«Нізащо не втрачай свого внутрішнього миру, навіть якщо весь твій світ здається стривоженим».
Ці слова святого Франциска Сальського виражають серцевину нашого духовного життя, оскільки вони спонукають нас не тільки завжди залишатися у стані благодаті, а й постійно тримати своє серце у терпеливому очікуванні Божого слова. Якщо ми хочемо розвиватися в любові до Бога, то повинні зберігати внутрішній мир.
Цей мир не виникає від участі у так званих «медитаціях», досить популярних у сучасному суспільстві. Ці та інші практики шукають миру в собі або у світі. Але той справжній внутрішній мир, якого світ не може дати, походить лише від Бога. З цим миром ми не дозволяємо злим думкам атакувати нас. Ми як солдати, готові почути Господній наказ і виконати його.
Ми втрачаємо внутрішній мир, коли чинимо смертний гріх; ми повинні з розкаянням приступити до сповіді, перш ніж знову його отримати. Однак ми можемо втратити цей мир, залишаючись у стані благодаті, коли розмірковуємо над своїми гріхами, особливо коли намагаємось розпізнати, чи смертними вони були, чи ні. Намагаючись перевірити своє сумління, поки його води каламутні, ми не досягнемо ясності. Натомість, у такі моменти ми повинні просто перестати думати про гріх, відволіктися від себе і звернутися до Бога. Якщо ми впевнено відвернемо нашу увагу від гріха і самих себе та звернемо її на Бога, диявол не зможе проникнути у наші думки та емоції. Зберігаючи внутрішню покірність Святому Духу, ми дозволяємо Йому скеровувати нас до виконання Його волі.
Тим, хто бореться зі скрупульозністю, або тим, кому бракує щирої довіри до Бога, набути цей внутрішній мир та зберегти його може бути набагато важче. Якщо ми перевіряємо своє сумління, коли маємо хоч якусь ясність і вважаємо, що не скоїли жодного смертного гріха, тоді можемо вірити, що насправді його не вчинили. Однак ці спокуси, а також спокуси відчаю, можуть мучити день за днем. Але це не повинно нас анітрохи турбувати! Господь дає можливість тим, кого хоче привести до глибшого спілкування з Ним, пережити ці випробування, щоб ці душі могли зрештою поєднатися лише з Ним. «Бо так, як Він випробував вогнем, щоб вивідати їхнє серце, так і на нас Він не мститься. Господь лише дає перестороги, батожить тих, хто наближається до Нього» (Юдт 8, 27).
Отже, всі ми, але особливо — люди скрупульозні, доскіпливі, втрачаємо свій внутрішній мир, коли прив’язуємось до чогось іншого, крім Бога. У деяких випадках ці прихильності легко визначити: їжа, сексуальне задоволення, гроші, похвала. Але інколи вони можуть бути менш очевидними. Наприклад, скрупульозна людина може бути одержима бажанням прояснити стан своєї душі, щоб почуватися духовно впевненою. Однак навіть це бажання є прихильністю до чогось іншого, ніж до Бога, а тому може призвести до втрати внутрішнього миру. Отже, збереження справжнього миру йде піл-о-пліч із відстороненням від усього земного, аж поки ми не почнемо покладатися лише на Господа і більше ні на кого.
У моменти серйозних спокус, незалежно від того, наскільки часто вони трапляються або як довго тривають, ми нерідко силкуємося самі дати собі мир розуму й серця — і не можемо цього зробити. Бо цей внутрішній мир, якого ми прагнемо, «вищий від усякого уявлення» (Флп 4,7), а отже, дається виключно Богом. Тому ми не повинні прагнути досягти його самостійно, особливо в моменти спокуси, коли наші емоції і навіть розум можуть бути під загрозою. Натомість ми повинні протистояти цим спокусам якнайкраще, довіривши свою боротьбу Господу та Богоматері, Цариці миру, а потім рухатися далі. Якщо диявол не може спонукати нас до гріха безпосередньо, він намагатиметься змусити нас схибити, змусивши тривожитись через якусь спокусу, потім — змусивши тривожитись через тривогу через якусь спокусу, і так далі. Ми не можемо розірвати це закляте коло самостійно. Це вимагає щирого віддання нашої волі Божій волі та щирої довіри Його милосердю.
Святий Ігнатій Лойола говорить про хибні міркування, якими ми часто обманюємо самих себе. Хоча ми не повинні зумисно бути невігласами, та можемо (і повинні) смиренно визнати свою слабкість і те, що вся істина походить лише від Господа. Святий Ігнатій визначає три причини, чому Бог може дозволити нам зазнати духовного спустошення:
1) тому що ми стали літеплими та ледачими у благочестивих практиках;
2) тому що Бог хоче випробувати нас, щоб довести нашу вірність;
3) тому що Бог хоче, щоб ми цілковито покладалися на Нього і розуміли, що без Нього ми нічого чинити не можемо (Йн 15,5).
Із цих причин нам потрібно наполегливо приступати до таїнств і часто брати участь у Святій Месі. Якщо ми робимо це у поєднанні з твердим рішенням завжди виконувати волю Божу, то повинні вірити, що угодні Йому.
Звісно, ми не повинні пишатися своєю боротьбою, щоб не думати, ніби ми вже святі, — бо це ще один спосіб, яким диявол намагатиметься змусити нас впасти. Але справжній мир може здолати й ці страхи! Мирна душа йде шляхом миру, триваючи у відданні Богові через Марію, і не журиться. Потім, розуміючи, що Господь побажав їй терпіти випробування, щоб наблизити до себе, душа усвідомлює, що це відбувається не через її власну цінність (бо вона заслуговує на пекло), а радше через неоціненну любов Бога до неї, а отже — через Його неперевершене бажання виявити до неї милосердя. Це усвідомлення, своєю чергою, упокорює душу, оскільки вона усвідомлює, що є створінням неймовірно люблячого Отця.
Диявол — «обвинувач» і завжди намагатиметься спонукати нас до гріха (Одкр 12, 10). Не зважайте на нього — лише на Бога і на Марію. Якщо ми скоїли гріх, особливо смертний, то повинні піти до сповіді. Якщо ми заподіяли комусь шкоду, яку є сенс виправити фізично, то ми повинні її виправити. Якщо на нас чекає випробування, ми повинні вистояти до кінця. Але в усьому маємо зберігати внутрішній мир і ніколи не впадати у відчай. Замість цього давайте постійно повторювати у своїх серцях: «Ісусе, я довіряю Тобі».
Переклад CREDO за: Едвард Кервін, Catholic Exchange
фінансово.
Щиро дякуємо!
