Олівер Букерман у книжці «Чотири тисячі тижнів» говорить про альтернативну стежку життя, якою є примирення з нашою обмеженістю. Це спроба спротивитися тискові, який велить нам робити неможливе, замість того, чого досягнути цілком реально.
Від одних знайомих я чую, що вони багато про що мріють, але не знають, чи все вдасться виконати. Від інших — що, постійно завантажені справами сьогодення, вони не розвиваються професійно так, як би хотіли. Ще одні не заглядають у майбутнє так далеко, бо їх зупинила хвороба і вони зосередились на тому, щоб заопікуватися своїм тілом. А в останній групі — ті, хто мріє і перетворює свої прагнення в дії.
На все часу не вистачить!
Коли я розмовляю з людьми «за 70», то майже завжди чую те саме: «Як це можливо, що мені вже стільки років?» Якщо прийняти, що ми доживемо до 80‑ти, то виявиться, що в нашому розпорядженні — чотири тисячі тижнів. Нібито багато; але коли перейдеш межу 40‑річчя, виявляється, що попереду вже тільки дві тисячі, і то якщо все буде добре. Вже на так багато — і все одно нема впевненості, що все вдасться. Як собі з цим порадити? Як каже мій приятель — «на тривалість життя ти впливу не маєш, а от на його якість — так».
Цей рік я закінчую як співавторка дев’яти книжок, і зізнаюся: ніщо не веселить мене більше, ніж думка тих, хто переконаний, що це єдина річ, якій я присвячую свій час. Нічого такого! А крім того, триває вимогливе професійне життя й інтенсивне особисте. Чи це складно? Інколи так. Чи воно того варте? Якнайбільше!
«Якщо керуватимешся сподіванням, що на те, що ти цінуєш найбільше, знайдеш час, коли покінчиш з усіма іншими важливими справами, — на тебе чекає поразка. Тому всім, що для тебе насправді має велике значення, ти маєш зайнятися сьогодні, хоч би в мінімальному обсязі, і незалежно від того, скільки великих каменів вимагають твоєї уваги».
Подбайте про відпочинок
Працівники текстильної фабрики ХІХ століття, чию відповідь наводить автор, хотіли використати вільний час на оглядини, що діється довкола. Декому з моїх близьких краще відпочивати в русі. Інші розслабляються, ходячи на виставки. Зараз триває час підготовки до Свят, у багатьох місцях влаштовують ярмарки, також і благодійні. Дехто шукає перепочинку від буденності в таких місцях. А ще інші сидять удома і нічим не займаються. Хай би що ви вибрали, каже автор, провести хоч би частину цього часу на «марнотратному відпочинку» — це єдиний спосіб пізнати повноту релаксу.
«Якщо ми хочемо уповні оселитися в єдиному житті, яке маємо у своєму розпорядженні, то мусимо утриматися від використання кожної вільної хвилини ‘для важливих справ’. Із цієї перспективи лінь — це тільки прощенна, але й навіть становить обов’язок».
Читайте також:
Цей терапевтичний метод першим запровадив… Господь Ісус
Ставитися до життя з терпеливістю
Мені дуже сподобалося речення священника, який на час Адвенту заохочував дивитися на минуле зі вдячністю, на майбутнє — з надією, а в поточну мить чувати, тобто сумлінно виконувати свої обов’язки і дивитися з увагою на близьких нам людей. У моєму випадку пропрацювання образ, прощення і благословення іншим стало дорогою до життя, яке я нині можу назвати сповненим і щасливим.
Навіть якби ми дуже хотіли, то не позбудемося непевності з життя. Наші прекрасні плани часом руйнує хвороба, аварія, втрата праці чи інша тяжка ситуація. Якщо ви будете сильно цим перейматися, чи це щось змінить? Ні. Я — прихильниця шукання розв’язань, дій, розмов із людьми, пошуків підтримки. Чи це означає, що нині в моєму житті нема проблем? Звісно, є. Однак тепер я керую ними, а не вони мною. Я розумію, що не дійду до такого моменту, щоб їх не було, бо — як показує досвід — завжди є щось, що вимагає уваги і потенційно є стесогенним. Але сьогодні я даю собі час зайнятися цими проблемами — а крім того, уважно дивлюся на своє життя і помічаю ситуацію і справи, які викликають у моєму серці радість, вдячність і віру, що і цього разу я з усім упораюся. А можливість розмовляти з людьми, до мене доброзичливими, і підтримка, яку я маю від них, дають мені змогу відсторонитися від ситуації, з якою борюся.
«З практичного погляду, можна вказати три принципи, які особливо допомагають перекувати терпеливість у творчу силу, помічну в щоденному житті. Перший звучить так: навчися почуватись комфортно попри наявність проблем. Другий принцип полягає у прийнятті радикальної філософії малих кроків. Останній принцип каже, що оригінальність найчастіше лежить по другий бік вторинності».
Зроби ще одну добру справу
Це модифіковане гасло Карла Густава Юнга стало провідним словом членів АА, яке дозволяє їм зберегти мудрість у тяжких ситуаціях. І для нас воно стає вказівкою, коли ми переживаємо кризи в своїх великих і малих труднощах, або ж коли нам банально не хочеться. Якби не жити самими мріями про сповнення прагнень нашого серця, поділити собі дорогу до цієї мети на невеликі відрізки, то виявиться, що чимало наших великих-неможливих планів — цілком досяжні. То що нас зупиняє?
Інколи — невіра у свої сили; іншим разом — страх перед успіхом (так, я справді таке бачу) або сподівання, що хтось інший вирішуватиме за мене. Честь і слава тим, хто пізніше приймає наслідки свого рішення або його браку! Сьогодні я хочу побажати вам відваги взятися за те, про що мрієте. І відпустити те, про що ви в глибині серця знаєте, що насправді воно особливого значення для вас не має. Бажаю вам життя, яке для вас варте того, щоб його прожити.
«Не те матиме значення, скільком людям ти допоміг ані скільки роботи зробив, а те, що, діючи всередині рамок свого моменту в історії та свого обмеженого часу й таланту, ти попри все виконав прекрасну місію або зробив чудову дрібницю, заради якої прийшов на світ — і завдяки цьому зробив так, що життя кожного з нас стало прекраснішим».
Переклад CREDO за: Катажина Матуш, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
