі в літургії було тільки у зв’язку, до увиразнення і представлення цілому світові того, про що широко писали Отці Церкви (…) і чого нині вимагає велика людська біда».

Він додав, що «інтуїцію простої черниці, яка знає хіба що катехизм, у справах настільки тонких, таких влучних і таких відповідних психології сучасного суспільства, неможливо пояснити інакше, як тільки надприродним діянням і осяянням».

 

 

Невтомний проповідник Милосердя

Смерть с. Фаустини у 1938 році стала для о. Сопочка імпульсом для подальшого ширення культу Божого Милосердя. Він писав на цю тему статті в католицькій пресі, видавав наступні брошури з текстами Коронки і репродукцією образу. До храму св. Михаїла щораз чисельніше прибували вірні.

Культ іще більше посилився після вибуху ІІ Світової війни, коли архієпископ Ромуальд дозволив інформувати вірян про видіння с. Фаустини і походження образу. Отець Сопочко тоді написав латиною трактат про Боже Милосердя і потребу встановити це свято, і став інтенсивно навчати про цей культ на конспіративних зустрічах — наприклад, Клубу католицької інтелігенції або Маріанської содаліції. Також він виголошував численні проповіді, для чого його запрошували вільнюські настоятелі.

У публікуванні й конспіративному ширенні трактату о. Міхалу допомагали маріанин Юзеф Яжембовський і Ядвіга Осінська, випускниця факультету класичної філології Вільнюського університету. Завдяки Осінській трактат дістався єпископів по всій Європі, а завдяки о. Яжембовському він дійшов до американської Полонії.

 

Нове згромадження

1940 року Ядвіга Осінська зізналась о. Міхалу, що хотіла би присвятити життя служінню Наймилосерднішому Спасителю і розпочати створення нового жіночого чернечого згромадження. Отець погодився стати духовним керівником нової спільноти. Усі роки окупації він потай вів формаційні зустрічі для кандидаток у згромадження. 1941 року Осінська з дозволу о. Сопочка склала приватні обіти чистоти, бідності й послуху. В 1944 році це зробили решта кандидаток.

Під час німецької окупації о. Сопочка розшукувало гестапо за допомогу вільнюським євреям. Він уникнув арешту, виїхавши з Вільнюса під фальшивим паспортом. Понад рік переховувався в Чорному Бору. Там, на відлюдді, він розпочав працю над своїм найважливішим твором — трактатом «Милосердя Боже у ділах Його». Воно вийшло друком у 1959-1967 роках в емігрантських видавництвах у Римі, Парижі й Лондоні. В Чорному Бору постали також численні формаційні тексти для кандидаток до нового згромадження.

Після того як у Вільно (вже у Вільнюсі) поновила діяльність духовна семінарія, 1944 року, о. Сопочко викладав там до її закриття в 1945‑му. В серпні 1946 року він передав сестрам, що виїжджали з Вільнюса, латинський текст конституцій — юридичну основу нового згромадження. 1947 року його самого змусили виїхати. Отець виїхав з останнім репатріаційним транспортом поляків. Прибув до Білостока, де влаштував свою резиденцію архієпископ Ялбжиковський.

Незабаром після цього отець поїхав до Мислібора, де Ядвіга Осінська й Ізабела Наборовська організували початки життя нової спільноти. Канонічне затвердження спільноти на дієцезіяльному праві настало 6 серпня 1955 року. Його звершив о. Зигмунт Шельонжек у присутності о. Сопочка. Нова спільнота прийняла назву Згромадження Сестер Ісуса Христа, Милосердного Відкупителя, і право носити габіти. Під час капітулу в 1973 році було ухвалено коротшу назву — Згромадження Сестер Ісуса Милосердного, як і передбачала св. Сестра Фаустина.

 

 

Заборона поширювати культ Милосердя

У 1950-ті роки о. Сопочко зазнавав проблем, пов’язаних із непорозуміннями щодо культу Божого Милосердя. Щораз частішими ставали локальні заборони поширювати культ у формах, що виводилися з об’явлень с. Фаустини. В численних петиціях і пам’ятних записках до Примаса Польщі та єпископату о. Сопочко аргументував потребу визнати культ Божого Милосердя. Однак у 1959 році Апостольський Престол видав заборону на поширення культу.

У спеціальній ноті було стверджено, що переживання с. Фаустини не мають надприродного джерела. Декрет не став несподіванкою для о. Сопочка, оскільки — як він занотував у своїх записках — у пропагуванні культу надто сильний наголос робилося на надзвичайне об’явлення сестрі та винесення її на вівтар, а не на догматичне та літургійне обґрунтування самого культу.

 

Душпастир, викладач, авторитет

У Білостоку о. Сопочко продовжував свою наукову працю. В семінарії він викладав педагогіку, катехетику, гомілетику, пасторальну теологію. Викладав також латину і російську мову. Окрім цього, провадив акції тверезості в межах діяльності Громадського антиалкогольного комітету. Протягом 1950‑х років організовував катехетичні курси для черниць і мирян та відкриті лекції релігійної тематики по білостоцьких парафіях.

У 1962 році отець вийшов на пенсію. Він дочекався ювілею 50‑річчя і 60‑річчя священства. Змучений роками, трудами і випробуваннями, на урочистостях дякував Богові за дар священства. Також із великим смиренням зізнавався, що не завжди у своєму довгому житті був вірний дорученим йому завданням. Співпрацівники ставились до цих урочистостей як до запізнілої моральної винагороди для заслуженого священника. Під кінець життя, 1972 року, о. Сопочка нагородили званням заслуженого каноніка греміального капітулу Митрополичої базиліки в Білостоку.

Тільки у 1978 році, після ознайомлення з оригіналами документів і після втручання тодішнього архієпископа Краківського Кароля Войтили — великого захисника культу, Апостольський Престол скасував заборону на поширювання об’явлень про Боже Милосердя.

Отець Міхал не дожив до цього втішного рішення. Він помер 15 лютого 1975 року в чернечому домі сестер-місіонерок у Білостоку. Церква згадує його саме в день 15 лютого.

 

 

Білостоцький заступник

З огляду на надзвичайно ревне служіння Богу та Церкві у священстві та святість життя о. Сопочка, у 1987 році в Білостоку розпочали його беатифікаційний процес на дієцезіяльному рівні. Процес тривав до 1993 року. Декрет про героїчність чеснот польського священника був проголошений 2004 року, а 2007‑го було підтверджено чудо за його заступництвом.

Блаженним Вселенської Церкви о. Міхала проголосили 28 вересня 2008 року.

Саме в Білостоку о. Сопочко має особливе вшанування з огляду на подію, що сталася 9 березня 1989 року — ще перш ніж розпочався його беатифікаційний процес. Того дня зійшов з колії радянський поїзд-цистерна з рідким хлором. Був величезний ризик розливу хлору і отруєння тисяч мешканців міста. Однак цього не сталося. А цей «чудесний випадок» містяни стали приписувати заступництві о. Міхала, який за життя мав звичку часто прогулюватися саме тим залізничним насипом.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

Польща
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity z-lib books