Роздуми

Не тягни усе на собі, віддай це Богу

06 Грудня 2023, 12:29 1248

Я почув таку фразу: «Не тягни всього на собі, віддай це Богу!» І що це означає?

Насамперед — що я маю перестати контролювати все, маю віддати кермо Богу. Бо коли я впираюся, що має бути по‑моєму, то все закінчується пречудовою катастрофою.

Чи це означає, що я маю отак просто сказати «Господи Ісусе, Ти цим займися» — і все, можна скласти руки і чекати на щасливий розвиток подій? У певному сенсі, так, — але не до кінця.

 

Нічого не сталося «раптом»

Знову те саме! І як це могло статися? Мало ж бути не так! Цього разу мало бути зовсім інакше. Я мав себе контролювати, бути уважним, мислити тверезо, не піддаватись емоціям…

Ну але ось. Нові люди, нова ситуація, а за кілька тижнів — знову негаразди. І нічого не сталося «раптом». Ситуація дозрівала поволі. Загалом, так, я мав враження, що все більш-менш контролюю. Та де там! Образа накопичувалася, і вистачило, що той, до кого я відчував неприязнь, наступив мені на мозоль… Я провів запеклий бій. Я не брав полонених. Емоції перемогли.

Майже одразу я про це пошкодував. Була тяжка розмова наодинці. Що більше я відчував, що загрузаю і компрометую себе, то більше бився наосліп. Але в глибині душі я дуже хотів, щоб усе закінчилося добре…

Інколи мені здається, що треба щось повністю розвалити, щоби потім поскладати. Я не знаю, чи це хороша стратегія, — певно що не завжди. Ми перепросили один одного.

Але до мене раптом дійшло, що я цю людину поранив, бо це була дуже чутлива особа, а я її вдарив сильно. Занадто сильно. Я почувся монстром. Як мінімум, у мене було жахливе моральне «похмілля». Також я відчував, що за все це заплачу зависоку ціну.

 

Віддай це Богу

Я мусив це з себе вивернути. Поділився пережитим із людиною, якій довіряв, яка мене прекрасно розуміє.

Я сподівався почути: «Ну, знаєш, це наслідки того, що…» — і повний список. Товариш мав би право так сказати! Але я в тій ситуації почув — не доїдай себе, ти перед такими справами безсилий. Віддавай їх Богу. Цікаво, що й від другої людини, якій довіряю, я почув: ти перед цим безсилий, віддай це. Я не хочу, щоб це пролунало як виправдання — ти безсилий, то залиш себе у спокої, такі вже справи, нічого не зробиш. Ні, йдеться зовсім не про це!

 

Довіряй, слухай, дій

То як я маю віддавати Богу те, щодо чого почуваюся безсилим, що раз по раз повертається, повторюється і чого я не контролюю? Передусім, якраз треба перестати силкуватися на цей контроль, і всі стерна передати Богу. Бо коли я впираюся, що все має бути по‑моєму, то закінчується це чудовою катастрофою.

Чи це означає, що я маю отак просто сказати «Господи Ісусе, Ти цим займися» — і все, можна скласти руки і чекати на благополучний розвиток подій? У певному сенсі так, — але не до кінця.

Бо також я маю діяти — робити своє, тобто виконувати свої обов’язки, людські та професійні, бути корисним, хоч би вдома. Я маю враження, що це якийсь прояв смирення: брати на себе щоденний тягар, нічого не вигадуючи, не стараючись проскочити навпрошки, не нарікаючи. Коли я маю щось віддати Господу, це означає, що я повинен нарешті почати слухати: духовного керівника, сповідника, може — терапевта, дружину/чоловіка… Всіх тих, чиї пропозиції принесли або можуть принести добрі плоди.

Слухати їх тим більше, коли вони пропонують щось тяжке, що вимагає зусиль, праці над собою, коли виштовхують мене з зони комфорту. А далі — діяти, виконувати пропозиції всіх тих, хто бажає нам добра, але не поплескує по спині, не розчулюється над нами, а тільки високо ставить планку.

Однак пам’ятаймо, що це тільки пропозиції, ми маємо вільну волю і робити це не мусимо. Ідеться про те, щоб ми хотіли це робити. Одним словом, облишити свої ідеї, коли покладаємось на Божий голос, сказаний через вуста наших друзів. Тих справжніх друзів, які говорять правду.

 

Бути чесним перед самим собою

А що як прийдуть спокуси? Саме це і є та мить, коли ми можемо повністю зізнатися у безсиллі. Саме тоді можемо з усією щирістю сказати: Господи Боже, я щодо цього безсилий; як почну боротися власними силами, то безсумнівно загину. Воно сильніше за мене, я не дам собі з цим ради. Господи Боже, Ти борися за мене! Це — відповідна мить для короткої молитви, щирого зітхання людини в безнадії, яка все ввірила Богові.

Однак це вимагає чесності: я роблю все, щоб покінчити зі спокусою, і молюся, щоб Господь Бог довершив решту. Тобто якщо, наприклад, у мене проблема з переїданням, то буде чесним обходити далеко полиці з ласощами, а не «ой, я тільки пройдуся повз цей ряд, просто подивлюся на упаковки і побачу, що там абсолютно не для мене, чого я маю безсумнівно уникати».

Ну і досить теоретичних прикладів.

 

Прошу, перехопи контроль

Практика, як то в житті не раз буває, це вже «просунутий рівень». Вам відома історія Гедеона — прекрасного воїна, який боровся завдяки Божій допомозі? Він теж був безсилий перед мадіанітянами. Гедеон був здатен їх перемагати тільки коли слухав і довірявся, а тоді Бог боровся і вигравав битви своїми Божими, геніальними способами. Однак хоч би скільки разів Господь переміг — стільки разів Гедеон був схильний до сумнівів, і майже щоразу «тестував» Божу всемогутність: вимагав знаків.

Мої страхи теж мені нашіптують: знаєш що, цього разу то вже настільки все заплутано, що тобі точно нічого не вдасться. Попри те, що «ен» разів вдавалося, та й ще бувало гірше. На жаль, інколи я до цих нашіптувань дослухаюся; а як легко здогадатися, вони не походять від Бога — бо в Ньому немає страху!

Я такий, як Гедеон. А інколи мені здається, що й ще гірший, що я маю залежність від недовіри. Тому мушу постійно вчитися довіряти і слухати. Це болюча наука, повна спотикань і падінь. І що тоді? Бути «одержимим» наполегливістю. Пробувати, старатися і намагатися. Знову, і знову, і наступного разу теж.

 

Довіряти, віддавати

А якщо не вдасться, то ще раз. І не здаватися. І колись, може, ми будемо спроможні «передати Богу управління» — без жодних «але», без тіні страху. Це здається екстремальним і безумним, але так воно виглядає тільки з моєї, суто людської перспективи.

Але подумайте тільки, як би це було прекрасно: в момент, коли наше життя нагадує літак, що звалився в піке, — передати Господу Ісусові штурвал, ось так просто, цілком спокійно, і сказати: знаєш що, я тут уже більше нічого не викручу, я зробив, що міг, а тепер, будь ласка, перехопи контроль. А я піду і зроблю нам кави.

Переклад CREDO за: Лукаш Віткевич, Aleteia

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]