Батькам меланхоліків може здаватися, що з їхньою дитиною щось не так. Це тому, що світ винагороджує екстравертів і практиків-активістів. Популярні у школі діти — це ті, кого можна назвати «душею компанії»; ті, кому подобається бути серед людей і черпати енергію у соціальному середовищі.
Меланхоліки — це повна протилежність. Вони інтроверти, що зачиняються у кімнаті, щоб малювати. Вони не люблять шкільних свят і дискотек, а після уроків поспішають додому, щоб читати книжки, які не входять до шкільної програми. Бачачи це, батьки думають, що їхню дитину щось засмучує, або що у неї депресія. Меланхолік рідко відповідає образу усміхненого, комфортно пристосованого до життя підлітка.
Однак у меланхолійному темпераменті немає нічого поганого. На мою думку, і виходячи з власного досвіду дорослішання, меланхоліки важче переживають пубертат, бо їхній темперамент загострює страхи, пов’язані з дорослішанням. Перевірка кордонів, власні помилки, ретельні «допити» батьків — для меланхоліків усе це дуже серйозно.
Меланхолія — це форма чутливості до нескінченного. Це пошуки сенсу у всьому. Як писав Романо Ґвардіні, «людина щось шукає, шукає це скрізь і пристрасно — те, чого вона не може знайти». Для цього типу темпераменту підлітковий вік — це не лише час усвідомлення дорослішання, це також і час усвідомлення себе у Всесвіті. Це дуже багато.
Батькам корисно розуміти деякі характеристики меланхолійного темпераменту, щоб вони могли краще спілкуватися зі своїми дітьми та допомагати їм виявляти свої найкращі риси.
1.Дайте їм простір і час на самоті
Дітям-меланхолікам потрібно багато особистого простору і часу на самоті. Коли вони усамітнюються у своїй кімнаті, вони не відкидають сім’ю, просто їм потрібен час, щоб розкрити свої почуття, відновити свої сили і поміркувати. Вони досить чутливі до соціальної взаємодії, і хоча вони такі ж соціальні істоти, як інші люди, їх переповнює надто багато речей, бо вони дуже глибоко все відчувають. Батьки не повинні підштовхувати свою дитину-меланхоліка до кожної активності. Обирайте свої битви. Однак завжди пам’ятайте, що меланхоліки не завжди знають, чого вони хочуть, і, якщо батьки часом можуть допомогти їм подолати своє знеохочення, вони можуть отримати задоволення від цієї діяльності.
2.Серйозно ставтеся до їхнього екзистенційного страху
Свого часу я мав як мінімум одну кризу на тиждень. Коли справа доходить до осмислення свого життя, своєї мети, до думок про Бога тощо, меланхоліки часто впадають у крайнощі. Зараз, коли я озираюся на свою підліткову «перевтому», мені буває трохи смішно. Але тоді, якби хтось легковажно поставився до моїх «глибоких думок», я би дуже розлютився. Добре, якщо ви серйозно сприймаєте проблеми своїх дітей, водночас допомагаючи їм формувати їхні думки у здоровий спосіб мислення. Вони ставитимуть вам багато питань. Деякі з них можуть бути приголомшливими. Деякі здаватимуться вам не такими вже й важливими — але для дитини це не так. Вони можуть багато читати і ставати прихильниками дивних ідей. Меланхолік — це завжди пригода.
3.Не потрібно «піднімати їм настрій»
Меланхоліки не потребують штучних вливань енергії, щоб «підбадьоритися». Ймовірно, вони не хочуть, щоб довкола них збиралися люди, виспівуючи «Многая літа», або влаштовували через них галас. Вони не хочуть відчувати збентеження і потрапляти у центр уваги. На мою думку, важливо поважати це прагнення. Кожен розважається по-своєму. Оскільки вони мають активне внутрішнє життя з невидимою розумовою діяльністю, надмірна стимуляція не піде їм на користь. Я годинами тихо сиджу у кріслі, читаючи або пишучи. Сторонній спостерігач може подумати, що я даремно витрачаю час, але мій внутрішній простір — це цілий вулик думок і діяльності. Моя внутрішня діяльність заряджає мене енергією.
4.Слухайте
Це хороша порада для всіх батьків загалом, однак меланхоліки особливо цінують глибоку розмову у приватній обстановці і розвиваються у встановленні емоційних зв’язків. Слухаючи їх, допоможіть їм пов’язати їхні внутрішні думки — які часто є джерелом страждань і ностальгії — з прагненням Бога. Спрямовуйте їх бажання від безплідного, нескінченного самоаналізу до пошуків краси і трансцендентного добра.
5.Їм потрібні справжні стосунки з Богом
Дайте дитині зрозуміти, що таке віддати себе на служіння Всевишньому. За відсутності сильної релігійної ідентичності, знання того, що Бог створив їх, любить їх і хоче жити вічно з ними на небі, меланхоліки намагатимуться створити собі будь-який альтернативний вид сенсу життя. Вони будуть одержимі музичними текстами, знаменитостями, авторами, субкультурами, або, якщо з цим не складеться, впадуть у безцільну депресію. Через сильне бажання вічного дому меланхоліки такі ностальгічні і чутливі до краси — навіть якщо краса викликає біль у їхніх серцях, бо світ не завжди може бути таким прекрасним. Меланхоліки хочуть боротися з ангелами, навіть якщо вони підуть з поля битви, кульгаючи.
*
Безумовно, потрібно шукати баланс, бо власний темперамент — це випробування для дітей-меланхоліків, які відчувають усе дуже глибоко. Це посилюється звичайними «хворобами» підліткового віку. Батьки можуть поважати це, але у той самий час не повинні потурати. Як і будь-який інший темперамент, меланхолія може бути як сильною, так і слабкою стороною. Батьки мають допомагати дітям розвивати свої сильні сторони, щоб характер, побудований на основі темпераменту, був самосвідомим, здоровим і щасливим.
Читайте також: Як перетворити меланхолійний темперамент на свою силу
Переклад CREDO за: о. Майкл Ренньє, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
