У 1818 році святого Йоана Марію Віаннея, покровителя парафіяльних священників, відправили у віддалене французьке село Арс, мешканці якого переважно були байдужі до віри.
Тривалою молитвою, постом, потужною проповіддю та святим прикладом святий Йоан розпочав духовне перевтілення своєї парафії. Через сорок днів свого перебування в Арсі він став відомим по всій Франції як святий і проникливий сповідник, що, здавалося, міг читати думки і нагадувати каяникам про забуті ними гріхи. Люди приходили здалека, щоб сповідатися у нього (і через це Йоан Марія мусив проводити у конфесіоналі по 16 годин щоденно). Наприкінці життя він був виснажений і тричі намагався піти з парафії у монастир, однак люди його не пускали.
Святий Йоан Марія був надзвичайно популярним і улюбленим священником, однак не всі його цінували. Деякі священники заздрили його успіхам і звинувачували у надмірній завзятості, неосвіченості і навіть у божевіллі (на що єпископ відповів: «Панове, я хотів би, щоб усе моє духовенство було настільки ж божевільним»).
У парафії було кілька жінок, які прийшли до святого Йоана невдовзі після його призначення і попросили щотижня служити Месу «в особливих намірах». Це тривало чотирнадцять років; нарешті, цікавість взяла гору, і святий спитав їх, що це за намір, який так довго не здійснюється. Жінки відповіли: «Ми молилися, щоби вас перевели в іншу парафію».
Неможливо бути загальним улюбленцем, якого шанують усі; навіть святий Йоан Віанней мав досвід непопулярності. За своєю природою людські пристрасті мінливі й непередбачувані. Причина, з якої ми когось любимо або не любимо, може бути дуже тривіальною. Релігійний елемент робить картину ще складнішою: той, хто ставиться до віри серйозно, завжди ризикує тим, що його не розумітимуть і зневажатимуть. Ісус попереджав своїх послідовників, що світ їх ненавидітиме і переслідуватиме, бо вони не від світу.
Гнів і глузування
Християни, що прагнуть жити згідно зі своїми моральними цінностями, часто наражаються на гнів і критику. Світ ніколи не винагороджує тих, чиї дії ставлять під сумнів його цінності та переконання, або тих, хто проголошує те, чого він не хоче чути. Іноді непопулярність — це м’якіша форма цього протистояння, тож не дивно, що багато святих пережили цей досвід.
Святого Йоана Кентійського його парафіяни з часом полюбили так само, як мешканці Арса полюбили Йоана Віаннея, однак спочатку він був доволі непопулярним. Він був успішним як проповідник і професор, але заздрощі суперників призвели до того, що його призначили у парафію бідного містечка Олькуш. Громада погано його прийняла; він сам сумнівався у своїх душпастирських здібностях, однак він дуже багато працював і з часом йому вдалося завоювати серця своїх парафіян.
Великий чернець святий Бенедикт на своєму прикладі пересвідчився, що непопулярність може бути небезпечною. Ще у юності він вирішив жити як відлюдник; однак незабаром після цього кілька ченців розшукали його і попросили бути їхнім духовним лідером. Однак ця домовленість не спрацювала. Ченці були розчаровані високими стандартами Бенедикта, і висловили своє невдоволення досить радикально: спробували його отруїти. Зрозумівши натяк, Бенедикт пішов від них деінде, але залишився відданим ідеї спільної роботи, життя та молитви ченців.
Непопулярність може мати низку причин, як-от дивний вигляд чи поведінка людини. Так було зі святим Джузеппе з Копертіно: нещасливе дитинство зробило його замкнутим і неуважним, і він, як правило, безцільно блукав своїм селом із роззявленим ротом і порожнім виразом обличчя. Джузеппе був ледачий, однак темпераментний — і це додавало йому непопулярності. Лише після кількох невдач він знайшов своє покликання францисканця, і зрештою прославився завдяки багатьом пов’язаним із ним чудесам.
Непопулярність може бути наслідком невдачі. Папа святий Григорій VII рішуче підтримував авторитет Церкви у боротьбі з німецьким імператором Генріхом IV. Спочатку здавалося, що перемога за Григорієм, однак Генріх не дотримав слова і у 1084 році обложив і завоював Рим. Місто відвоювали, але ціна людських життів і матеріальних збитків була такою високою, що розлючені римські громадяни вигнали Папу з Рима. Наступного року Григорій помер у Салерно, зазначивши: «Я полюбив праведність і зненавидів беззаконня; тому я помру у вигнанні».
Ми також можемо страждати від непопулярності через свої чесні зусилля служити Богові і протистояти злу. Таким був досвід великого захисника віри IV століття — святого Афанасія. Він майже самотужки вберіг Церкву від єресі аріанства, що заперечувало божественність Христа. Оскільки багато єпископів і можновладців (включно з деякими імператорами) схвалювали аріанство, Афанасій часто ставав об’єктом нападів і тривалий час перебував у вигнанні. Так само було зі святим Євсевієм із Верчеллі, що зазнав знущань від аріан, і зі святим Кирилом Єрусалимським, який, за іронією долі, був фальшиво звинувачений в аріанстві. Ці три єпископи допомогли зберегти істинну віру Церкви; їхня безпосередня винагорода полягала у зневазі, осуді і несправедливому покаранні. Лише наприкінці життя сучасники визнали і схвалили їхній внесок.
Христос заповідав нам любити наших ворогів і молитися за наших переслідувачів, і до цієї заповіді належить вміння відповідати добром тим, хто нас не любить. За словами святого Альфонса Ліґуорі, «святі не мають злоби проти тих, хто погано до них ставиться, але люблять їх ще більше; і Господь посилює їхній внутрішній мир як винагороду за терпеливість». Святі були абсолютно байдужі до людського схвалення. Йоан Марія Віанней нагадує нам: «Неможливо догодити і Богові, і світові одночасно. Вони абсолютно протилежні один одному у своїх думках, своїх бажаннях і своїх діях». Оскільки це так, ми повинні обрати Христа, і регулярно оновлювати цей вибір — фактично, у кожному своєму моральному рішенні, навіть ціною непопулярності. Кюре з Арса радить нам: «Не намагайтеся догодити всім. Намагайся догоджати Богові, ангелам і святим — вони ваша публіка», а також дає нам такі гострі слова: «Якщо ти боїшся чужої думки, тобі не варто було ставати християнином».
Є ціна, яку потрібно сплатити за наслідування Ісуса, і віддані християни мають очікувати певної непопулярності. Однак, як казав святий Ґерард Маєлла: «Хто, крім Бога, може дати вам мир? Чи міг колись світ задовольнити серце?» Мірилом успішного життя є не слава і популярність, і не суд історії (хоча, зрештою, історія прихильно погляне на всіх слуг Христових). Єдиний важливий суд — Божий. Якщо ми будемо догоджати Йому, ми матимемо вічну популярність на небесах, і ця мета абсолютно виправдана, незалежно від того, чого це нам коштуватиме тут і зараз.
Для подальших роздумів
«Не знаходячи спочинку поза Ним, [той, хто прагне праведності] сильніше прикипає до Бога. Усю свою надію він покладає на свого Творця, і серед усіх глузувань і знущань він звертається лише до свого внутрішнього свідчення. Той, хто страждає таким чином, стає тим ближчим до Бога, чим більше відвертається від людської популярності». — Святий Григорій Великий.
«Зневагу, глузування, презирство, жарти тощо слід приймати з великою вдячністю до Бога. Вони служать вогнищем любові, на якому спалюють жертву любові. Лагідно віджени всі антипатії і вияви сердечність до кожного». — Святий Павло від Хреста.
«Ми маємо бути терпеливими і виявляти свою любов до Бога, мирно терплячи зневагу, яку отримуємо від інших. Як тільки душі повністю віддаються Богові, Бог сам дозволяє іншим зневажати і переслідувати їх». — Святий Альфонс Лігуорі
Що можна спробувати
—Коли дружина спитала святого Елзеара, як він може завжди бути таким спокійним і терпеливим, коли над ним глузують чи ображають, він відповів: «Я обертаюся і дивлюся на Ісуса, якого зневажали і відкидали, і бачу, що мої образи — ніщо порівняно з тим, що Він витерпів за мене; тож Бог дає мені сили все це терпіти». Це простий, але ефективний метод, який може стати у пригоді й вам. У важку хвилину нагадуйте собі про те, як Ісус постраждав за вас, і свідомо єднайте свої незначні страждання з Його.
—Навчіться радіти своїй непопулярності. За словами архієпископа Фултона Шіна, «прийняття повноти Істини призведе до того, що світ вас зненавидить. Забудьте на мить історію християнства і той факт, що Христос існував. Припустімо, що сьогодні у цьому світі з’явилася людина, яка називає себе Божественною Істиною; яка не каже «Я навчу тебе Істини», а каже «Я є Істина». Припустімо, що ця особа довела своїми справами правдивість свого твердження. Знаючи себе такими, якими ми є, з нашою схильністю до релятивізму, байдужості та злиття добра зі злом, як ви думаєте, як би ми відреагували на цю Божественну Істину? Ненавистю, образою, непокорою; звинуваченнями в нетерпимості, обмеженості і фанатизмі; розп’яттям. Це те, що сталося з Христом. Це те, що за словами Господа, станеться з тими, хто прийме Його Істину».
Архієпископ Шін припускає, що непопулярність може бути свідченням того, що ви на правильному шляху, і якщо це справді так, ви маєте носити свою непопулярність і невідповідність світовим цінностям як знак пошани. Готовність робити те, що правильно, не турбуючись, що подумають інші, може бути потужною формою євангелізації, і ви можете втішатися, пам’ятаючи, що ваша готовність вистояти перед лицем непопулярності може бути способом проголошення Євангелія.
Переклад CREDO за: о. Йосиф М. Еспер, Catholic Exchange
фінансово.
Щиро дякуємо!
