Ватикан

У Ватикані оприлюднили відповіді Папи на першу версію «dubia» п’яти кардиналів і розкритикували її авторів

03 Жовтня 2023, 10:51 15413

Ватикан опублікував відповіді Папи Франциска на першу версію «dubia» (сумнівів) щодо гострих доктринальних питань, поданих улітку п’ятьма кардиналами, а новий префект Дикастерію віровчення розкритикував кардиналів за те, що вони підняли це питання лише за кілька днів до початку Синоду про синодальність.

Нагадаємо, що 10 липня кардинали Вальтер Брандмюллер (Німеччина), Раймонд Лео Берк (США), Йосиф Чень (Гонконг), Хуан Сандовал Іньїгес (Мексика) і Робер Сара (Гвінея) передали Папі та Дикастерію віровчення запит у формі «dubia» з п’яти питань щодо доктрини і моралі у вченні Церкви — зокрема про благословення гомосексуальних пар, рукоположення жінок і безумовне сакраментальне відпущення гріхів. Кардинали пояснили, що зробили це, щоб передати Папі своє глибоке занепокоєння «з огляду на різні заяви високопоставлених прелатів» щодо майбутнього Синоду, які «відкрито суперечать незмінній доктрині й дисципліні Церкви». 

«Dubia» (одн. «dubium», сумнів, запит) — це спеціальна форма запитання, на яке передбачається максимально конкретна відповідь у форматі «так/ні», однак «невловима та розпливчаста» відповідь на семи сторінках, яку отримали підписанти, була дуже далекою від цього формату. Оскільки ця відповідь, за словами кардиналів, «не розв’язала сумнівів, а лише поглибила їх», 21 серпня вони повторно подали «dubia» у суворішій формі, щоб на запитання можна було відповісти «так» або «ні» без лазівок. Однак за понад 40 днів очікування вони так і не отримали відповідей на свої питання, після чого вирішили їх оприлюднити.

Ознайомитися з повними формулюваннями поставлених Папі питань можна за посиланням:

«Не дочекавшись роз’яснень, кардинали оприлюднили раніше надісланого Папі листа з п’ятьма питаннями про доктрину і мораль»

Як повідомляє CNA, кардинал Віктор Мануель Фернандес, новий префект Дикастерію віровчення, різко розкритикував кардиналів-підписантів «dubia» за те, що вони не опублікували відповідей Папи на першу версію свого запиту, які той надав їм «незважаючи на свою величезну зайнятість».

«Замість того, щоб опублікувати ці відповіді, вони тепер публікують нові питання — так, немов Папа — їхній хлопчик на побігеньках (досл. “раб для доручень”)», — сказав Фернандес.

Раніше кардинали заявили, що не публікували відповідей Папи, бо вони були адресовані особисто їм, а отже вони вважали це недоречним.

 

Публікуємо повні відповіді Папи Франциска на першу, липневу версію «dubium» п’яти кардиналів у перекладі Vatican News:

Дорогі браття,

хоча не завжди здається розсудливим відповідати на запитання, адресовані безпосередньо мені, та й неможливо було б відповісти на всі, в даному випадку я вважав за доцільне це зробити, зважаючи на близькість Синоду.

1) Dubium щодо ствердження, що потрібно реінтепретувати Божественне Об’явлення на основі модних культурних і антропологічних змін.

Після заяв, зроблених деякими єпископами, які не були ні виправлені, ні відкликані, виникає питання, чи Божественне Об’явлення в Церкві слід переосмислювати відповідно до культурних змін нашого часу і відповідно до нового антропологічного бачення, якому ці зміни сприяють; або ж Божественне Об’явлення є таким, що зобов’язує назавжди, незмінним і тому не повинно піддаватися протиріччям, згідно з велінням Другого Ватиканського Собору, що Богові, Який об’являє, належить «слухняність віри» (Dei Verbum 5); що те, що об’являється для спасіння всіх, повинно залишатися «навіки непорушним» і живим, і «передаватися всім поколінням» (7), і що прогрес розуміння не передбачає жодних змін в істині речей і слів, оскільки віра «передана раз і назавжди» (8), а Магістеріум не є вищим за Боже слово, але навчає лише того, що передано (10).

Відповідь Папи Франциска на перше запитання:

a) Відповідь залежить від того, яке значення ви надаєте слову «реінтерпретувати». Якщо його розуміти як «краще тлумачити», то цей вислів є правильним. У цьому сенсі Другий Ватиканський Собор заявив, що необхідно, щоб через роботу екзегетів – і додам, богословів — «дозрівало судження Церкви» (Другий Ватиканський Вселенський Собор, Догматична конституція Dei Verbum, 12).

b) Відтак, якщо правдою є те, що Божественне Об’явлення є незмінним і завжди обов’язковим, Церква повинна бути смиренною і визнати, що воно ніколи не вичерпує свого незбагненного багатства і потребує зростання в його розумінні.

с) Відповідно, вона також зростає в розумінні того, що вона сама ствердила у своєму Магістеріумі.

d) Культурні зміни та нові виклики історії не змінюють Об’явлення, але можуть стимулювати нас до кращого вираження певних аспектів його безмежного багатства, яке завжди пропонує щось більше.

e) Неминуче, що це може призвести до кращого вираження деяких минулих тверджень Магістеріуму, і це дійсно відбувалося протягом історії.

f) З іншого боку, правдою є те, що Магістеріум не є вищим за Боже слово, але також правдою є те, що як тексти Святого Письма, так і свідчення Передання, потребують інтерпретації, яка дозволяє відрізнити їхню одвічну сутність від культурної обумовленості. Це очевидно, наприклад, в біблійних текстах (таких як Вихід 21, 20-21) і в деяких виступах Магістеріуму, які толерантно ставилися до рабства (див. Миколай V, Булла Dum Diversas, 1452). Це не другорядний аргумент, враховуючи його тісний зв’язок з одвічною істиною про невід’ємну гідність людської особи. Ці тексти потребують інтерпретації. Те саме стосується деяких новозавітних міркувань про жінок (1 Коринтян 11, 3-10; 1 Тимотея 2, 11-14) та інших текстів Писання і свідчень Традиції, які сьогодні неможливо повторити так, якими вони є.

g) Важливо підкреслити, що не може змінюватися те, що було об’явлене «для спасіння всіх» (Другий Ватиканський Вселенський Собор, Догматична конституція Dei Verbum, 7). Тому Церква повинна постійно розрізняти, що є суттєвим для спасіння, а що є другорядним або менш безпосередньо пов’язаним з цією метою. Хочеться нагадати слова святого Томи Аквінського: «Чим більше опускаєшся до деталей, тим більше зростає невизначеність» (Summa Theologiae 1-1 1, п. 94, ст. 4).

h) Нарешті, жодне формулювання істини ніколи не може бути правильно зрозумілим, якщо воно подається ізольовано, відірвано від багатого і гармонійного контексту всього Об’явлення. “Ієрархія істин” також передбачає розміщення кожної істини в належному зв’язку з більш центральними істинами і з усім вченням Церкви. Це в кінцевому підсумку може призвести до різних способів викладу однієї і тієї ж доктрини, хоча “тим, хто мріє про монолітну доктрину, яку всі відстоюють без нюансів, це може здатися недосконалим розпорошенням. Але насправді така різноманітність допомагає краще виявити і розвинути різні аспекти невичерпного багатства Євангелія (Evangelii gaudium, 40). Кожна богословська течія має свої ризики, але також і свої можливості.

 

2) Dubium щодо твердження, що поширена практика благословення одностатевих союзів узгоджується з Об’явленням і Магістеріумом (ККЦ 2357).

Згідно з Божественним Об’явленням, засвідченим у Святому Письмі, яке Церква «за Божим дорученням і за допомогою Святого Духа побожно слухає, свято зберігає і вірно тлумачить» (Dei Verbum 10): «На початку» Бог створив людину на Свій образ, чоловіком і жінкою створив їх і благословив, щоб вони плідними були (пор. Бут l, 27-28), а апостол Павло навчає, що заперечення статевих відмінностей є наслідком заперечення Творця (Рим l, 24-32). Виникає питання: чи може Церква відступати від цього «принципу», вважаючи його, всупереч тому, що вчить Veritatis splendor 103, лише ідеалом і приймаючи як «можливе благо» об’єктивно гріховні ситуації, такі як союзи з особами однієї статі, не порушуючи при цьому об’явлену доктрину?

Відповідь Папи Франциска на друге запитання:

a) Церква має дуже чітке поняття подружжя: це винятковий, стабільний і нерозривний союз між чоловіком і жінкою, природно відкритий на народження дітей. Тільки такий союз може називатися «подружжям». Інші форми союзу реалізують його лише «частково і аналогічно» (Amoris laetitia 292), тому їх не можна назвати «подружжям» у прямому розумінні цього слова.

b) Це не лише питання назв; реальність, яку ми називаємо подружжям, має унікальну сутнісну природу, що вимагає ексклюзивної назви, яка не може бути застосована до інших реальностей. Це, безсумнівно, набагато більше, ніж просто «ідеал».

c) З цієї причини Церква відмовляється від будь-яких обрядів чи священнодійств, які можуть суперечити цьому переконанню і припускати, що щось, що не є подружжям, визнається подружжям.

d) Однак у стосунках з людьми ми не повинні втрачати пастирської милосердної любові, яка повинно пронизувати всі наші рішення і ставлення. Захист об’єктивної правди – це не єдиний прояв цього милосердя, яке також складається з доброти, терпеливості, розуміння, лагідності та підбадьорення. Тому ми не можемо бути суддями, які тільки заперечують, відкидають, виключають.

e) Тому душпастирська розсудливість повинна належним чином розпізнати, чи існують форми благословення, про які просять одна або кілька осіб, які не несуть помилкового уявлення про подружжя. Адже коли хтось просить благословення, він висловлює прохання до Бога про допомогу, благання, щоб могти жити краще, довіру до Отця, Який може допомогти нам жити краще.

f) З іншого боку, хоча існують ситуації, які з об’єктивної точки зору є морально неприйнятними, та ж сама пастирська милосердна любов вимагає від нас не просто ставитися як до «грішників» до людей, чия вина або відповідальність може бути пом’якшена різними факторами, що впливають на суб’єктивну винуватість (Пор. св. Іван Павло II, Reconciliatio et Paenitentia, 17).

g) Рішення, які за конкретних обставин можуть бути частиною пастирської розсудливості, не повинні ставати нормою. Тобто не варто, щоб дієцезія, єпископська конференція чи будь-яка інша церковна структура постійно й офіційно санкціонувала процедури чи обряди для кожного випадку, оскільки все, «що є частиною практичного розпізнавання перед обличчям конкретної ситуації, не можна підносити до рівня норми», бо це «породило б нестерпну казуїстику» (Amoris laetitia, 304). Канонічне право не повинно і не може охоплювати все, як і не повинні претендувати на це єпископські конференції з їхніми різноманітними документами і протоколами, оскільки життя Церкви протікає багатьма каналами, окрім нормативних.

 

3) Dubium щодо ствердження про те, що синодальність є «конститутивним виміром Церкви» (Cost.Ap. Episcopalis Communio 6), як і щодо того, що Церква зі своєї природи є синодальною.

Враховуючи, що Синод Єпископів не представляє Колегію Єпископів, а є лише дорадчим органом при Папі, оскільки єпископи, як свідки віри, не можуть делегувати своє ісповідання істини, виникає питання, чи може синодальність бути найвищим регулятивним критерієм постійного управління Церквою, не спотворюючи її конституційного устрою, якого бажав її Засновник, згідно з яким верховна і повна влада Церкви здійснюється як Папою в силу його уряду, так і колегією єпископів разом з її Главою Римським Архиєреєм (Lumen Gentium 22).

Відповідь Папи Франциска на третє запитання:

a) Визнаючи, що верховна і повна влада Церкви здійснюється як Папою через його уряд, так і колегією єпископів разом з їхнім Главою, Римським Архиєреєм (пор. ІІ Ватиканський Вселенський Собор, Догматична Конституція Lumen Gentium, 22), цими самими запитаннями ви виявляєте свою потребу брати участь, вільно висловлювати свою думку і співпрацювати, вимагаючи, таким чином, певної форми “синодальності” у виконанні мого служіння.

b) Церква є «таємницею місійного сопричастя», але це сопричастя не є лише афективним чи ефемерним, але обов’язково передбачає реальну участь: не лише ієрархія, але й увесь Божий люд у різний спосіб і на різних рівнях може зробити свій голос почутим і почуватися частиною подорожі Церкви. У цьому сенсі можна сказати, що синодальність, як стиль і динамізм, є суттєвим виміром життя Церкви. Святий Іван Павло ІІ сказав дуже гарні слова з цього приводу в Novo millennio ineunte.

c) Зовсім інша річ – сакралізувати чи нав’язувати визначену синодальну методологію, яка подобається одній групі, перетворювати її на норму і обов’язковий шлях для всіх, бо це призвело б лише до «заморожування» синодального шляху, ігноруючи різні особливості різних партикулярних Церков і різноманітне багатство Вселенської Церкви.

 

4) Dubium щодо підтримки пастирями та богословами теорії про те, що «богослов’я Церкви змінилося», а отже, пресвітерські свячення можуть уділятися жінкам.

Після заяв деяких прелатів, які не були ні виправлені, ні спростовані, про те, що після ІІ Ватиканського Собору змінилося богослов’я Церкви і значення Меси, виникає питання, чи залишається чинним сказане ІІ Ватиканським Собором про те, що «загальне священство вірних і священство свящееннослужителів відрізняються сутнісно, а не тільки за ступенем» (Lumen Gentium 10) і що пресвітери, в силу «священної влади рукоположення приносити жертви і відпускати гріхи» (Presbyterorum Ordinis 2), діють в ім’я і в особі Христа-посередника, через Якого духовна жертва вірних робиться досконалою? Виникає також питання, чи вчення Апостольського листа св. Івана Павла ІІ Ordinatio Sacerdotalis, яке вчить як істину, що її слід остаточно прийняти, про неможливість уділення священичих свячень жінкам, залишається чинним, тобто що це вчення більше не підлягає зміні чи вільному обговоренню душпастирями чи богословами.

Відповідь Папи Франциска на четверте запитання

a) «Загальне священство вірних і рукоположене священство відрізняються істотно» (Другий Ватиканський Вселенський Собор, Догматична конституція Lumen Gentium, 10). Недоречно говорити про різницю в ступені, яка означає, що загальне священство вірних є чимось «другосортним» або менш цінним («нижчим ступенем»). Обидві форми священства взаємно просвітлюють і підтримують одна одну.

b) Коли святий Йоан Павло ІІ навчав, що необхідно «остаточно» ствердити, що неможливо уділяти жінкам священничі рукоположення, він жодним чином не принижував жінок і не наділяв верховною владою чоловіків. Святий Йоан Павло ІІ стверджував також інші речі. Наприклад, що коли ми говоримо про священичу владу, «ми перебуваємо у сфері функції, а не гідності та святості». (Йоан Павло ІІ, Christifideles Laici, 51). Це слова, які ми недостатньо засвоїли. Він також чітко стверджував, що хоча тільки священик головує під час Євхаристії, завдання “не дають підстав для вищості одних над іншими” (Іван Павло II, Christifideles laici, виноска 190; Пор. Конгрегація доктрини віри, Декларація Inter Insigniores, VI). Він також стверджував, що якщо священнича функція є «ієрархічною», то її не слід розуміти як форму панування, але вона «повністю підпорядкована святості Христових членів» (Іван Павло II, Mulieris dignitatem, 27). Якщо цього не зрозуміти і не робити практичних висновків з цих розрізнень, буде важко погодитися з тим, що священство призначене лише для чоловіків, і ми не зможемо визнати права жінок або необхідність їхньої участі, в різний спосіб, у керівництві Церквою.

c) З іншого боку, якщо бути точними, ми визнаємо, що ще не було вичерпно розроблено чітку і авторитетну доктрину про точну природу «остаточного твердження». Це не догматичне визначення, але воно має бути прийняте всіма. Ніхто не може публічно суперечити йому, але воно може бути предметом дослідження, як у випадку з дійсністю свячень в Англіканській співдружності.

 

5) Dubium щодо ствердження про те, що «прощення є людським правом» і наполягання Святішого Отця на обов’язкові розгрішати всіх і завжди, згідно з чим розкаяння не було би необхідною умовою для сакраментального розрішення.

Виникає запитання, чи залишається чинним учення Тридентського собору, згідно з яким для того, щоб таїнство сповіді було дійсним, необхідне розкаяння каяника, яке полягає в відразі до скоєного гріха з наміром більше не грішити (сесія XIV, розділ IV: DH 1676), так що священик повинен відкласти відпущення гріхів, коли стає ясно, що ця умова не виконується.

Відповідь Папи Франциска на п’яте запитання:

a) Покаяння необхідне для дійсності сакраментального відпущення гріхів і включає в себе намір не грішити. Але тут немає жодної математики, і я мушу ще раз нагадати, що сповідальниця – це не митниця. Ми не господарі, а смиренні розпорядники Таїнств, які живлять вірних, бо ці Господні дари, а не реліквії, які треба оберігати, є допомогою Святого Духа для життя людей.

b) Існує багато способів виразити покаяння. Часто для людей з дуже ураженим самолюбством визнання своєї провини є жорстоким катуванням, але сам факт наближення до сповіді є символічним вираженням каяття і прохання про божественну допомогу.

c) Хочу також нагадати, що «іноді нам коштує великих зусиль дати місце в душпастирстві безумовній Божій любові» (Amoris laetitia 311), але ми мусимо вчитися. Слідом за святим Іваном Павлом II я стверджую, що не слід вимагати від вірних занадто точних і впевнених постанов виправлення, які врешті-решт стають абстрактними або навіть самозакоханими, і навіть передбачуваність нового падіння «не підриває автентичності постанови» (Йоан Павло II, Лист Кард. Вільяму В. Бауму та учасникам річного курсу Апостольської пенітенціарії, 22 березня 1996 р., 5).

d) Нарешті, необхідно чітко усвідомлювати, що всі умови, які зазвичай ставляться для сповіді, як правило, не застосовуються, коли людина перебуває в ситуації агонії або з дуже обмеженими розумовими і психічними здібностями.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com z-lib books