Пастирський лист
Конференції єпископів РКЦ в Україні
з нагоди свята Святого Сімейства з Назарету
Дорогі родини — матусі й татусі, бабусі й дідусі, вдови та вдівці, сини та дочки, брати і сестри! Вітаємо вас сердечно у свято Святого Сімейства з Назарету. Це наше з вами свято, адже кожен із нас пов’язаний з кимось родинними зв’язками, а силою таїнства Хрещення ми також є членами тієї великої Сім’ї, яку ми називаємо Церквою, прообразом і початком якої є Святе Сімейство. Тож сьогодні прагнемо зосередити вашу увагу саме на Церкві і по-новому прихилити ваші серця до неї як нашої Матері.
У першому читанні ми почули слово Боже про незмінні принципи, яких слід дотримуватися у стосунках з батьками: поважати їх завжди та за будь- яких обставин. Ми знаємо, як це буває непросто, адже ми, у наших сім’ях, часто ранимо одні одних. Та все ж біблійна історія приносить нам надію. У ній ми знаходимо чимало прикладів того, як померлі діти повертаються до життя і до своїх батьків. Ми пам’ятаємо історію зі Старого Завіту, коли Бог, через пророка Іллю, воскресив мертвого сина бідної вдови зі Сарепти. А також ті місця у Євангелії, де сам Ісус чинить так само. Бог і сьогодні продовжує, через Матір-Церкву, повертати до життя у вірі своїх дітей, які були духовно мертвими. А скільки дітей Божих не змарнували свого життя завдяки тому, що їх виховувала Церква! Скільки батьків отримали розраду після смерті своїх синів і дочок завдяки вірі у вічне життя та обітниці зустрічі після смерті! Усе це завдяки Церкві — нашій Матері.
Зрештою, усі ми, завдяки перебуванню в Церкві, маємо частку у багатьох благодатях, які отримуємо через Святі Таїнства та через братерську любов і свідчення віри. І навіть тоді, коли гріх і егоїзм призводять до падіння і спричиняють глибокі поділи між членами сім’ї, Мати-Церква показує нам, що наше життя є історією спасіння, і що кожен із нас має шанс перейти від образ та осуду наших батьків до порозуміння та примирення з ними, до поваги та любові. Адже це чудово — мати з батьками стосунки, сповнені свободи, поваги та любові. І яка це радість для батьків, коли діти шанують їх, розуміють і люблять!
Проте сьогодні, подібно як і за часів комунізму, не бракує тих, що мають на меті знищити нашу віру, атакуючи Церкву, використовуючи для цього також і засоби масової інформації. Сьогодні ЗМІ мають великий вплив на формування суспільної думки. Саме тому таку важливу роль і місію мають у наш час католицькі медіаресурси, покликанням та місією яких є показувати правду і красу нашої віри, а також навчати поваги до Церкви. Але й ми самі також несемо відповідальність за те, як висловлюємося про Церкву та її пастирів. Тож дуже важливо, щоби сказане нами випливало з нашої любові та поваги до Церкви і пастирів. Пам’ятаймо, що Церква є нашою Матір’ю; тож заповіді, які стосуються батьків, зобов’язують нас також і щодо Неї.
Ісус Христос сказав, що «ні одна йота, ні одна риска з Закону не зміниться», тому що Божий закон даний нам для того, щоби, дотримуючись його, ми мали участь у повноті життя. Жахлива війна, яку ми переживаємо зараз, є наслідком недотримання людьми Божих заповідей. Та Ісус Христос продовжує нас закликати бути вірними тим правдам, які Він сам нам об’явив. Тож не варто брати приклад із тих, що чинять беззаконня, що підважують правди віри чи намагаються ширити у Церкві якісь сумніви та моральне спустошення. Нам слід залишатися вірними Божому Об’явленню у своєму особистому житті. Адже кожний сам несе відповідальність за свої вчинки і за свій вибір.
Наші предки дуже добре розуміли, наскільки важливою є Церква і те Боже життя, яке ми у ній отримуємо. Часом їм доводилося їхати сотні кілометрів або йти пішки багато годин, щоб отримати прощення і мати частку в Божому житті. Багато хто з‑поміж них брав на себе відповідальність за Церкву. У турботі про людські душі вони передавали віру і правду про християнське життя у подружжі та родині. Вони жили у часи, коли здавалося, що віра і Церква не мають майбутнього. Сьогодні ми також живемо у непрості часи, і приходить спокуса думати, що Євангеліє та вчення Церкви більше не дають відповіді на виклики нашого часу. У цьому контексті приходять на думку слова світлої пам’яті єпископа Яна Пурвінського, які він сказав при нагоді освячення наріжного каменю під будівництво храму.
Єпископ Ян саме відзначав 40‑річчя пресвітерських свячень, тож повернувся думками у той час, коли готувався їх прийняти. Наша Церква мала тоді лише одного єпископа, людину похилого віку, який міг його висвятити, а держава натомість стриміла до виконання «п’ятирічки» комуністичної партії, згідно з якою через 5 років мав зникнути останній вірянин. Тоді багатьом здавалося, що Церква не має майбутнього. Цю історію єпископ Ян завершив словами: «А скільки з того часу наріжних каменів під будівництво храмів я вже освятив!»
Брати і Сестри, нам і сьогодні варто собі нагадувати, що Церква — це Божа справа, у ній живе Воскреслий Христос, і сили пекельні її не здолають.
У Євангелії ми бачимо прекрасну постать старця Симеона. Він на собі відчув страждання та несправедливість, жив у країні, окупованій Римською імперією, бачив корупцію релігійних еліт і поверхову віру багатьох своїх співвітчизників. Попри це він, однак, зумів зберегти у своєму серці мир і надію, які дозволили йому побачити у Маленькому Дитяткові втіленого Месію: «Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили твоє спасіння, (…) світло на просвіту поганам, і славу твого люду — Ізраїля». Симеон не є наївним, він знає, що це маленьке Святе Сімейство зазнає переслідувань та зазнає спротиву. Але він спокійний, адже тут присутній Спаситель.
Він був присутній у тій маленькій Сім’ї, і зараз присутній у нашій великій Родині — Святій Церкві. Часами може здаватися, що і Церква є малою та незначною. Як колись, так і сьогодні, вона є знаком спротиву, часто переслідувана і зневажувана. Проте саме у Церкві — єдина надія людства, адже вона задумана Богом як єдиний засіб спасіння.
Брати і сестри, кожний з нас покликаний до того, щоби взяти на себе відповідальність за нашу Церкву. Перший вимір цієї відповідальності виражається в любові та повазі. Це правда, що кожний із нас має свої слабкості й гріхи і ними ми ранимо, ослаблюємо її місію. Однак Церква у своїй найглибшій суті є свята, тому що є Тілом Воскреслого Христа. Вона була, є і буде найкращою Матір’ю для усіх охрещених. І те, наскільки це материнство буде видимим, залежить від кожного з нас.
Пам’ятаймо, що, як Церква, ми маємо місію щодо бідних, нужденних, загублених, покинутих, самотніх та поневолених залежностями людей. Хто, як не Церква, може допомогти пораненим війною людям, яким потрібне зцілення не лише психіки і тіла, але й глибоко зраненої душі? Хто ж, як не Церква, може втішити, показати сенс хреста і пояснити, чому нам доводиться страждати? Лише Святий Дух, який є в Церкві, може це вчинити. Любіть, брати і сестри, Церкву — нашу Матір, тому що не маємо нічого кращого у цьому світі; поважайте своїх пастирів і моліться за них, за Святішого Отця, шануйте одні одних навзаєм. Ми, у нашій Батьківщині, переживаємо дуже важкий час. Усі це відчуваємо. Та Бог дав нам цей великий скарб, яким є Церква: наші спільноти, наші парафії, щоб ми не були самотніми. Яка ж це велика благодать!
За мить відбудеться відновлення шлюбних обітниць, котрі є фундаментом кожної Домашньої Церкви, якою є сім’я. Бог має силу відновити вашу любов, вірність і повагу; але з вашого боку потрібна віра та щире прагнення жити згідно з тими обітницями, які ви дали одне одному і які зараз відновите, незалежно від того, чи ви є тут зараз разом, чи когось бракує.
На прийдешній рік, покровителем якого є Святий Архангел Михаїл, бажаємо вам користати з Божого життя, котре є у Церкві, та відваги брати на себе відповідальність за місію Церкви там, де кожен із вас перебуває. Нехай Бог благословить вас, укріплює та наповняє своє Любов’ю.
Від серця благословляють
пастирі Римсько-Католицької Церкви в Україні
Лист треба прочитати в неділю Святого Сімейства 31 грудня 2023 року
Обряд відновлення подружньої присяги
Безпосередньо після прочитання послання відбувається сповідування віри та відновлення подружньої присяги. Священник, якщо є місце, нехай запросить подружні пари, що зв’язані узами Таїнства подружжя, разом із їхніми дітьми, на середину храму або близько вівтаря. До відновлення подружньої присяги запрошуємо усіх, хто поєднаний таїнством Подружжя, також і тих які знаходяться на літургії без свого чоловіка або своєї дружини.
Священник звертається до зібраних такими словами:
Дорогі подружжя та всі, які хочуть відновити Таїнство подружжя! Підійдіть тепер ближче одне до одного. Нехай також підійдуть до вас ваші діти. Споглядаючи на вівтар, що символізує Христа, і згадуючи своє власне хрещення, визнаймо спільно нашу віру. Відповідайте тепер голосно на мої запитання.
Чи віруєш в Бога, Отця Вседержителя, Творця неба і землі?
Вірні: Вірую.
Священник: Чи віруєш в Ісуса Христа, Сина Його Єдинородного, Господа нашого, народженого від Діви Марії, розп’ятого і похованого, котрий воскрес із мертвих і сидить праворуч Отця?
Вірні: Вірую.
Священник: Чи віруєш у Святого Духа, Святу Вселенську Церкву, спілкування святих, відпущення гріхів, воскресіння тіла та вічне життя?
Вірні: Вірую.
Священник: Такою є наша віра. Такою є віра Церкви, сповідування якої є нашою гордістю в Ісусі Христі, Господі нашому.
Після цього священик звертається до подружжів та їхніх дітей такими словами:
А тепер, дорогі чоловіки та дружини, так, як під час укладення Таїнства подружжя, на знак найдосконалішого виконання своїх святих обов’язків, подайте одне одному праву долоню. На ваші з’єднані долоні нехай покладуть долоні ваші діти, котрі є даром Бога і плодом вашої вірної любові.
Дивлячись одне на одного або думаючи про неприсутнього чоловіка або жінку, відповідайте у Божій присутності на запитання, котрі вам поставлю від імені Церкви.
Священник: Чи хочете все досконаліше любити одне одного взаємно, беручи за взірець Святе Сімейство з Назарета, у якому найповніше об’явилася присутність і послух Христа, смиренність і довіра Марії, а також віра і праведність святого Йосифа?
Подружжя: Хочемо.
Священник: Чи хочете, довіряючи Богові, який вас полюбив, великодушно відкриватися на дар нового життя, котрим вас Господь Бог обдарує, а також виявляти одне одному щораз більшу пошану і жити у досконалій подружній вірності?
Подружжя: Хочемо.
Священник: Чи хочете допомагати одне одному щоденно нести Ісусовий хрест у благополуччі та недолі, у хворобі та здоров’ї, служачи одне одному щирим серцем, молячись разом і одне за одного аж до кінця вашого життя?
Подружжя: Хочемо.
Священник: Всемогутній Бог, від якого походять наші добрі прагнення, нехай зміцнить вашу волю і допомагає своєю благодаттю, щоб ви вірно виконували святі обітниці таїнства Подружжя, сьогодні відновлені, великодушно відкривалися на дар життя, котрим вас Господь Бог обдарує і з радістю увійшли до вічності.
Подружжя: Амінь.
Після цього слідує Молитва вірних. Було б добре, щоб відповідно приготовані прохання зачитували представники кількох сімей (молодих з дітьми, середнього віку і літніх).
Також представники сімей парафії (молодих з дітьми, середнього віку і літніх) приносять до вівтаря жертовні дари.
На закінчення священик уділяє благословення, простягаючи руки над зібраними сім’ями.
фінансово.
Щиро дякуємо!
