Роздуми над Словом Божим на понеділок XXХ звичайного тижня, рік І
Ісус навчав в одній з синагог у суботу. Була там одна жінка, яка вісімнадцять років мала духа хвороби: була скорчена й зовсім не могла випростатися (Лк 13, 10н).
Можемо собі уявити ту скорчену жінку (необов’язково похилого віку) та її обличчя, виснажене приниженням і безпорадністю.
Можемо у її постаті, наче у дзеркалі, побачити самих себе. Найімовірніше в кожного з нас є такі обставини життя, з яких аж ніяк не можна «випростатись». І це тягнеться роками. Може якась нестерпна людина не дає спокійно жити, може це якийсь гріх, що знову і знову вперто повертається… Неможливо скинути це з себе й вільно розслабитись!
Та жінка, попри свій принизливий вигляд і стан, як слід святкувала Господній день. Не піддаючись знеохоченню, вона несла свій тягар у святе місце. Якщо б думала лише по-людськи, могла б стидатися нормальних людей або зневіритися в Богові.
Тому варто сьогодні поставити собі запитання: як «скорчені» обставини мого життя впливають на якість переживання зустрічі з Ісусом у Недільній Літургії? Можливо невміння впоратись з ними відтягує мене від Господа, закриває мене перед Ним. Можливо я перестаю вірити в Його любов до мене, в Його всемогутність… Нагадаймо собі слова пророка: «Він наші недуги взяв на себе, Він ніс на собі наші болі». Час звершення Євхаристійної Літургії є найкращою нагодою для того, щоб з’єднатися з Тим, Хто через падіння, що їх спричинила наша людська слабкість, обов’язково приведе нас до Воскресіння.