У суботу 21 жовтня в київському кафедральному соборі св. Олександра відбулися пресвітерські свячення випускників міжнародної місійної семінарії «Redemptoris Mater» у Києві Міхала Павла Садовніка (Польща), Педро Аррібаса Монтеро (Іспанія) і Хосе Хесуса Пачеко Ордаса (Венесуела), що були висвячені на дияконів 4 лютого цього року. Разом із ними був рукоположений у диякони семінарист Станіслав Ігнатій Клєджік.
Урочисту Святу Месу, під час якої було звершено обряд рукоположення, очолив єпископ-ординарій Київсько-Житомирської дієцезії Віталій Кривицький. Йому співслужили ректор семінарії о. Роман Грек, віцеректор о. Сергій Тоберт, духовний наставник семінарії о. Міхал Бранкевич та численна група священників, серед яких були і випускники київської семінарії «Redemptoris Mater»: о. Ілля Борячук, о. Енріке Лопес Імбернон, о. Лукас Пероззі, о. Матеуш Адамскі, о. Педро Сафра Лопес-Лимон, о. Андрій Педай.
В урочистості взяла участь екіпа катехістів-ітінерантів, відповідальних за Неокатехуменальну дорогу в Україні: священник Римської дієцезії о. Раймунд Пупковскі, пані Марія Еухенія Кастільйо та семінаристи Сергій Тірпак і Луїс Гонсалвес. Щоб розділити радість з нововисвяченними до Києва прибула групи семінаристів «Redemptoris Mater» у Вінниці й Ужгороді на чолі з їхніми духовними наставниками о. Мирославом Цибульським і о. Петром Яблонцем. З Іспанії і Польщі приїхали батьки, брати і сестри Педро Монтеро, Міхала Садовника і Станіслава Кледжіка, а також брати і сестри з їхніх неокатехуменальних спільнот.
Перед початком Служби ректор семінарії о. Роман Грек, вітаючи всіх зібраних на урочистості, сказав: «Хочу запросити всіх вас на святкування Євхаристії Господа нашого Ісуса Христа. Правда, що ми всі переживаємо війну, переживаємо час випробувань, час великих страждань. Але зараз, у цій Євхаристії ми святкуватимемо перемогу у ще більшій війні, яка точиться в кожному з нас. І це війна за те, щоб увійти в волю Божу. І сьогодні, під час цієї Євхаристії, ми будемо свідками того, як один з наших братів буде приймати свячення дияконату, а троє наших братів — свячення пресвітерату.
Ці свячення — знак перемоги Ісуса Христа в їхньому житті. І завдяки цій перемозі вони можуть віддати своє життя в руки Господу, щоби служити людям і Церкві. Справжнє страждання — це коли людина не може жити для Бога, а живе тільки для себе. І сьогодні ми можемо брати участь в цій Євхаристії, яка, сподіваюсь, стане для нас великою радістю, тому що Ісус Христос, який переміг в житті цих братів і дав їм готовність сказати своє “так”, приходить, щоби святкувати з нами Пасху — перехід від смерті до життя, від смутку до радості, від життя для себе до життя для Бога, до життя для інших. Запрошую вас увійти в цю Євхаристію, молячись за цих братів, щоб, як ми почуємо під час обряду рукоположення, “це діло, яке Бог розпочав в них, Бог довершив до кінця”».
О. Роман також привітав батьків, рідних і близьких диякона Хосе Хесуса, які не змогли приїхати в Україну, але приєднались до святкування завдяки онлайн-трансляції.
У проповіді, виголошеній після звершення першого обряду рукоположень — обряду обрання кандидатів до дияконату і пресвітерату, — єпископ Віталій Кривицький сказав: «Цьому дню передувала велика довга дорога. Цьому дню, який позначений такою, можна сказати, сумною погодою назовні, але радісним духом всередині храму. Ці дні, які позначені великою біллю нашого народу під час цієї жахливої війни, тут, всередині храму, позначені великою радістю, тому що Господь навіть у ці складні часи кличе молодих людей до служіння Йому. І сьогодні Він приводить цих наших кандидатів до певної межі — Він не приводить їх на Олімп в людському розумінні, а доводить до певного старту. І якщо хтось казатиме вам: “Ви вже досягли мети”, — не вірте йому. Ви підійшли тільки до певного нового старту в вашому житті».
«Дуже часто, — сказав єпископ-ординарій, — коли або самі кандидати, або їхні форматори обирають читання на сьогоднішню Літургію, вони обирають слово від Єремії, в якому пророк твердить перед Господом, що Він відчуває себе дитиною. […] З одного боку, діти не повинні сидіти на цьому місці — до цього моменту потрібно дозріти. І сьогодні ми засвідчили від імені Церкви, що ви дозріли до того, щоб прийняти дияконат і пресвітерат. Проте з іншого боку ми знаємо, що у той момент, коли ми втратимо наше дитинство, коли ми перестанемо бути дітьми перед нашим Богом, ми зійдемо з істинної дороги. У той момент, коли ми в своєму серці переконаємо себе, що все походить від мене, від мого досвіду, від моєї освіти, від того, що я навчився вже робити — ми почнемо робити не те, що Боже».
Його Преосвященство навів приклад зі свого служіння, коли він, за його словами, «відчув себе такою дитиною». Це трапилось тоді, коли йому довелось відвідати жінку і дітей, чий чоловік і батько загинув на фронті.
«Я хотів щось сказати цій родині, яка страждала, — сказав владика, — але в мене не було жодного слова. Я відчув велику пустку. Я відчув себе такою дитиною, яка, можливо, і хоче щось сказати, але не може. Після декількох хвилин мовчання жінка притулилася до мене, я слухав як плакала вона і як плакали її діти, вона говорила яким був її чоловік і чому так шкода, що він відійшов. І тоді Господь дав мені слова утішення, але це були зовсім не ті слова, які я в думках готував, коли їхав до цього дому скорботи».
«Сьогодні, — продовжив Його Преосвященство, — ви прийшли до певної мети, ви напевно вже “спаковані”, щоб увійти в доросле життя. Ви виходите з “теплиці”, якою насправді є семінарія, і в цей момент я хотів би привітати вас у дорослому світі. Привітати вас у дорослому житті. Привітати вас у складному світі, до якого Господь посилає вас. Не раз траплятиметься, що ваші слова, ваша освіта, ваш досвід — вони замовкнуть. Це будуть особливі ситуації. Тоді не забудьте Того, завдяки кому ви сьогодні перебуваєте на цьому місці, і завдяки кому ви сьогодні отримуєте Таїнство Священства в двох різних ступенях. Я це кажу про Святого Духа, без якого Церква не є Церквою: без Нього Церква буде звичайною громадською благодійною організацією, але не буде Церквою Христовою. Ніколи не забувайте Того, Хто провадить кожен ваш буденний і святковий день. Того, хто буде у ваших виборах — як дуже складних, так і повсякденних, про які ми б сказали: “А, можна не турбувати Святого Духа — я сам знаю як чинити”. Борони, Боже, вас від такого вибору».
«Ми вітаємо вас в дорослому світі, світі жорстокому, як ми про це говорили, але це світ, в якому Господь переміг. Він переміг гріх, Він переміг сатану, і через вас Він буде показувати свою перемогу у цьому світі. Кожен з нас, як ми говорили, відчував і не ще не раз буде відчувати себе дитиною. Але кожен з нас відчував і не ще не раз буде відчувати себе дорослим саме в Бозі. Так як апостол Павло в певному моменті став дитиною — йому відняло зір — він вже не бачив старими очима того світу, який він начебто розумів, який знав. Але поступово він буде дорослішати, він буде ставати перед новими викликами, він буде відходити від того, до чого він вже звик — він не буде створювати комфорт навколо себе, він буде йти у складні місця: до міст, які не чекають Євангелія, не хочуть його чути, але дуже потребують».
Як підтвердження цих слів владика Віталій навів Послання апостола Павла до Ефесян, уривок з якого було зачитано під час Літургії, в якому Апостол говорив християнам в Ефесі, щоб «вони дозрівали до певного віку […]. Він говорив про вік Христовий. Він говорив про особливу дорослість, до якої кожний з нас прямує. І пам’ятаймо, що тільки той, хто осягне цей вік, тільки той, хто стане подібним до нашого Спасителя і Вчителя Ісуса Христа, зможе осягнути Царство Небесне. Господь закликає вас сьогодні, щоб ви не тільки самі ставали дорослішими, щоб ви не тільки мали слово в складних пастирських ситуаціях, але Господь закликає вас, щоб ви в жодному випадку не залишали цей досвід самим собі. Він посилає вас як пастирів, які до цієї дорослості поведуть і інших. В цьому складному світі, під час цієї жахливої війни, серед її жахливих наслідків, які ми ще десятками років будемо пожинати і, завдяки Божій присутності, лікувати в нашій Церкві і в нашому народі. Вам не буде легко, але гадаю, що коли ви — четверо тут присутніх — погодились поїхати зі своєї країни, погодились вийти з того комфорту, який знали як молоді люди, поїхати в невідому державу, якою є наша Україна — ви були готові вийти із Господом в дорогу, на якій Він буде провідником і на якій тільки Він надає їй сенс. І тому я дякую сьогодні вам за ваше “так”. Дякую Господу за те, що покликав вас до цього місця. Дякую близьким за те, що дозволили вам йти у світ. […] Дякую всім, хто молився за те, щоб ви дійшли до цього дня. Дякую усім, хто тим чи іншим чином, допомагали нашим кандидатам дійти до сьогоднішнього дня і дякую наперед тим, хто не залишатиме їх без допомоги у майбутньому: молитовної і будь-якої іншої».
На закінчення проповіді Його Преосвященство закликав молитися за нові покликання до священства, наголосивши, що у сьогоднішньому світі багато молодих людей або не чують Божого заклику «Йди за Мною», або почувши його, обирають щось інше, що цей світ пропонує.
Перед тим, як було звершено обряд рукоположення, кандидати на свячення висловили свою волю прийняття священнослужіння і склали присягу послуху єпископу-ординарію і його наступникам. Як завжди під час рукоположень, коли кандидати лежали на підлозі ниць, усі зібрані у храмі молилися Літанію до всіх святих. Після покладання рук на голови кандидатів, що є центром обряду рукоположення, їх було вдягнено у священницькі і дияконські шати, а далі єпископ-ординарій на знак особливого присвячення неоприсвітерів Христу і Його Церкві помазав єлеєм їхні долоні. Обряд завершився врученням нововисвяченим пресвітерам, які відтепер стали служителями Євхаристії, дискоса з хлібом і чаші з вином.
Літургію супроводжував спів пісень Неокатехуменальної Дороги українською, іспанською і польською мовами, що підкреслювало вселенськість Католицької Церкви. А Євангеліє українською мовою читав бразилець о. Лукас Пероззі.
Нововисвячені священники і диякон висловили щиру подяку єпископу Віталію, катехістам відповідальним за Неокатехуменальну Дорогу в Україні о. Раймунду і п. Марії Еухенії, завдяки котрим вони «могли досвідчити, що хоча вони слабкі, вони є сильними з Богом»; катехістам з їхніх країн, від котрих вони вперше почули слова Доброї Новини; ректору о. Роману Греку, нинішнім і колишнім форматорам семінарії «Redemptoris Mater» у Києві, а також дієцезіяльної семінарії Пресвятого Серця Ісуса в Ворзелі, де семінаристи «Redemptoris Mater» отримують інтелектуальну формацію; братам і сестрам з неокатехуменальних спільнот — як в рідних країнах, так і в Києві, а також — братам-семінаристам: нинішнім і тим, які були рукоположені раніше.
На завершення урочистості єпископ-ординарій оголосив декрет про призначення нових священників. О. Хосе Хесус служитиме в парафії св. Йоана Хрестителя в Білій Церкві; о. Педро — в конкатедральній парафії св. Софії в Житомирі; о. Міхал — в катедральному соборі св. Олександра.
Фото: Луїс Гонсалвес
фінансово.
Щиро дякуємо!
