15 лютого — день відходу до Неба сповідника св. Фаустини, священника, якому ми завдячуємо святом і культом Божого Милосердя.
Про велике смирення і страждання о. Міхала Сопочка в розмові з о. Себастьяном Вишневським, облатом Непорочної, розповідає с. Богдана Ласоха, місіонерка Святого Сімейства. Вона опікувалася хворим отцем аж до його смерті у 1975 році.
— Сестро, Ви були з о. Міхалом в останній рік його життя. Як Ви згадуєте цього священника?
— 1974 року маті Генеральна настоятелька скерувала мене до нашого чернечого дому в Білостоку, по вул. Поліській. Я мала опікувалися о. Міхалом Сопочкою, який був тоді капеланом нашої каплиці й мешкав у нашому Домі. Йому було вже 86 років і він був сильно хворий. Умови у нас були вельми скромні. Настоятелька віддала свою келію отцю-капелану і мешкала разом зі мною, в сусідній келії. Вона з мене мала одну велику трудність, бо я постійно вчилася грати на піаніно… Отець Сопочко напевно теж мене чув, живучи за стіною. А я в той час мусила вчитися грати і складати чергові іспити у Варшаві, а крім цього — опікуватися капеланом.
FOTO GOŚĆ
— Чи о. Сопочко показав себе особливим шанувальником Божого Милосердя?
— Я пригадую, що він завжди у проповідях посилався на Боже Милосердя. Пам’ятаю, що в неділю після Великодня — яка, згідно зі «Щоденником» св. Сестри Фаустини, мала бути Неділею Божого Милосердя, а культ Божого Милосердя все ще не був дозволений, — о. Сопочко, говорячи під час Меси про Боже Милосердя, розплакався. Він не завершив ту проповідь… Пам’ятаю також, що коли я, як студентка музичного училища, виїжджала на заняття чи іспити, то просила його про молитву. Він мене благословляв і казав, щоб я молилася до Божого Милосердя. А коли я поверталася — завжди запитував мене, як усе пройшло.
— 1959 року Апостольський Престол заблокував культ Божого Милосердя. Це мало бути для о. Сопочка особливо тяжким…
— Примас Стефан Вишинський повернувся з Рима і хотів переказати рішення Конгрегації Святого Офіцію о. Сопочку — який прийняв його дуже спокійно. Пізніше одному з близьких друзів-священників він сказав: «Я впокорився перед Отцем Примасом і сказав: ‘Отче Примасе, прошу дати мені покуту за таке велике замішання через мене’». Він був дуже смиренний… Коли та розмова завершилася, Примас його підбадьорив і сказав: «Бажаю перемоги, якщо це буде Божа воля, щоб виринула ця побожність до Божого Милосердя». Повернувшись від Примаса, він швидко позбирав у каплиці всі образочки з молитвою до Божого Милосердя, приніс їх до своєї кімнати і сказав: «Це для мене боляче, але я слухняний Церкві», і сховав їх у столі.
Келія о. Сопочка в Домі сестер Місіонерок Святого Сімейства
— Ми знаємо, що позиція Рима у цій справі змінилася тільки через три роки після смерті о. Сопочка. Однак він — хоч сам був упевнений у теологічних підставах культу — прийняв обережність Апостольського Престолу, як Ви згадали, спокійно. Чи з огляду на це можна сказати, що о. Сопочко багато від себе вимагав? Чи був він принциповим?
— То була насправді конкретна людина, освічена, він єдиний у Білостоку мав габілітацію. В семінарії викладав гомілетику і катехетику. Був людиною, яка міцно ступала по землі. А крім того, це був священник, який жив молитвою. У нього було «так — так, ні — ні». Взагалі не було непотрібних слів. Коли я з ним познайомилася, він уже був дуже вимучений і худий. Думаю, в нього вже боліло все, він вживав багато ліків, — але ніколи не скаржився. Я ніколи не чула, щоб він жалів себе. Страждання зносив героїчно.
Він був людиною умертвінь, священником старої аскези. Обмежував свої потреби до мінімуму. Коли ми купили йому черевики, то він їх комусь віддав, а сам ходив у старих гамашах. У них і був похований. Жив дуже вбого. Якщо мав якісь заощадження, то віддавав їх Згромадженню Сестер Ісуса Милосердного, яке заснував. Сестри тоді будували Генеральний дім, і він віддавав їм усе. У його келії не було нічого їстівного. Йому вистачало їжі, яку він отримував від сестер. Інколи я пропонувала йому чай, бо він пив стільки ліків, — а він за все дякував. Не хотів нічого більше.
То насправді була завантажена роботою людина. Він щодня вставав о 4‑й ранку, перед Святою Месою сповідав, а після неї ще надовго залишався на подяку. Після сніданку друкував щось на машинці, багато читав — а йому вже було 86 років.
— Ви були біля нього в його останні години…
— Так. Пам’ятаю, що 11 лютого 1975 року о. Сопочко, йдучи на Месу, відчув слабкість. Його відвели до кімнати, а сестри викликали лікаря, який сказав, що то вже початок агонії. Ми повідомили дієцезіяльну Курію, і тоді прийшли двоє священників, які вділили о. Сопочку Таїнство єлеопомазання. Отець дуже страждав. Ми чували при ньому три чи чотири дні й ночі.
У його келії на шафі стояла валізка. Я запитала, чи йому її дістати. Він сказав — так, тож я взяла ту валізку і відкрила, а там була альба і фіолетовий орнат. Він їх собі загодя приготував на похорон…
В останні дні життя о. Сопочко виразно переживав духовну боротьбу. Він — зазвичай делікатний, спокійний, дуже тактовний, — справляв таке враження, наче боровся з якимось невидимим ворогом. Один зі священників уділив йому відпущення гріхів і відслужив Месу про щасливу смерть, а ми стояли біля о. Сопочка навколішках і молилися Славну частину Розарію. Коли ми закінчили молитися останню таємницю — була 19:55 — о. Сопочко віддав Богу духа. То був день 15 лютого 1975 року.
Скріни з відео: Życiorys Bł ks Michała Sopoćki
Молитва про випрошення благодаті
за заступництвом блаженного о. Міхала Сопочка
Милосердний Боже,
Ти зробив блаженного о. Міхала Сопочка
апостолом Твого нескінченного Милосердя
і ревним шанувальником Марії,
Матері Милосердя.
Вчини, щоб на прославу Твого Милосердя
та заради уповання на Твою доброту
я отримав (отримала) благодать
(…)
за його заступництвом,
про яку прошу Тебе
через Христа, Господа нашого.
Амінь.
фінансово.
Щиро дякуємо!
